65. Стадії законодавчого процессу.

Законодавчий процес — це процедура прийняття закону, що складається з певних стадій — самостійних, логічно завершених етапів та організаційно-технічних дій.

Стадії законодавчого процесу:

1. Передпроектна стадія — законодавча ініціатива, тобто внесення проекту закону в законодавчий орган, що здійснюється в офіційному порядку певними органами та особами. Проекти законів вносяться разом з пояснювальною запискою, яка повинна містити обґрунтування необхідності їх розробки чи прийняття.

2. Проектна стадія - прийняття рішення про підготовку законопроекту, включення відповідної пропозиції в план законодавчих робіт;• доручення на розробку законопроекту тим чи іншим органам;

• розробка законопроекту та його попередня експертиза;

• подання законопроекту до законодавчого органу, прийняття його до розгляду, обговорення законопроекту та його узгодження.

3. Стадія прийняття закону:

• прийняття закону шляхом голосування та відповідної постанови про введення закону в дію.

4. Засвідчувальна стадія:

• санкціонування (підписання) закону главою держави у встановлені конституцією строки.

5. Інформаційна стадія:

• промульгація закону — не тільки підписання закону главою держави, але й видання спеціального акта-розпо-рядження про офіційне опублікування закону. Це здійснюється, як правило, актом глави держави — указом, наказом та ін.;

• включення закону до єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується його реєстраційний код;

• опублікування закону в офіційних виданнях.

66. Співвідношення правотворчості та законотворчості. Правотворчість не можна зводити до законотворчості. Законотворчість є виключною монополією представницьких вищих органів держави (в Україні — Верховної Ради) або народу (громадянського суспільства) у передбачених законом випадках.Законотворчість — важлива складова частина правотворчості, яка закінчується прийняттям законів. Результат правотворчості — всі нормативно-правові акти: закони, укази, розпорядження, рішення та ін. Вони з'являються внаслідок складної діяльності вищих державних органів, органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації, комерційних і некомерційних організацій, трудових колективів.

67. Суб єкти законодавчої ініціативи в Україні.Носіями даного права виступають відповідні суб'єкти. З наукової точки зору, суб'єкти права зако­нодавчої ініціативи - це учасники правовідносин, які складаються між цими суб'єктами і парламентом внаслідок подання проекту законодавчого акта до Верховної Ради України. Право законодавчої ініціати­ви служить для прийняття таких актів, в яких най­більш точно і повно відображаються потреби сус­пільства.

Суб'єкти права законодавчої ініціативи пере­бувають у прямому зв'язку з парламентом, що про­являється в наступному:- через суб'єктів права законодавчої ініціативи забезпечується можливість своєчасно отримати зако­нопроекти, підготовлені компетентними органами, за­цікавленими в правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин або тими, що діють за дору­ченням;- суб'єкти права законодавчої ініціативи дають можливість координувати і узгоджувати в законо­давстві інтереси різних органів державної влади та всередині виконавчої гілки влади, а також окремих відомств.

68.Правотворчість Президента України.Правовий статус Президента України визначений Конституцією України. На підставі аналізу тексту Конституції України, особливо Розділу V, можна зробити висновок про те, що Президент України наділений двома основними формами правотворчій діяльності: 1) безпосередньою реалізацією владних повноважень глави держави; 2) учасника законодавчого процесу – суб'єкта права законодавчої ініціативи, суб'єкта (учасника) законодавчого процесу на стадії процедури підписання прийнятого парламентом закону, і на стадії офіційного оприлюднення підписаного закону. Безпосередня правотворчість Президента України виражається у виданні ним указів і розпоряджень, що є обов'язковими на території України (ст.106). У Конституції України немає вказівок на юридичну чинність указів і розпоряджень Президента. Винятково на підставі правової доктрини, що утвердилася в Україні, як і в Росії, укази Президента розглядаються як такі, що володіють вищою юридичною силою у порівнянні з розпорядженнями.

