Інтерактивне навчання

Останнім часом у педагогічній літературі дидактичного характеру приділяється значна увага так званому інтерактивному навчанню.

Інтерактивне навчання – це така організація навчального процесу, за якої потрібна активна участь учня у колективному взаємодоповнюючому, заснованому на взаємодії всіх його учасників, процесі пізнання (або кожен учень має конкретне завдання, за яке він повинен публічно звітуватися, або від його діяльності залежить якість виконання завдання, поставленого перед групою та перед усім класом).

Інтерактивні технології навчання включають чітко спланований, очікуваний результат навчання, окремі інтерактивні методи та прийоми стимулюють процес пізнання. Найбільш відомими інтерактивними технологіями є такі: технології кооперативного навчання (робота у парах, робота у малих групах); технології колективного та колективно-групового навчання (ротаційні трійки, акваріум, ажурна пилка, два – чотири – всі разом); технології опрацювання дискусійних питань (займи позицію, дерево рішень, аналіз ситуації, дискусія); технології ситуативного моделювання (симуляція, імітація, рольова гра). У процесі організації інтерактивного навчання використовуються певні методи, техніки, серед яких:

• презентація (передбачає повідомлення про те, що і як треба робити, або про результати роботи);

• демонстрація (передбачає показ того, як це треба зробити за допомогою відео або організації практичної діяльності, що дає учням можливість спробувати використати нові уміння, погоджуючи їх зі схемою відповідного процесу або за допомогою гри);

• зворотний зв'язок (передбачає обов'язкове обговорення результатів діяльності: що було зроблено добре, а що можна було б зробити краще);

• обговорення в малих групах (передбачає створення умов для обговорення нових стратегій діяльності та обміну думками щодо можливості їх практичного використання);

- планування подальших дій (передбачає окреслення для себе наступних дій після опрацювання теми).

Застосування інтерактивних технологій передбачає і особливе розуміння уроку як форми організації навчання, що також ґрунтується на технологічному підході. Як правило структура інтерактивного уроку складається з п’яти елементів:

1. Мотивація – фокусування уваги учнів на проблемі уроку, стимулювання інтересу до обговорюваної теми (не більше 5% часу уроку). Використовуються питання, цитати, історії, невеликі завдання.

2. Представлення теми й очікуваних навчальних результатів – забезпечення розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти в результаті уроку, і що від них очікує вчитель (не більше 5% часу уроку)..

3. Надання учням необхідної інформації за мінімально короткий час для того, щоб вони змогли виконувати практичні завдання. Це може бути міні-лекція, ознайомлення з роздавальним матеріалом, презентація домашнього завдання тощо (10-15% часу уроку).

4. Інтерактивні вправи – центральна частина заняття, що передбачає застосування вчителем окремих інтерактивних технологій, що відбираються залежно від очікуваних результатів (45-60% часу уроку)

а) розповідь вчителя про мету завдання, правила, послідовність дій, термін виконання;

б) об’єднання учнів у групи;

в) виконання завдання ( вчитель – організатор, консультант, ведучий);

г) презентація результатів роботи.

5. Підведення підсумків уроку, оцінювання результатів його завдання – прояснити зміст опрацьованого; співвіднести реальні результати з очікуваними; проаналізувати, чому відбулось так, а не інакше, зробити висновки; закріпити чи відкоригувати засвоєне;намітити нові теми для обговорення; установити зв’язок між тим, що вже відомо і тим, чому потрібно буде навчитись у майбутньому, скласти план подальших дій (до 20% часу уроку).

Розглянемо більш детально окремі методи і форми інтерактивного навчання

Мозковий штурм – це методика колектив­ного пошуку шляхів вирішення певної проблеми. Він передбачає формування в учнів творчого і критичного мислення. Мозковий штурм – прекрасний метод, що дає можливість використати досвід­ учнів з метою розв'язання проблем та розвитку ідей. Найефективнішим він виявляється у роботі навчальних груп складом 5-7 осіб. Тривалість навчання може бути різною, оскільки вчитель повинен заохочувати і кількість і якість ідей, що пропонуються його учасниками.

При використанні мозкового штурму педагогу варто дотримуватися таких правил:

• створення атмосфери, що сприяла б розкріпаченню мислення учнів, уяви, творчого пошуку;

• будь-яка ідея повинна зустрічатися доброзичливо; критика й поточне оцінювання небажані;

• надання часу для індивідуального вдосконалення ідей (необхідно дати учням час для обдумування, записування ідей, їх аналізу).

Мозковий штурм може стати швидким та досить легким шляхом розв’язання складних проблем. Цей процес включає дві стадії. На першій, після постановки проблеми, вчитель або група учнів якомога швидше висувають кілька альтернативних ідей щодо розв'язання проблеми. На цьому етапі вчителю необхідно надати волю уяві та інтуїції учнів, дозволити фантазувати, висувати версії, гіпотези. Дуже важливо помітити всі ідеї, запропоновані учнями, допомогти їм сформулювати їх. На другій стадії шляхом аналізу та порівняння обираються найкращі ідеї із загального списку і відбувається їх подальше розгортання з метою розв'язання поставленої навчальної проблеми.

