5.Трудовий потенціал. Рівні трудового потенціалу

Трудовий потенціал — складна соціально-економічна категорія, що почала розглядатися в економічній літературі порівняно недавно. Поява наукового терміна "трудовий потенціал" є відображенням проблем демографічного й економічного характеру сучасного періоду. До них відносяться такі, як уповільнення темпів росту працездатного контингенту у складі населення, зміни його вікової і соціальної структури, величезні зрушення в інтелектуальному, загальноосвітньому і культурному розвитку.

Поняття “трудовий потенціал” ширше, ніж трудові ресурси, тому що воно характеризується не тільки загальною чисельністю індивідів, а й включає сукупність різних якостей людей, що визначають праце-здатність. По-перше, якість пов'язана зі здібностями і бажанням до праці, станом здоров’я, типом нервової системи, тобто всіма якостями, що відображають фізичний та психологічний потенціал. По-друге, це обсяг загальних та спеціальних знань людини, її трудових навичок та вмінь, здатність до певного виду діяльності. По-третє, враховується рівень свідомості, відповідальності, інтересів, потреб.

Трудовий потенціал – сукупність працездатного населення з врахуванням інтелектуального розвитку, здібностей, знань, умінь, досвіду, духовних цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму.

Кількість трудового потенціалу визначається демографічними чинниками (природним приростом, станом здоров'я, міграційною рух-ливістю та ін.), потребами суспільного виробництва в робочій силі й, відповідно, можливостями задоволення потреби працездатного насе-лення в робочих місцях.

Якість трудового потенціалу — поняття відносне, що характери¬зується показниками якості працездатного населення, трудових ресур¬сів, сукупного робітника або робочої сили. Ці якісні характеристики ви¬являються у сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, про¬фесійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних та ін.

Якісна визначеність трудового потенціалу формується в залежності від потреб виробництва, кон'юнктури ринку праці, системи соціально-економічних відносин.

Україна завжди відзначалася високою якістю трудового потенціалу з точки зору професійно-освітнього, кваліфікаційного та інтелектуального рівня робочої сили. Управління ефективним використанням трудового потенціалу повинно виходити з оцінки його якості та забезпечувати її покращання.

Трудовий потенціал людини є частиною її потенціалу як особис-тості, трудовий потенціал індивідума — це частина потенціалу, що фо¬рмується на основі її природних даних (здібностей), освіти, виховання і життєвого досвіду.

Збереження та відтворення трудового потенціалу повинно здійсню¬ватись за такими напрямками:

постійне відслідковування визначальних показників стану трудового потенціалу в галузях і регіонах, що дасть можливість їх оцінити і на цій ос¬нові розробляти відповідні заходи на державному та регіональному рівнях;

впорядкування регулюючої функції мінімальної заробітної плати;

обґрунтування міжгалузевої, міжкваліфікаційної та міжпосадової диференціації заробітної плати;

застосування цілеспрямованої, суворо вибіркової підтримки ви-сококваліфікованих трудових колективів та окремих категорій спе-ціалістів;

перехід до нової моделі відтворення робочої сили, яка забезпечила б відповідність трудового потенціалу вимогам, пов'язаним із процесом входження України до світового економічного простору.