69.Правотворчість Кабінету Міністрів України.З кожного питання порядку денного засідання Кабі­нету Міністрів Прем'єр-міністр визначає доповідача або співдоповідача. Після доповіді відбувається обговорення проекту рішення. У разі необхідності на засідання Кабінету Міністрів України запрошуються і відповідні фахівці.

Постанови Кабінету Міністрів України приймаються більшістю голосів від загальної чисельності Кабінету Мі­ністрів, Розпорядження приймаються більшістю голосів членів Кабінету Міністрів, присутніх на засіданні. За рів­ної кількості голосів голос Прем'єр-міністра є вирі­шальним. У разі не підтримання проекту рішення Кабінету міністрів України Прем'єр-міністром воно не може бути прийняте.

70.Джерела (форми) права: поняття та види. Джерелом права є влада держави, яка реагує на потреби суспільства, розвиток суспільних відносин і приймає відповідні правові рішення.Поряд з цим джерелом права слід також виділити форму вираження державної влади, форму, в якій міститься правове рішення держави. З допомогою форми право набуває свої невід’ємні риси і ознаки: загальнообов’язковість, загальновідомість і т.д.Джерела права – це способи вираження і закріплення правових норм, надання їм юридичного значення.Прийнято виділяти:1) джерело права в матеріальному змісті;2) джерело права в ідеальному змісті;3) джерело права в юридичному змісті.

Джерелом права в матеріальному змісті є розвиток суспільних відносин. До них належать засоби виробництва матеріального життя, форми власності та інше.Під джерелом права в ідеальному змісті розуміють правову свідомість.

71.Нормативно-правовий акт: поняття та види.Нормативно-правовий акт — це офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми, з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт правотворчості, який містить юридичні норми. Отже, нормативно-правовий акт становить рішення правотворчого органу, спрямоване на встановлення, зміну або скасування дії норм права.За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти.

72.Поняття та види законів. Закон — це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.

За значенням і місцем законів у системі законодавства вони поділяються на:

Конституція (кодифікована і некодифікована); Конституційні закони - закони, необхідність ухвалення яких прямо передбачена Конституцією, або закони, що вносять зміни до Конституції; Загальні закони - закони, що регулюють певну сферу суспільних відносин і мають широке коло дії (наприклад, Цивільний кодекс України); Спеціальні закони - регулюють обмежену (спеціальну сферу суспільних відносин); Забезпечуючі (оперативні) закони - нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін.

73.Підзаконний нормативно-правовий акт: поняття та види.Підзаконні нормативно-правові акти містять норми, володіють рядом специфічних ознак, видаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі з метою конкретизації та на виконання законів. Виділяють наступні види підзаконних актів, розташовані за ієрархією:

1) Укази й розпорядження є результатом правотворчої діяльності Президента України підзаконного характеру, обов'язкові для виконання на всій території України, приймаються у межах президентських повноважень, передбачених конституцією та конституційними законами і при цьому не повинні суперечити Конституції України та законам України. Акти

2) Постанови і розпорядження Уряду України. Акти, що мають особливо важливе значення, видаються у формі постанов. Акти з оперативних та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень. Усі акти Уряду України обов'язкові до виконання в Україні. Особливістю актів Уряду є те, що вони можуть бути прийняті лише на підставі і на виконання законів України, а також указів Президента України.

3) Накази, інструкції, положення тощо міністерств, відомств, державних комітетів — це підзаконні нормативно-правові акти відомчого характеру, зміст яких не повинен суперечити законам України та нормативно-правовим актам Президента і Уряду України.

4) Рішення і постанови органів місцевого самоврядування — приймаються у межах компетенції і діють на території відповідних міст, районів, сіл, селищ, мікрорайонів тощо. Як правило, ці акти регулюють відносини у сфері громадського порядку, охорони здоров'я, торгівлі у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

5) Локальні нормативно-правові акти — це розпорядження керівників державних і громадських організацій (у вигляді наказів та інструкцій), прийняті у межах їх повноважень та регулюють їх службову і трудову діяльність.

