27. Просторічна, жаргонна, арготична лексика в стилістичному аспекті.

Жаргонізми - с л о в а (і вислови) жаргонної мови, використані за межами жаргону (соціального різновиду мови, притаманного відносно відкритим соціальним і професійним групам людей, об'єднаних спільністю інтересів, звичок, занять, соціального стану): дах, лабух, зрізати, замочити, розколоти, зав'язати. Студентський жаргон становить основу молодіжного сленгу.

Просторіччя - слово, граматична форма або зворот мовлення, який уживають у літературній мові зазвичай з метою зниженої, грубуватої характеристики предмета мовлення, а також проста, невимушена мова, яка містить такі слова, форми й звороти (Плював я на опера з ментівки, хай заткнеться). Просторіччя зберігається в недостатньо освічених людей, причому зливається з мовленням людей, які здобули освіту, але не повністю оволоділи літературною мовою. Просторіччя як знижений емоційно забарвлений спосіб зображення дійсності входить до складу літературної мови, властиве мовленню й освічених людей .

Арготизми, арґо́ (з франц. argot, жаргон, первісне — жебрацтво) — слова та вирази, що обмежено вживаються в мові окремих соціальних груп. Як правило малозрозумілі, або й зовсім незрозумілі для решти суспільства. Один з різновидів соціальних діалектів, штучно створювана умовна говірка якої-небудь вузької замкненої соціальної або фахової групи, незрозуміла для сторонніх. В основі арґо звичайно лежить загальнонародна мова та її граматична система, проте вони істотно відрізняються від неї словниковим складом. Так, у найдослідженішому в українському мовознавстві лірницькому арґо найуживаніші в загальнонародній мові слова мають свої специфічні відповідники. Серед них є незначна частина утворень від іншомовних коренів, наприклад, гальомий — великий (порівняйте болг. голям), дикона — десять (пор. грец. δέκα), метропіль — земля (пор. грец. μητρόπολις), мікрий — малий (пор. грец. μικρός).

28. Розмовна лексика. Діалектна лексика. Роль цих лексичних розрядів у літературній мові. Стилістичні можливості.

Розмовна лексика, яку ще називають просторічною, використовується в побуті при невимушеному, неофіційному спілкуванні. Цей різновид лексики об’єднує дві групи слів.

До першої групи слів належать не літературні слова, тобто слова, що вживаються з порушенням вимови, правил, роду, відмінювання і так далі. Наприклад, часто можна почути «тудою» замість «туди», або «тута» замість «тут». Часто в мовленні ми скорочуємо склади і слова. Наприклад, «хо» замість «хочу», це не ускладнює розуміння сказаного, однак не відповідає літературним нормам мови.

Друга група слів – це слова, що мають ознаки згрубілості, зниженості, фамільярності. Наприклад, училка (вчителька), братан (товариш), фізра (фізична культура), моцик (мотоцикл, мопед), припертися (прийти), втюритися (закохатися), жерти (їсти).

Діалектизм (грец. διάλεκτος — наріччя, говір) — позанормативний елемент літературної мови, що має виражену діалектну віднесеність.

Діалектизми належать до лексики обмеженого вживання. Проте водночас це,за влучним висловом О.Д.Пономарева, потужні джерела, які живлять велику ріку нашої мови, збагачуючи її синоніміку1 . Найчастіше діалектизми використовують у художніх та публіцистичних творах. Тут треба пам'ятати, що невмотивоване вживання діалектизмів розхитує літературні норми,

знижує рівень культури мовлення. Часто використання діалектизмів не зумовлене ні стилістичними, ні номінативними настановами; воно є наслідком недостатнього розмежування засобів літературної мови та діалектів2 або ж свідомим хизуванням, протиставлянням своїх, "правильних" засобів української мови чужим, напівросійським, "неправильним".

Це не сприяє ні збільшенню кількості нових носіїв української мови, ні загалом соборності України. Найчастіше діалектизми використовують:

V у розмовному мовленні як засіб вільного, невимушеного спілкування

людей - носіїв певного говору;

V у художніх текстах для відтворення цього типу мовлення;

V у художньому мовленні в прямій мові для створення мовної характеристики

персонажа, для типізації характерів представників різних

суспільних верств;

V у художньому мовленні для реального відтворення життя з усіма

його подробицями;

V у художньому мовленні для відтворення місцевого колориту;

V у публіцистичному стилі для позначання реалій життя словами, яким

нема відповідників у літературній мові;

V у публіцистичному стилі в прямій мові для створення мовної характеристики

персонажа, для відтворення місцевого колориту3 .

У науковому та в офіційно-діловому стилях діалектну лексику майже не використовують.

29. Стилістичне використання фразеології. Типи фразеологізмів.

Типологія фразеологізмів. Фразеологізми (відтворювані стійкі сполучення слів, які характеризуються цілісністю лексичного складу та граматичної будови й передають певні поняття) традиційно за мірою злиття компонентів, що входять до їх складу, поділяють на фразеологічні зрощення (ідіоми), фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення, фразеологічні

вислови.

Ідіома (грец. ісііота — особливість, самобутній зворот), або ідіоматичне сполучення слів, — це стійке, семантично й синтаксично неподільне поєднання слів, у багатьох випадках близьке за лексичним значенням до окремих повнозначних слів: клювати носом (дрімати), накивати п’ятами (втекти), дивитись крізь пальці (не помічати), робити з мухи слона (перебільшувати), правити теревені (базікати), вусом не повести (не звернути уваги), танцювати під чужу дудку (підкорятися), залишитися з носом (зазнати невдачі), пальці знати (невправно), тримати камінь за пазухою (затаїти обра­зу, бути нещирим), попасти пальцем в небо (не вгадати) та ін. Однослівних ідіом не буває.

Фразеологізми, на відміну від формально подібних до них «звичайних» словосполучень або речень, не створюються у процесі мовлення за усталеною в мові семантичною і синтаксичною нормою (нормами), а тільки, як і слово, відтворюються. Звичайні словосполучення із семантично й граматично поєднаних слів можна вважати вільними , бо вони виразно поділяються на два члени речення — синтаксично незалежний і синтаксично залежний (підрядне словосполучення) або на два чи більше синтаксично незалежних (однорідних, неоднорідних) членів речення (сурядні словосполучення). Фразеологічні сполучення слів, які не бувають словосполученнями як особливими синтаксичними одиницями щонайменше з двох членів речення, завжди становлять тільки один член речення (ідіоми) або окреме просте чи складне речення, в якому лише з певною умовністю можна визначати члени речення: Чесне діло роби сміло (Нар. творчість); Чуття єдиної родини (П. Тичина). Фразеологізм може також виконувати функцію одного члена речення: Він сказав що-небудь? — Ні, набрав у рот повітря (мовчав), будучи ідіомою.