12.Конфесійний стиль.

Дослідники останнім часом виокремлюють конфесійний

стиль, що обслуговує сферу релігійних стосунків, релігійні потреби суспільства. Це стиль перекладної та оригінальної літератури. Конфесійний

стиль як окремий функціональний різновид української мови

останнім часом відновлюється й посідає належне йому місце. Хоча ще

в XVI - XVII ст. у староукраїнській мові сформувався й функціонував цей

її різновид. Найвиразніше характеризує конфесійні тексти їхній лексичний

склад. Серед лексико-семантичних груп типовими є такі:

- слова для найменування Бога та явищ потойбічного світу (Небесний

Отець, Божий Син, Святий Дух, Спаситель, Царство Боже, рай,

вічне життя, небеса);

- слова для найменування стосунків людини й Бога (вірувати, молитися,

заповіді, воскресіння, покаяння, праведні, грішні, благодать).

Характерними ознаками лексики конфесійного стилю є:

- велика сконцентрованість стилістично маркованих одиниць (конфесійної

лексики);

- широке використання старослов'янізмів;

- алегоричність;

- перефрастичність.

Для синтаксису конфесійного стилю характерні такі ознаки:

- інверсійний порядок слів, який підкреслює урочисту піднесеність

мови;

- повтори слів, словосполучень і речень, за допомогою яких наголошується

та чи інша думка;

- поєднання речень способом "нанизування";

- переважання розповідних, здебільшого синтаксично повних речень;

- с и н т а к с и ч н а однотипність початкових структур, які часто мають те

саме службове слово.

Мова культових творів, що апелює до душевних переживань людини,

дуже образна, вона багата на такі засоби:

О епітети;

О порівняння;

О метафори;

О алегорії;

О символи;

О загалом слова та вислови з переносним значенням.

13. Норми сучасної української літературної мови. Поняття «мовна норма», «літературна мова». Роль засобів масової інформації в поширенні норм української мови.

???

Норма - сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються

правильними та зразковими на певному історичному етапі. Це

одне з ключових понять у практичній стилістиці. Хоча "норма" є поняттям

історично змінним, проте ця історична змінність поєднується з

відносною стабільністю норм на кожному певному історичному етапі.

Норми можуть бути суворими й такими, що припускають варіативність

у використанні тих чи інших засобів. Нормативність мови виявляється

на рівні орфоепії, акцентуації, орфографії, лексики, фразеології, морфології,

синтаксису, пунктуації, стилістики. (з Капелюшного)

Мовна норма - це той мовний варіант у сфері вимови, слововживання, словозміни, що закріплений практикою і рекомендований до вжиткуяк обов'язковий.

Літературна мова - це найдосконаліша форма загальнонародної мови, яка відзначається високим ступенем нормативності і має розгалужену систему функціональних стилів. Саме цим літературна мова протиставляється іншим різновидам національної мови - діалектам. жаргонам, просторіччам, які мають обмежену сферу вживання.

(??? Близькою до практичної стилістики української мови є девіатологія.

Девіатологія (від латин, сіеуіа^о - відхилення + грец. Іодов- учення,

слово) вивчає всі типи відхилень від норм, від законів комунікації. Девіатологія

в мас-медіа розглядає різні типи журналістських помилок, аналізуючи

їх уплив (переважно, звісно, негативний) на рівень комунікативності

тексту в ЗМІ.) (з Капелюшного)

Мова преси виконує інформативну функцію. Орієнтується на загальнонародні норми. Однак в ній виробляються певні соціальні та мовні стереотипи, що забеспечують швидке подання і сприйняття інформації. Інформативна функція мови преси поступово витворила різні жанри. (з лекції)