Основними етапами організації мозкового штурму є такі:

1. Визначення і постановка навчальної проблеми (здійснює учитель)

• тло проблеми;

• мета роботи (визначення того, чого необхідно досягти);

• найважливіші обмеження, умови, на які потрібно зважати при вирішенні проблеми;

• що вже зроблено або в якому напряму відбуваються пошуки вирішення проблеми;

• розв'язання проблеми.

2. Висловлювання ідей (здійснює група):

• індивідуальна стадія (всі учасники деякий час обдумують шляхи розв'язання проблеми наодинці);

• групова стадія;

• мозковий штурм;

• „бродіння ідей" (нормальний спосіб роботи).

3. Відбір ідей (здійснює вчитель):

• вихідна точка – відібрані вчителем ідеї;

• розроблення, розвиток ідеї під керівництвом учителя (ланцюжки розроблення);

• узагальнене розроблення: під керівництвом учителя та в робочих групах.

Інтерактивна методика «Кути». «Кути» – це форма колективного навчання, що вимагає від учнів робити вибір, спонукає їх шукати обґрунтування вибору та практикуватися в уважному вислуховуванні й аналізі інших точок зору на досліджувану проблему. Цей вид навчального заняття здатен зосередити увагу учнів на темі, змусити їх докладати більше зусиль під час її вивчення, що дає змогу викладачу зібрати інформацію щодо початкових знань, помилкових позицій та шляхів обдумування теми.

Робота починається з оголошення різних точок зору щодо навчальної проблеми. Учні обирають ту точку зору, яку вважають правильною, потім ідуть до кута кімнати, щоб приєднатися до тих, кому імпонує ця точка зору. В усіх кутах навчальної кімнати таким чином збираються однодумці. Учні об'єднуються в пари і висловлюють один одному причини свого вибору. Зрештою вони почують причини вибору точок зору інших учнів з інших кутів кімнати. На кількох етапах вправи «кути» учасники переказують те, що їхні колеги розповідають.

Основні етапи проведення:

• оголошення про те, яка точка зору в якому куті навчальної кімна­ти «розміщена»;

• глибоке обдумування своєї точки зору перед тим, як приєднатися до якогось кута;

• написання першої літери чи номера кута на аркуші паперу чи на папірцях для нотаток, що приклеюються;

• розміщення учнів по обраних кутах;

• знаходження собі пари серед учнів того ж кута та обговорення між собою причин свого вибору;

• об'єднання разом зі своїм партнером з іншою парою того ж кута;

• пояснення учнем, обраним у кожному куті, усій аудиторії причин проблеми, визначених учнями в його куті;

• повернення до пар у своїх кутах і переказ причин вибору точки зору, почутих від учнів з інших кутів;

• повернення учнів за столи і повторення причин вибору кожної з точок зору.

Лист до самого себе. Для формування в учнів умінь критично оцінювати власну навчальну діяльність доцільною є методика «Лист до себе». Як відомо, нагадування вчителем учням про необхідність вчасного виконання тієї чи іншої роботи дуже часто ігнорується учнями. Тому, щоб привчити їх до планування і адекватної самооцінки, варто запропонувати учням написати листа до самого себе, в якому необхідно перерахувати все, що вони мають зробити за результатами цього уроку. Потім кожен учень вкладає свій лист у конверт, адресований собі. Через деякий час листи необхідно надіслати адресатам. Час визначається обсягом матеріалу, якщо це матеріал теми, то – через тиждень, місяць, якщо це матеріал уроку, то – наступного уроку. Це – гарне ввічливе нагадування учням про зміст потрібної для виконання роботи, підготовлене ними самими.

Методика узагальнення ідей. Ця методика має ще одну назва „ідейна інженерія". Використовуючи її, можна враховувати та опрацьовувати у письмовій формі знання та ідеї учнів. Використання методики узагальнення ідей передбачає певну поетапність:

• визначення мети;

• відбір учасників (до участі у розв'язанні проблеми запрошуються учні, які мають певні ідеї щодо її розв'язання, а також ті, хто ще не був з нею ознайомлений;

• аналіз труднощів (створюється робоча група для аналізу проблеми, причин її виникнення, обмеження), на картках фіксуються ідеї, гіпотези;

• збір пропозицій для розв'язання проблеми (пропозиції фіксуються на картках);

• складання програми дій. Пропозиції перевіряються, відсіюються та оцінюються.

Усі вище вказані інтерактивні методики сприяють формуванню пізнавальної активності учнів, формують уміння виділяти головне, аналізувати, порівнювати, конкретизувати, систематизувати.