60. Поняття мовлення. Якості (ознаки) мовлення і способи їх досягнення

Мовлення - процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми.  Отже, мовлення виступає як психологічна діяльність, що виявляється у спілкуванні людей за допомогою мови. Ознаки мовлення: ПРАВИЛЬНІСТЬ мовлення - це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як “ідеал” чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. ТОЧНІСТЬ - це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту). ЛОГІЧНІСТЬ як якість мовлення тісно пов’язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті. ЧИСТОТА мовлення - це вживання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова. ВИРАЗНІСТЬ мовлення - це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. БАГАТСТВО мовлення - це використання мовцями великої кількості мовних одиниць - слів, словосполучень, речень. ДОРЕЧНІСТЬ мовлення - це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування.

62. Поняття культури мовлення.

???

Культу?ра мо?влення — це дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

Культура мовлення(ортологія) - це наука про культуру мови в її усному та писемному оформленні про фонетичні, орфоепічні, орфографічні, пунктуаційні, лексичні, фразеологічні, граматичні норми та принципи їх практичного поєднання.

Висока культура мови журналіста є важливою частиною його проф.діяльності, освіченості. інтелігентності. Культура фахового мовлення(жур.):

- зв'язність;

- основна думка;

- точність;

- лаконічність;

- змістовність;

- доступність;

- зрозумілість;

- невербальні засоби;

- образність;

- грамотність;

- доречність;

- логічність.

2-ая часть

Визначення

Ана́фора — єдинопочаток; одна із стилістичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур. Як стилістичний прийом градації анафора подеколи близька до анаколуфа. Почасти анафора виконує важливу композиційну функцію у ліричному сюжеті

Ты и убогая,       Ты и обильная,       Ты и забитая,       Ты и всесильная,       Матушка-Русь!…                    (Н.А. Некрасов)

протилежна за своєю роллю в поетичному тексті — епіфора.

Анепіфора ?

Антитеза - стилістичний прийом, що полягає у зіставленні протилежних думок або образів для посилення враження.

Наприклад: Так, тут це все було: і жага до вбивства і жага до любові.

Алего́рія— зображення абстрактної ідеї (поняття) за допомогою образу. Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу; зв'язок між значенням і образом встановлюється за подібністю (наприклад, лев — сила, влада чи царювання).

Асиндетон, безсполучниковість (грец. άσύνδετον — незв'язане) — це стилістична фігура, яка полягає у пропуску сполучників, що зв'язують окремі слова й частини фраз. Наприклад: «Ліс, вогонь, кобзар, козаки, ціла картина десь ніби чарами зникла» (Іван Нечуй-Левицький).

Ампліфікація (лат. amplificatio — збільшення, розширення) — стилістичний прийом у художній літературі для підсилення характеристики, доповнення і збагачення думки за допомогою нагромадження однорідних мовних засобів — синонімів, епітетів, порівнянь, антонімічних протиставлень тощо. Наприклад, А. у творах У.Самчука: "Насторожена, трохи перелякана. Пригорталась ціла — гаряча, гнучка, тріпотлива..."; "Зовсім темно, хоч око виколи..."; "Жолобецький ліс був ще чорний, хоча над ним уже зносилось сонце, яскраво, радісно, барвисто"

Антифраз, або Антифразис (грецьк. antiphrasis — затемнення) — вживання слів та виразів у протилежному значенні. подеколи іронічно. («герой»,«орёл», «мудрец»…).

Астеїзм (грецък. asteismos — жарт, дотеп)— різновид іронії як тропа, похвала у вигляді осуду (чи навпаки). Класичний приклад А. трапляється у поезії Т.Шевченка "Кавказ": Слава! Слава! Хортам, і гончим, і псарям, І нашим батюшкам-царям Слава!

9. Антономазія.

(грец. "давати іншу назву") вид метонімії, що полягає у наданні літ. персонажам, окрім власного імені, додаткового найменування, загальновідомого запозиченого, або з фольклору.

10. Алофраза.

Поєднання двох і більше спільних за змістом і думкою, але різних за формою афоризмів, порівнянь, фразеологізмів тощо, що характерезують один й то же предмет.Частини алофрази доповнюють одна одну й посилюють враження."Не шукайте в кущах гнізда орла, в очереті сучків, а в калюжі - сома".

