52. Матеріальне та процесуальне право. Співвідношення.

Матеріальне право, юридичне поняття, що позначає правові норми, за допомогою яких держава здійснює дію на суспільні стосунки шляхом прямого, безпосереднього правового регулювання. Норми закріплюють форми власності, юридичне положення майна і осіб, визначають порядок освіти і структуру державних органів, встановлюють правовий статус громадян, підстави і межі відповідальності за правопорушення. Об'єктом виступають господарські, майнові, трудові, родинні і інші стосунки.

Процесуальне право виникло як необхідність реалізації (шляхом захисту) норм матеріального права. Особливість процесуальних (процедурних) норм визначається необхідністю організації реалізації норм матеріального права, оскільки процесуальні норми регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації всіх галузей права. Процесуальна процедура — це порядок реалізації матеріальних прав, коли ці права оспорюються або порушуються, тобто для застосування і відновлення порушених прав необхідна певна процедура.

Співвідношення:

Матеріальні норми містять в собі самі правила поведінки. Але для їх ефективної реалізації необхідні особливі правові норми, що за своїм характером відрізняються від матеріальних розпоряджень й іменуються процесуальними. Процесуальне і матеріальне право співвідносяться як форма і зміст. Процесуальні правові норми служать формою реалізації норм матеріального права.

Особливості процесуального права визначаються потребами технології, організації процесу реалізації норм матеріального права. Своєрідним є предмет правового регулювання процесуальних норм: суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації норм матеріального права. Існує п’ять видів процесів: цивільний, кримінальний, адміністративний, господарський і конституційний. Вони відображають форми і методи здійснення відповідних матеріальних норм.

53. Принципи права та їх класифікація.

Поняття «принцип» у перекладі з латинської мови означає «початок», «першооснова», «первинність». З давніх давен принцип вважався підвалиною, фундаментом будь-якої соціальної системи (в тому числі правової), вимоги якого поширювалися на всі явища, що належали до цієї системи. Принципи не формулюють конкретних прав і обов'язків і не завжди забезпечені конкретними законодавчими санкціями, однак від того, на яких принципах заснований правовий порядок, можна значною мірою судити про характер самої держави.

Провідна роль принципів забезпечується прямим чи непрямим їхнім закріпленням у нормах права. Ті засади, що не закріплені у правових приписах, можуть вважатися лише ідеями права, і належать вони до сфери правосвідомості. їх іноді називають «правовими принципами», що передують створенню системи права. У свою чергу, принципи права можуть бути прямо сформу­льовані в законодавстві або ж випливати з його загального смислу. При цьому вони стають орієнтиром правотворчої і правозас-тосовчої діяльності органів держави.

Значення принципів у праві обумовлюється тим, що вони:

• мають властивість вищої імперативності, універсальності, за-гальнозначущості, їм притаманні стійкість і стабільність протягом невизначено тривалого часу;

• спрямовують розвиток функціонування всієї правової системи;

• і зумовлюють напрями правотворчої, правозастосовчої та іншої юридичної діяльності;

• І виступають найважливішим критерієм законності дій громадян, посадових осіб та інших суб'єктів права;

• сприяють подоланню прогалин у праві;

• впливають на рівень правосвідомості в суспільстві.

Система принципів базується на їх стійкому зв'язку між особами. Реалізуючи ту чи іншу правову норму, необхідно враховувати принципи всієї правової системи, які надають їй єдиної спрямованості.

Принципи права можна класифікувати за такими підставами:

а) за формою нормативного вираження (тобто за характером нормативного джерела, в якому вони закріплені);

б) за сферою дії (в одній чи в кількох галузях, праві в цілому);

в) за змістом.