56. Норма права: поняття, види.

Норма права – це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечене її організаційною та примусовою діяльністю.

Норма права – особливий різновид соціальних норм. Їй притаманні такі ознаки.

1. Державно-владна природа. Норма права приймається компетентними органами держави (посадовими особами); забезпечується у своїй реалізації державною підтримкою, в тому числі державним примусом.

2. Загальний характер, безособовість, поширення на всіх учасників суспільних відносин незалежно від їх волі і бажань.

3. Формальна визначеність. Норма права одержує зовнішнє мовне закріплення в статтях нормативного правового акта; чітко встановлює вид та міру можливої, необхідної або забороненої поведінки.

4. Зовнішня структура, тобто поділ норми права на складові елементи: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Гіпотеза – частина правової норми, яка перелічує умови (обставини), за наявності чи відсутності яких починає діяти норма. Диспозиція – це частина правової норми, у якій визначається варіант поведінки суб'єктів за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Санкція – частина правової норми, що вказує на несприятливі наслідки недотримання правил поведінки, встановлених диспозицією.

Норми права можна класифікувати за різними підставами. Так, залежно від ролі норми права в механізмі правового регулювання розрізняють регулятивні (правоустановчі), які надають учасникам суспільних відносин права і покладають на них обов'язки, і охоронні норми права, які встановлюють міри юридичної відповідальності. Регулятивні норми поділяють на зобов'язуючі (вказують на необхідну поведінку), забороняючі (закріплюють юридичні заборони) і уповноважуючі (містять суб'єктивні права). Забороняючі і зобов'язуючі норми права за характером приписів є імперативними і не допускають ніяких відхилень. Уповноважуючі норми належать до категорії диспозитивних, які припускають поведінку адресата норми за згодою з партнером. Залежно від рівня правового регулювання виділяють матеріальні норми права (встановлюють права, обов'язки, заборони) та процесуальні (визначають порядок, процедуру здійснення і захисту прав або виконання обов'язків). Існують також спеціалізовані норми права, до яких належать: норми-дефініції (містять визначення правових категорій і понять), оперативні норми (скасовують або змінюють норми права), колізійні (встановлюють порядок вирішення суперечностей між юридичними нормами), норми-принципи (відображають і закріплюють принципи права) та ін.

57. Ознаки правової норми.

Но́рма пра́ва (правова́ норма) — формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює суспільні відносини, закріплене в праві і забезпечене державою. інститутами і субінститутами (підінститутами).

Правові норми мають наступні ознаки:

Регулювання поведінки. Норми права регулюють поведінку людей (як правило, у відносинах з іншими людьми), діяльність організацій, являють собою правила поведінки.

Загальний характер. Неконкретність адресата, неперсоніфікований характер (на відміну від правозастосовчих актів). Вони регулюють типові відносини і розраховані на багатократне застосування.

Загальнообов'язковість. Норми права обов'язкові для всіх, кому вони адресовані.

Зв'язок з державою. Правові норми встановлюються або санкціонуються державою, при необхідності забезпечуються державним примусом.

Формальна визначеність. Норми права, як правило, фіксуються в правових актах держави і чітко закріплюють права, обов'язки і заборони

Системність. Норми права взаємозв'язані і не протирічать одна одній.