11. Алюзія.

Жарт, натяк. Стилістичний прийом, пов'язаний з використанням у тексті фольклорного, літературного, історичного чи побутового факту, а також відомого афоризму, крилатого вислову, ідеоми."Юнак не злякався виклику й відповів: іду на ви!" (Алюзія на Цезаря чи хто там...)

12. Антистатик.(Антистатис?)

Використання двічі одного й того самого слова, коли в другому випадку воно стає опозиційним до першого. "Не розум від книг, а книги від розуму". (Сковорода)

13. Гіпербола. Гіпероха.

Гіпербола (від грец. hyperbole - перебільшення) - троп, який свідомо

перебільшує розмір, силу, значення, якість якогось предмета, явища з

метою його стилістичного увиразнення: безкраїй степ, море сліз.

"Основне призначення гіперболи - звернути увагу на цей предмет, підкреслити

позитивні чи негативні якості".

Гіпероха - найвища форма гіпероли, найбільше худ. перебільшення. "Моя любов чолом сягала неба..." (Ліна Костенко)

14. Гіфон.

Поєднання двох лексем в одномускладному оригінальному слові.

15. Глоса.

Рідковживані слова-архаїзми, що привертають увагу незвичайністю.

16. Гнома.

Афоризм, що має дворядкову форму у поезії чи ритмізованій прозі.

17. Града́ція (лат. gradatio — поступове підвищення, посилення) — стилістична фігура, яка полягає у поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення (клімакс) чи пониження (антиклімакс) їхньої емоційно-смислової значимості.

Градація розрізняється за просторово-часовими (переважно у прозі), інтонаційно-емоційними (поезія) та психологічними (драма) ознаками. Виразність градації посилюється поєднанням її з анафорою (Юлій Цезар: «Прийшов, побачив, переміг»).

18. Дисфемізм — це троп, протилежний евфемізмові, який полягає у вживанні замість емоційно і стилістично нейтрального слова чи виразу більш грубого, вульгарного, напр. пика замість лице або жирний замість товстий. У якості дисфемізму можуть використовуватись різноманітні засоби негативної оцінки поведінки чи особистості — від експресивних слів, що перебувають у межах літературного слововживання, до грубої просторічної лексики.

19. Е́ліпс або е́ліпсис (грец. ἔλλειψις — пропуск, випадіння, нестача) — пропуск у висловлюванні деяких структурних елементів, які мають домислюватись за контекстом. Наприклад, у реченнях можуть обминатися дієслова-зв'язки («я вже додому, а ти ще на роботу?»), у іменниково-прикметникових словосполученнях — іменники, на які вказують специфічні сполучення прикметників («Перша Кінна» (армія)). Еліпсис як властивість тексту є протилежністю плеоназму.

20. Епі́фора (грец. epiphorá — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукосполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі.

Вживається задля увиразнення художнього мовлення. Особливого значення епіфора набуває у поєднанні з анафорою (див. симплока):

— У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст, — Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

— У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, — Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

— У тебе задовгі вуха, — сказав Прокруст, — Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

21. Епанафорою (від грец. έπαναφορή), або анадиплосисом (від грец. άνα- δίπλωσιζ — удвоєння), або стиком, називається стилістична фігура, яка зв'язує повтором окремого слова або словосполучення кінець попередньої мовної одиниці з початком наступної. Наприклад:

Чому стилетом був мій стилос. І стилосом бував стилет. (Є. Маланюк) Крім стику, тут ще й кільце.

Стик можна розглядати як подвоєння епіфори та анафори, звідси його й називають епанафорою, або епанострофою.

22.

23. Епі́тет (грец. epítheton — прикладка) — один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом.

Як епітет переважно вживаються прикметники (Д. Чередниченко: «Покличу тебе / До зеленого шлюбу»), переводячи свої другорядні лексичні значення на основні, чим вони різняться від звичайних означень («зелений листок»). Крім оригінальних епітетів, винайдених автором (Олег Ольжич: «скам'янілі дні»), у художніх творах з'являються і постійні епітети або літературного походження (Я. Щоголів «сонце золоте»), або фольклорного («ясні зорі, тихі води»).