74.Система нормативно-правових атів в Україні.Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта — це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості. Види нормативно-правових актів за сферою дії:· загальні;· спеціальні;· локальні. Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення: · акти встановлення норм права; · акти заміни норм права; · акти скасування норм права. Види нормативно-правових актів за галузями законодавства: · цивільні; · кримінальні; · адміністративні; · кримінально-процесуальні; · адміністративно-процесуальні та ін.

75.Співвідношення права і закону.Закон має соціальну цінність тоді, коли він відповідає праву, адже право і закон — не те саме. Закон може бути двох видів: правовий і неправовий.

Правовий закон відповідає вимогам права, втілює справедливість. Проте будь-який закон — правовий чи неправовий — належним чином прийнятий, підлягає виконанню, доки він не скасований. На Нюрнберзькому процесі — судовому процесі у справі головних німецьких злочинців — винуватців Другої світової війни (відбувався 20.11.1945—01.10.1946) винні відповідали за злодіяння відповідно до міжнародного закону — Статуту Міжнародного трибуналу. Сторона, що їх захищала, заявила, що вони не несуть відповідальності, тому що як офіцери фашистської армії виконували «наказ» і закони своєї держави, діяли правомірно. Трибунал був іншої думки: «Вони виконували свавілля». Обвинувачі (одним із них був прокурор Української РСР Р. Руденко) не заперечували того, що підсудні не порушували юридичних актів своєї держави, однак самі акти були несправедливими, антиправовими, тому що суперечили природним правам людини, народів людства — насамперед правам на життя, мир та свободу.

76.Дія нормативно-правових актів у часі.Дія нормативного акту в часі тісно пов'язане з поняттям юридичної чинності (законної чинності) нормативного акту. Цій дії властиві два основних моменти: набрання актом чинності; втрата актом чинності.

Нормативні акти набувають чинності: а) або з моменту їхнього прийняття; б) або з моменту їхнього оприлюднення (офіційного опублікування); в) або з моменту настання строку, зазначеного в самому нормативному акті або в спеціальному акті про введення його в дію; г) або після закінчення певного строку після оприлюднення (офіційного опублікування) нормативного акту (строк набрання чинності не зазначений у самому нормативному акті, але визначений для такого випадку законодавством). д) або з моменту їхнього одержання адресатом (якщо акти відповідно до законодавства не публікуються, а розсилаються).

77.Дія нормативно-правових актів у просторі.Дія нормативно-правового акта у просторі може бути територіальною і екстериторіальною.

Територіальна дія нормативно-правового акта окреслена територією держави (Україна) або окремого регіону (Крим) і визначається державним суверенітетом. Нормативно-правові акти України поширюються на територію всієї країни, нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим — на власну територію в межах повноважень, визначених Конституцією України і Конституцією Автономної Республіки Крим. Екстериторіальна дія нормативно-правового акта регулюється міжнародними договорами і передбачає поширення законодавства даної держави за межами її території. Вона відома як право екстериторіальності держав — порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави.

78.Дія нормативно-правових актів за колом осіб. Дія по колу осіб означає за загальним правилом поширення нормативних вимог на всіх адресатів у рамках територіальної сфери дії того чи іншого акта. Але з даного правила є три виключення. По-перше, глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв і деякі інші іноземні громадяни користаються правом екстериторіальності (наділені дипломатичним імунітетом), і, отже, до них не можуть бути застосовані міри відповідальності і примусового заходу за порушення карного законодавства і законодавства про адміністративні правопорушення. По-друге, що проживають на території держави іноземні особи й особи без громадянства, хоча і користаються широким колом прав і воль поряд із громадянами, у деяких правовідносинах не можуть виступати носіями прав: Вони не можуть, наприклад, обирати і бути обраними в органи державної влади, у судді; не можуть перебувати на службі в збройних силах і органах внутрішніх справ. По-третє, деякі нормативні акти, що наприклад передбачають кримінальна відповідальність, поширюються на громадян незалежно від місця їхнього перебування і незалежно від того, понесли вони вже покарання по нормах іноземного чи законодавства немає. Адресатами нормативних актів можуть бути всі чи громадяни визначені групи населення, усі посадові чи особи окремі їхні категорії.

79.Порядок опублікування та набрання чинності нормативно-правових актів в Україні. Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів із зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.

80.Співвідношення норм національного та міжнародного права. Міжнародне право — частина національної системи права. У процесі укладання державою різних міжнародних договорів (угод, конвенцій), підписання міжнародних декларацій, вступу до міжнародних організацій національне право збагачується завдяки міжнародному — особливій галузі наддержавного права, що входить у його систему. Україна першою із республік колишнього СРСР підписала міжнародний договір — Угоду про партнерство з Європейським Союзом (ЄС) та з державами — членами ЄС (16 червня 1994 p.), яка передбачає політичний діалог і співробітництво в сферах торгівлі, інвестицій, економіки, культури та фінансів, а також створення відповідних інституцій, здатних гарантувати втілення в життя положень цих угод.

81.Система права та її елементи. Система права — це об'єктивно обумовлена структура (будова) права, що виражає внутрішню узгодженість і єдність юридичних норм і одночасно їх поділ на відповідні галузі та інститути. Система права показує, з яких частин складається право і як вони співвідносяться між собою; характеризується об'єктивністю, узго­дженістю правових норм, єдністю, диференціацією. Система права — явище об'єктивне, що складається під безпосереднім впливом соці­ально-економічних відносин, політики, ідеології, культури.

82.Галузь права: загальна характеристика. Галузь права — відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Провідна галузь права — конституційне (державне) право - система принципів і норм конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, форму правління і державного устрою, механізм здійснення державної влади, правове становище особи. Через призму конституційного права можна сприйняти правовий образ держави як цілісного явища. Конституційне право у питанні взаємовідносин держави і громадян виходить із того, що права людини і громадянина не даруються державою, а належать людині від народження, випливають із її статусу як особи. Призначення держави — створити належні умови для реалізації прав і свобод людини.

83.Критерії поділу права на галузі. ГАЛУЗЬ ПРАВА — порівняно автономна в системі права сукупність правових норм та інститутів, якими регулюються однорідні суспільні відносини. Поділ права на галузі випливає із специфіки цих відносин та об'єктивної необхідності встановлення для них особливого правового режиму. Галузі п.рава є основними елементами структури права. Як частина цілого кожна галузь права взаємодіє з іншими галузями і з системою права в цілому. Головні критерії поділу права на галузі — предмет і метод правового регулювання. За ними в системі вітчизняного права виділяють такі галузі права.: а) профільні (фундаментальні); б) інші основні; в) комплексні.

84.Інститут права.Класифікація інститутів права Інститут права — система відносно відокремлених від інших і пов'язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин. Проте інститути права можуть складатися з правових норм різних галузей, бути міжгалузевими. Головне призначення інститутів права — у межах своєї групи однорідних суспільних відносин забезпечити суцільне, відносно закінчене регулювання.

85. Підгалузі права: загальна характеристика. Підгалузь права — є складовим елементом системи права і являє собою сукупність правових інститутів, які регулюють взаємопов'язані однорідні відносини у межах однієї галузі. Наприклад, у межах цивільного права (галузь права) існують підгалузі зобов'язального права, спадкового права; у межах фінансового права - банківська, бюджетна тощо. За певних умов, а саме об'єктивної потреби у регулюванні певних сфер суспільних відносин, підгалузь може набути характеру самостійної галузі права. Так, наприклад, з галузі цивільного права виділилось житлове право. Підгалузь права як складовий елемент притаманний не всім галузям права.