8. Типи філософування та їх характеристика.

В історії філософії усталилися принаймні п’ять типів філософувань:

1 діалогічний/діалектичний (Сократ, Платон/ Геракліт, Геґель);

2 метафізичний (Арістотель, середньовічні схоласти, Тома Аквінський, томісти, раціоналісти, неотомісти);

– трансцендентальний (Кант, Гуссерль);

– аналітичний (Віденський гурток, Львівсько-Варшавська школа);

– деструктивний/деконструктивний (Ніцше/Дерріда).

Діалогічний тип філософування – це першопочатковий тип мислення, який відкрили стародавні греки понад дві тисячі років тому.

діалогічний спосіб філософування допомагає людині зцілитися від свого невігластва і піднятися до усвідомлення найважливіших речей, без яких життя не є життям, а простим існуванням; допомагає поєднати теорію і практику, етику і пізнання.

Метафізичний тип філософувань шукає відповіді на запитання: “Що насправді є?”. Метафізик розмірковує про Бога, безсмертну душу, початок світу тощо, як про цілком відомі і незаперечні істини. Тому такий тип філософування належить до догматичного.

Суть трансцендентального способу філософування полягає в тому, що виходить із усвідомлення обмеженості пізнання трансцендентного трансцендентальними умовами сприйняття (простором і

часом).

Наймолодший із зазначених типів філософування – аналітичний. Цей тип філософування прагне до понятійної ясності і точності

мови, йому притаманний антиірраціоналізм, він не визнає метафізики.

Щодо двох останніх типів філософування – деструктивного і деконструктивного, – то необхідно зазначити, що Ф. Ніцше належить до тих філософів, які з недовірою ставляться до всього розумного/логічного. Він вважає, що під розумністю/логічністю приховується воля до влади. Логіка і

розум вбивають життя. Витвором розуму є метафізика та вищі цінності. Необхідно зруйнувати метафізику. Загалом, раціональний порядок, логічна впорядкованість не сприяють життю, оскільки роблять його одноманітним. Необхідно навчитися йти на ризик, руйнуючи раціональний порядок,

встановлений владою, ідеологіями.

9. Охарактерезуйте особливість взаємодії філософії, міфології та релігії.

1. Міфологічний світогляд – це первісна світоглядна форма, спрямована на забезпечення умов існування людини в світі.

Головні риси міфологічного світогляду:

• Синктеризм людини і природи (людина не протиставляє себе природі, а гармонійно узгоджується з нею)

• Одухотвореність – обожнення навколишньої дійсності

• Соціоморфізм – ототожнення людини у колективі

• Відсутність чітких знань і перевага художньо-емоційного ставлення до світу

• Магія – проблеми магічності, впливу надприродними засобами на природний стан. Мораль не набуває загальнолюдського значення, тут діє табу(заборона).

Релігія – благоговійний союз між людиною і Богом(не рефлексія, а релігійна віра ставиться на 1 місце).

Головні риси релігійного світогляду:

• Поділ світу на небесний та земний, матеріальний та духовний, вищий і нижчий

• Релігійна віра – бездоказове сприйняття існування вищих надприродних сил

• Догматизм – основні положення віровчення, які виступають як вічні і незмінні істини, що не потребують доведення. Мораль набуває загальнолюдського значення

• Гріховність, усвідомлення гріховності, роль каяття

Філософський світогляд, головні риси:

• Проблемність (кожне питання потребує пояснення і є проблемністю)

• Свобода(необх, щоб відкрить висловлювались свої погляди і неототожнення філософії з ідеологією)

• Філософування – це мислительські зусилля людини щодо певних проблем

• Рефлексія

• Діалогічність – певна внутрішня полеміка, обмін думками, поглядами.

• Єдність і плюралізм(будучи єдиною вона означає одноманітність)

Основна відмінність філософського світогляду від міфологічного і релігійного полягає в тому, що він складає лише ядро світогляду, тоді як релігія і міфологія повністю співпадають з відповідним світоглядом. Варто також зазначити, що світогляд у певній своїй формі притаманний будь-якому суспільству і будь-якій людині. Причому формування вищого типу світогляду не приводить до повного зникнення попередніх його форм: вони співіснують, хоча історично попередній тип світогляду й відсувається на задній план і виконує підпорядковуючу роль в порівнянні з домінуючою формою. Так, міфологія не зникає з утворенням релігії і філософії і часто виконує в першій з них чи не найголовнішу роль.