43. Специфіка використання односкладних речень

Для означено-особових речень характерне перенесення акценту з виконавця на дію. Вони вживані в розмовному мовленні, художніх текстах, іноді публіцистичних, навчальному та популярному різновидах наукового стилю.

Неозначено-особові речення (напр., Булатові наказали стежити за Шевченком. 3-я ос. мн.) поширені в розмовному та художньому стилях, рідко в публіцистичному.

Узагальнено-особові речення (zvl. 2. os. sg., фраза і дія стосується будь-якого моменту, напр., Згаяного часу не доженеш.), що містять узагальнені судження. Компонент розмовного мовлення та народної творчості.

Найрізноманітніші за функціями – інфінітивні речення. В офіційно-діловому та публіцистичному стилях вони мають відтінок наказовості, категоричності. У художньому стилі вони допомагають відбити психологічне напруження стану людини, сумнівів (напр., Бути чи не бути?).

Безособові речення наголошують на результаті дії, напр., Дощить. Йому спиться. Офіційно-діловий та науковий стилі віддають перевагу конструкціям на но-, то-, які виражають наслідки подій і процесів. У науковому стилі безособові речення стають головними у складнопідрядних. Художній стиль використовує ці типи речень в описах природи чи стану людини.

Номінативні речення: В офіційно-діловому та науковому стилях вживаються на початку тексту, який далі розкриває зміст цього поняття. Ту ж роль (з відповідним добором мовних засобів) вони можуть відігравати в художньому та публіцистичному стилях. У середині тексту вони можуть служити засобом уповільнення розповіді, у кінці підсилюють виклад, ставлять емоційну крапку.

44.

Складне речення

Складним реченням надається перевага в книжному мовленні, оскільки вони найбільше відбивають його логічність та інтелектуальність. Науковий виклад потребує виявлення часових, умовних, допустових стосунків, причиново-наслідкових зв’язків, тому найдоцільнішими тут є складнопідрядні речення. У них зв’язок між окремими частинами тісніший ніж у складносурядних. Художньому стилю властиві підрядні обставинні речення часу і місця. Підрядні означальні широко вживаються в усіх стилях.

Стилістичне використання складних речень

Складне речення порівняно з простим реченням здебільшого становить синтаксичне утворення дещо вищого рівня складності — змістової, граматичної і стилістичної.

Складне речення — речення з різною кількістю найрізноманітніших предикативних частин, поєднаних сполучником, сполучним

словом чи тільки інтонаційно.

Майже кожну з частин складного речення можна перетворити на окреме просте самостійне речення. Таке перетворення не буває стилістично нейтральним, бо найчастіше спричиняє певні зміни простого речення, особливо в ритмомелодиці, в інтонації синтаксичної конструкції. Воно завжди потребує для своєї появи та вияву деяких особливих розумово-мовленнєвих зусиль

45. 1. Стилістичні властивості однорідних членів речення. Речення з однорідними членами багато хто з дослідників вважає наслідком трансформації, стягнення кількох речень в одне на основі спільного підмета, присудка, другорядного члена речення. Водночас у деяких працях однорідні члени речення названо рядами для підкреслення того, що

вони поєднані сурядним зв'язком. Звідси й застарілий термін "однорядні члени речення". Деякі дослідники (скажімо, О.С.Мельничук) вважають однорідність фактом синтагматичного членування мовлення й тому вживають термін "однорідні синтагми". Назва цього поняття "однорідні члени" значною мірою спирається на логіко-граматичне розуміння явища. Основна ознака однорідних членів речення - сурядний зв'язок, яким поєднано логічно однозначні й лексично зіставлювані слова1 . "Алогічність несумісна з однорідністю, отже, також із стилістичністю"2 . Проте в художньому та публіцистичному мовленні ряд однорідних членів речення інколи може охоплювати й логічно неоднорідні поняття, які з певного погляду в авторському трактуванні є однорідними. Переважно це стосується означень

3 . "Особливо виразним є компактне вживання в тексті семантично й синтаксично різнотипних однорідних членів речення. Таким уживанням однорідності забезпечується неповторний лад мислення й мовлення... Однорідність притаманна всім стилям мови. Однак у літературно-художньому стилі вона часто набуває тропеїчного звучання, сприймається метафорично - як засіб художнього вислову"4 . Ті самі слова можуть використовуватися і як однорідні, і як неоднорідні залежно від мети автора: Нові, високотехнологічні вироби - Нові високотехнологічні вироби.

Здебільшого однорідні члени речення є однойменними, виконують, ту саму синтаксичну функцію. Але іноді є відхилення від цього правила, переважно тоді, коли однорідні члени речення виражені займенниками

та займенниковими прислівниками: Не знаю, хто й звідки ти. Треба з'ясувати, що і як робити. Оскільки функціональна рівноправність однорідних членів речення є найістотнішою їх ознакою, то однорідні члени

можна міняти місцями без помітної зміни змісту висловлювання. Але між однорідними присудками можлива змістова залежність, зумовлена послідовністю виконання дій1 : Степан повернувся додому, ліг і заснув.

