16. Омонімія як стилістичний засіб. Міжмовна омонімія.

Стилістичні функції омонімів. Омоніми (від грец. homonyma

- однойменний) - слова, що мають однаковий звуковий склад, але відрізняються

значенням. На відміну від багатозначних слів омоніми не мають

значеннєвої єдності.

Омоніми повні (абсолютні) та неповні (часткові -

омоформи, омофони, омографи) найчастіше використовують для створення

каламбурів."Побувати на дні науки (на дні- від день і дно)";

За непродуманого використання омонімів можливе виникнення двозначності

в журналістському тексті. Є небезпека виникнення омофоні!'в

мовленні на радіо й телебаченні (найчастіше на стикові двох слів, коли

останній склад попереднього слова та перший склад наступного слова

утворюють окреме слово: Застосував землероб отрутохімікати. Межа

бажань).

Міжмовна омонімія. Використання міжмовних омонімів також можливе

в каламбурах для досягнення комічного ефекту. В усіх інших випадках,

тобто тоді, коли в журналістських текстах уживають міжмовні омоніми

без певної стилістичної настанови, це є помилкою, засвідчує в автора

незнання значення українського слова (Це баня №7-треба лазня. Лихий

вершник-треба стрімкий, швидкий тощо).

17. Паронімія як стилістичний засіб.

Використання паронімів як стилістичний засіб і як вада

тексту. Пароніми (від грец. para- біля і опута- ім'я ) - слова, близькі

за звучанням, але різні за значенням3 : уява - уявлення, дипломник -

дипломант.

Функції паронімів у журналістському тексті такі:

- використання паронімів для створення каламбурів (Кремлівські

прейскуранти [Приписують Андрієві Крижанівському]);

- уживання паронімів для семантичного зіставлення (Хоч не ефектний,

зате ефективний);

- використання паронімів у ролі заголовків (Менеджмент чи менеджеризм?);

- уживання паронімів для надання висловлюванню експресії, для

привернення уваги читача, слухача, глядача (Виникла ситуація

не так драматична, як драматургічна);

- використання паронімів для створення пародійного, іронічного, глузливого забарвлення тексту (Міністр у нас досвідчений і, за його словами, освічений).

На основі паронімії будується парономазія - стилістична фігура, в

якій, каламбурно зблизивши, ставлять поряд різні за значенням, але

подібні за звучанням слова з метою їх зіставляння.

Звукова близькість паронімів спричиняє помилки в їх використанні.

Уживання паронімів у журналістському тексті без певної стилістичної

настанови є виявом незнання справжнього значення слова: Я про це

уяви не маю. Мій електронний адрес.

Причиною помилок є й нерозрізнення міжмовних паронімів, близьких

також до міжмовних омонімів: уродливый-уродливий, ликовать-лікувати,

дурний - дурной.

18. Антонімія в різних стилях мови.

Стилістичне використання антонімів. Антоніми (від грец.

апй - проти + о п у т а - ім'я, назва) - слова, що називають протилежні

за змістом поняття3 . Слова з конкретним значенням здебільшого антонімів

не мають. Не мають антонімів числівники, більша частина займенників.

Найбільше антонімів серед прикметників, прислівників. Антонімія,

як і синонімія, пов'язана з полісемією. Слово може вступати в антонімічні

зв'язки не всіма, а тільки одним зі своїх значень. Так само здебільшого

вступає воно в антонімічні зв'язки в контексті, утворюючи контекстуальні

антоніми: Домашні справи (в Україні) - європейські справи. Контекстуальні

антоніми переважно вживають у публіцистичному стилі, в художньому

й розмовному мовленні.

Найчастіше антоніми використовують:

• д л я різкого й несподіваного зіткнення понять у заголовках (Війна і

мир);

• д л я протиставляння, розмежування понять за семантичними ознаками

(Фундаментом будь-якої демократії є право людини, а не право

держави);

• д л я зіставляння, порівняння різних реалій і понять (Стилет і стилос);

• д л я антонімічної градації понять, для їх розмежування (Бідні кращі

за багатих: менше вкрали [Володимир Голобородько]).

• для створення антитези- стилістичної фігури, побудованої на підкресленому

протиставлянні протилежних понять, думок, почуттів тощо

(Дивна справа: неписані закони знають усі. Писані- тільки ті,

хто їх писав [Володимир Канівець]);

• д л я створення оксиморону- мовної фігури, в якій поєднано два протилежні

за змістом слова, що в сукупності дають нове поняття (розумний дурень, весела нудьга, близька далина);

•для застосування в контексті антонімічної іронії- самоіронії (Ну я й швидкий: запізнився всього на три години).