38. Самосвідомість: сутність, форми, рівні та функції.

Самосвідомість – це спрямованість свідомості на саму себе.Це усвідомлення власної свідомості.

Рівні свідомості:

• Самовідчуття(притаманне кожній людині)- елементарне усвідомлення свого тіла і його вписаності в навколишній світ .

• Усвідомлення себе, як частинку людського роду спільноти чи культури.

• Усвідомлення своєї унікальності і неповторності.

Функції самосвідомості:

1. Самопізнання(самовідчуття,сомоспостереження,самоаналіз).

2. Самооцінка – оцінка себе відносно якогось ідеалу; оцінка конкретної життєвої ситуації; оцінка бажань.

3. Саморегуляція (самоконтроль - контроль себе відносно певних правил; само детермінація; само творення – реалізація себе як особистості.)

Самосвідомість може бути взалежності від носія:

• Індивідуальна;

• Групова(класова, національна).

Певна група людей може усвідомлювати свою відмінність від інших груп, своє місце в суспільстві, свою межу і спосіб його реалізації.

Суспільна свідомість – це існування свідомості в суспільній формі у вигляді спільного надбання, здобутку суспільства. Вона пронизує індивідуальну свідомість, формує її. Але є об’єктивно незалежною від індивідів.

Вона проявляється в таких формах духовної культури людства як:

• Мораль;

• Право;

• Політика;

• Релігія;

• Мистецтво;

В структурі суспільства свідомості виділяють два рівні:

• Буденний – виникає в повсякденному житті , як емпіричне(чуттєве). На цьому рівні формується суспільна психологія, як стихійне, емоційне, чуттєве ставлення людини до світу.

• теоретичний - виходить за межі повсякденного буття, теоретична оформленість поглядів, узагальнення досвіду повсякденного існування і характеризується послідовністю, логічністю і теоретичною обґрунтованістю. На цьому рівні виникає - ідеологія.

Суспільна ідеологія – це теоретична форма виразу і захисту соціально класових інтересів. Формується не стихійно, а цілеспрямовано відповідних груп людей.

Форми суспільної свідомості:

1. Моральна – норми, правила, вимоги , які регулюють відносини в суспільстві.

2. Правова – регуляція соціальних стосунків з позиції закону. Певні норми, які санкціоновані державою.

3. Релігійна.

4. Політична – це сукупність ідей, які відображають соціальні, групові і класові відносини в суспільстві на основі яких є ставлення до влади.

39. Пізнання як філософська проблема.

40. Пізнання та теорія істини у філософії.

Пізнання – це різновид духовної діяльності, процес осягнення навколишнього світу, отримання і нагромадження знань.

Процес пізнання передбачає взаємодію суб’єкта і об’єкта і має такі складові:

• Суб’єкт пізнання(хто пізнає)- конкретна людина, яка формує концепції теорії, зберігає їх, і історично передає.

• Обєкт пізнання(те, що пізнається)- об’єктом може бути природа, людина, суспільство.

• Інструменти або засоби пізнання.

а) матеріальні(знаряддя, прилади);

б) ідеальні(поняття, категорії,художній образ).

Абсолютизація протиставлення суб’єкта і об’єкта пізнання характерна для філософії Нового часу, де людина зводиться лише до абстрактного мислення, а буття позбавляється людського виміру.

Способи пізнання:

1. Емпіризм.

2. Раціоналізм.

У філософії виокремлені наступні рівні пізнання: