33. Філософське розуміння світу: вихідні поняття.

Філософське розуміння світу є найбільш узагальненим, тому у такому розумінні поняття “світ” включає в себе все те, що охоплене (відображене) свідомістю людини як предметно-діяльної істоти. В цьому сенсі поняття“світ” виступає як універсальна предметність по відношенню до якої людина визначається як суб‘єкт, що створює свій власний світ – світ людини.  Це означає, що: а) “світ” є ціле, а людина – його частина; б) “світ” є визначальним, а людина визначається ним; в) “світ” існував до появи людини, остання ж виникає в результаті його еволюції; г) “світ людини” грунтується на основі універсальної предметності, у якій виявляються її сутнісні сили як унікальної істоти, котра створює свій власний світ.

Важливою проблемою філософського усвідомлення світу є проблема його єдності. З давніх-давен філософи опікались цією проблемою. Наприклад, уже відомий нам Геракліт вважав, що єдиним началом світу є вогонь:  “світ єдиний із всього, не створений ніким із богів і ніким із людей, а був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно запалюється і закономірно згасає”. Платон, як відомо, єдність світу вбачав в ідеальному началі (“світ ідей”). Гегель таким началом вважав, абсолютний дух, абсолютну ідею, абсолютний розум. Релігійна концепція єдності світу виходить з того, що його створив бог. Це – моністичні підхіди до проблеми єдності світу (від грец. Моно – єдиний, один). Є плюралістичний  підхід до проблеми єдності світу, коли в основі цього уявляють кілька начал (наприклад, воду, вогонь, повітря, землю тощо) і дуалістичний, коли визнають за рівноправні два начала – матеріальне і ідеальне (такою є, наприклад, філософська концепція Р. Декарта).

Однак едність світу у філософському розумінні – не в ідеальному началі (оскільки ідеальне є продуктом мислення, свідомості людини, остання ж виникає внаслідок еволюції світу, який вже існував) і не в окремих, конкретних речах, і не в тому, що людина здатна мислити про світ як про щось єдине, а в його матеріальності і це доведено сучасною наукою.

34. Розкрийте сутність простору і часу як найбільш загальних форм буття.

Простір і час, як найзагальніші форми буття.

Простір – це найзагальніша форма буття, як усталеного, що характеризується протяжністю, структурністю, співіснуванням і взаємодією.

Головні властивості простору

1. Протяжність

2. Тривимірність

3. Структурність

4. Симетричність

5. Оборотність

6. Метричність

7. Місце

Час – це найзагальніша форма буття, яка характеризується тривалістю існування і послідовністю зміни станів.

Властивості:

• Одновимірність

• Необоротність

• Асиметричність

• Єдність континуальності і дискретності

Тривалість – фази одного і того ж (дня, розвитку людини).

Черговість – місце одних подій посеред інших.

35. Діалектика як вчення про розвиток.

1. Діалектика – розгляд всіх явищ і процесів в постійному взаємозв’язку і розвитку.

36. Свідомість як цілісна система.

37. Свідомість та її суттєві властивості.

Свідомість – це світ думок, почуттів і волі, сфера людської духовності. Свідомість неправомірно зводити лише до функцій головного мозку. Це є функція всієї життєдіяльності людини. Осередком свідомості можна вважати серце і душу.

Взаємодія людини зі світом відбувається в таких формах як матеріальна діяльність, пізнавальна і духовно-практична. Саме духовно-практична і пов’язана зі свідомістю. Вона не зводиться лише до мислення, а включає в себе і оцінку, і переживання світу.

Свідомість не зводиться лише до здатності людини лише пізнавати світ, адже вона його усвідомлює, а отже і наповнює особистісними смислами і значеннями, співставляє знання з власною метою і розглядає світ не лише об’єктивних характеристиках, а й як світ свого власного існування. Тому до розуміння свідомості існують 2 підходи:

1. Свідомість як форма об’єктивного відображення дійсності, є формою пізнання і отримання об’єктивних знань незалежно від об’єктивних чинників.

Свідомість як форма суб’єктивного відношення до світу (усвідомлення, переживання, оцінка)

Ознаки свідомості:

1. Свідомість – суб’єктивна реальність, яка існує ідеально (без людини не може існувати, не може бути виражена матеріально).

В залежності від типу суб’єкта розрізняють такі типи свідомості:

• Індивідуальна(конкретна людина)

• Групова

• Класова (свідомість інтелігенції)

• Етнічна (свідомість народу, нації)

2. Особливий тип поведінки, коли людина діє не лише під тиском життєвих потреб, а й всупереч біологічній доцільності (вчинок, подвиг, самопожертва).

3. Активність (жити, діяти, змінювати світ, лише свідома істота може жити в світі, змінювати його).

4. Використання предметів культури за їх призначенням.

5. Комунікативна свідомість як передання інформації, навиків, досвіду.

Комунікація передбачає певну суб’єктну взаємодію. Це певний простір, який наповнюється смислами і значеннями. Культурою виробляються такі канали комунікації як обмін інформацією, досвідом, здібностями.

Важливу роль відіграє мова. Предметним виразом свідомості є мова на відміну від несвідомого, що не передається через мову.

6. Продукування чогось нового, якого раніше не існувало (творчість)

Діяльність є творчою, коли вона спирається на попередні здобутки, але вносить щось нове, нестандартне, що здатне змінити весь попередній зміст.

7. Універсальність – охоплює все життя людини.

8. Системність – свідомість, як система, має певну структуру: компонентну і рівневу.