Речення з однорідними членами можуть мати синонімічні (паралельні) конструкції з рядом простих речень або зі складносурядним реченням: Українські вояки проводять миротворчі операції, допомагають населенню,

підтримують зв 'язки із силами К FOR інших країн – Українські вояки проводять миротворчі операції. Українські вояки допомагають населенню. Українські вояки підтримують зв'язки із силами KFOR інших країн. Окремі речення емоційніші, експресивніші2 . їх використовують переважно в публіцистичному стилі для надання мовленню відтінків піднесеності, схвильованості. При цьому виникають пафос, патетика, властиві урочисто-декларативному, узагальнювально-директивному, експресивно- публіцистичному різновидам журналістського тексту. Трохи менш

відчутною є експресивність висловлювання в разі застосування складносурядних речень, але основні відтінки в емоційному забарвленні залишаються незмінними, хоча пафос тут трохи й приглушений (Цього ефекту

досягають завдяки вживанню сполучників сурядності). Нагромадження в реченні однорідних членів не тільки виконує логіко- семантичні завдання, а й увиразнює текст, сприяє підвищенню його ко-

мунікативності: О ампліфікування компонентів дієслівної однорідності створює ефект

наростання енергії, сили, підвищення потужності дії когось чи чогось;

© нагромадження елементів прикметникової однорідності є способом урізноманітнення опису, характеристики когось чи чогось, засобом посилення (змістового й експресивного) цієї характеристики;

© іменникова однорідність посилює враження предметної різноманітності та складності3 .

У науковому й офіційно-діловому стилях однорідні члени речення використовують для побудови класифікацій. Дуже важливим при цьому є додержання логічних вимог у поєднанні однорідних членір. За використання

однорідних членів речення треба зважати на їх значеннєву зіставність. Однорідними членами речення не можуть бути слова, які передають родові та видові поняття. Однорідні члени речення мають позначати саме однорідність, а не звичайний перелік: Я відвідав Францію^Європу Париж. Не можна використовувати як однорідні ті члени речення, які

позначають перехресні або різнопланові поняття: В барі сиділи люди верхньому одязі й у нетверезому стані. На Майдані були наші студенти, аспіранти, члени Студентського братства, першокурсники. Треба

зважати не лише на логічні зв'язки однорідних членів, а й на їхню лексико- граматичну сполучуваність з іншими словами в реченні1 : Журналіс уживав у тексті нові слова, метафори, оригінальні описи подій.

При однорідних членах Можуть уживатися узагальнювальні слова. У науковому й офіційно-діловому стилях узагальнювальні слова здебільшого називають найближче родове поняття, види якого й перелічуються

однорідними членами. У художньому й публіцистичному мовленні уза- гальнювальними словами можуть бути і родові поняття, і дуже широкі за змістом слова: все, скрізь, завжди, всюди, ніхто, ніщо, ніде, ніколи.

Узагальнювальні слова надають висловлюванню експресивного забарвлення, підкреслюють те, що окремо названо однорідними членами: Голос духа чути скрізь: По курних хатах мужицьких, По верстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз (Іван Франко)2. Ряди з узагальнювальними словами близькі до пояснювальних конструкцій.

У цих рядах сурядні зв'язки ускладнені пояснювальними – узагальнювальн слова називають загальне, а сурядні ряди перелічують його конкретні види. У ролі узагальнювальних слів можуть уживатися й словосполучення, предикативні конструкції та ін. Узагальнювальні одини-

46. Звертання — інтонаційно виділене в реченні слово або сполучення слів (не член речення), що ним називається істота або персоні­фікований предмет, якому адресується мовлення в усній або пи­семній формах.

Морфологічно звертання має дві форми вияву — кличний і називний відмінки іменника або ж субстан- тивованого слова. Наявність у реченні одного чи кількох звертань завжди своєрідно позначається на інтонації всього речення. Інтонацію звертання можна назвати звертальною: слово чи сполучення слів у функції звертання вимовляється сконцентровано, дещо відокремлено, з певним відмежуванням від усього речення, але в той же час без виразної інтонаційної відірваності від членів (члена) речення в реченні. Пауза витримується тільки після звертання (перед звертанням її звичайно майже немає). У структурі речень із звертанням простежується така загальна закономірність і зумовлена нею стилістична своєрідність речення: звертання на початку речення звичайно вимовляється активніше, енергійніше, з дотриманням тривалішої паузи після нього, ніж звертання в середині чи в кінці речення. Проте щоразу це реалізується дещо індивідуально, за­лежно від почуттєвого стану мовця, мети висловлювання і всієї структури речення із звертанням.

Вставні та вставлені конструкції

Вставні конструкції (слова, словосполучення і речення)

Вставними є такі конструкції, за допомогою яких мовець виражає своє ставлення до висловленої думки, як от:

1. Виражає упевненість або невпевненість у тому, про що повідомляється: безперечно, звичайно, може, мабуть, зрозуміло, дійсно, певне (певно), здається, боюся, сподіваюся, очевидно та ін

2. Вказує на порядок думок, послідовність їх викладу: по-перше, по-друге, до речі, далі, нарешті та ін

3. Дає емоційну оцінку повідомлюваному: на щастя, на жаль, на нещастя, дивна річ та ін

4. Вказує на джерело думки, характер висловлення: взагалі, іншими словами, можна сказати, так би мовити, як кажуть та ін

Вставні конструкції не є членами речення, тобто не відповідають на жодне питання в реченні: Коні, кажуть, сліпнуть у шахтах — вставне слово. Кажуть люди, кажуть, що я файна дівка — присудок.

У реченні вставні слова виділяються комами. Якщо вставні конструкції входять до складу відокремлених членів речення, то вони не виділяються комами

Якщо при вставних словах є сполучники, які до них належать, то вони виділяються разом зі сполучником. Якщо ж сполучник відноситься до інших членів чи до всього речення, то вставне слово обов’язково виділяється комами

Вставлені конструкції

Вставленими називаються такі конструкції, які вживаються для доповнення, роз’яснення чи уточнення предметного змісту речення

Вставлені конструкції передають додаткові відомості до змісту речення чи окремого його члена. Вони виділяються комами, тире або дужками.

Найменшу відокремлюючу силу мають подвійні коми, потім — подвійне тире і найбільш сильний відокремлюючий знак — дужки

Невеликі вставлені конструкції, які стоять переважно в середині основного речення і мають з ним тісніший змістовий зв’язок, виділяються з обох боків тире