У ролі епітета можуть бути й інші частини мови, зокрема іменник (Ю. Липа «…світ — жіночість незрівнянна»), зумовлюючи процес метафоризації епітета.

24. Евфемі́зм (від грец. euphémia — утримування від неналежних слів, пом'якшений вираз) — заміна грубих або різких слів і виразів м'якшими, а також деяких власних імен — умовними позначеннями.

Евфемізм є наслідком лексичного табу (заборони), який завдяки різного роду упередженням, марновірствам, релігійним віруванням накладається на вживання назв певних предметів і явищ навколишнього світу, внаслідок чого людина удається до виразів іносказань. Характерно, що нові позначення «непристойних» предметів і явищ з часом втрачають характер евфемізмів, починають сприйматися як пряма вказівка на «непристойний» предмет і в свою чергу стають «непристойними». Оскільки евфемізми широко використовуються у мовленні, то з часом вони втрачають свою функцію «прикрашення» істинної суті висловлення і тому потребують чергового евфемізму, який надасть нове значення для завуалювання та прикриття висловлювання, напр. «американець» замість «афроамериканець», «людина іншої орієнтації» замість «людина нетрадиційної орієнтації».

25. Эпенте́за (др.-греч. ἡ ἐπένθεσις, вставка) — фонетическое явление, добавление одного или более звуков в слово; согласного (лат. excrescentium, нарост) или гласного.

27. Іро́нія (грец. είρωνεία — лукавство, глузування, прихований глум) — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.

28. Каламбур — стилістичний прийом, який будується на використанні омонімії або паронімії, будь-які форми полісемантичності; часто вживається в комічному та сатиричному контекстах.

29. Літ́ота — троп, різновид метонімії (протилежний за значенням гіперболі), в якому міститься художнє поменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища.

30. Мета́фора — один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.

31. Метонімія — це слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою.

32. Мейóзис - троп, що полягає в навмисному зменшенні інтенсивності вияву ознаки або перебігу дії, розміру та кількості предметів, значущості чого-небудь.

33.Макаронізм. – 1). Запозичені зі збереженням граматичних форм іноземні слова.

2). Слово (або вислів) з іноземної мови, включене письменником у речення з неминучим спотворенням звукової форми включеного й наданням йому гротескного характеру.

3). Переносно – надмірне вживання на письмі та в розмові іноземних слів і форм.

34. Оказіоналізм - - це мовленнєві одиниці, які утворюються за стандартними та новими словотвірними моделями, з характерним експресивним забарвленням та індивідуальним характером.

35. Повтор - родова назва засобів художньої виразності, до яких зазвичай відносять:

повтори звукові (алітерація, асонанс та інші),

синтаксичні (синтаксичний паралелізм і інші),

фразові (рефрен, приспів),

лексичні (анафора, епіфора та інші),

образні (повтори мотивів, ситуацій).

Плеоназм - надлишковість засобів, що використовуються для передачі лексичного чи граматичного змісту висловлювання. Плеоназм як властивість тексту є протилежністю еліпсису і виявляє себе у повторенні чи синонімічному дублюванні лексем (лексичний плеоназм) або граматичних форм (граматичний плеоназм), а також у надто багатослівній передачі змісту, який може бути висловлено коротше. Плеоназм може реалізовуватись і в межах речення, і у більш широкому контексті: цілі речення можуть практично дублювати той самий зміст.

Парономазія - це стилістична фігура, утворена зіставленням слів, різних за значенням, але подібних за звучанням. Найчастіше парономазія використовується у віршових творах, з причини того, що вони більшою мірою, ніж проза, орієнтовані на звукову відчутність слова, на вияв звукової значущості художнього мовлення.

Парцеляція - фігура мелодики мовлення, в якій частини єдиного речення інтонаційно розмежовуються як самостійні речення (на письмі — розділовими знаками):

Порівняння - троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою компаративної зв'язки, тобто єднальних сполучників: як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін. (

Персоніфікація - вид метафори — вираз, що дає уявлення про яке-небудь поняття або явище шляхом зображення його у вигляді живої особи, наділеного властивостями даного поняття. Наприклад, зображення у міфах греків і римлян щастя у вигляді капризної богині Фортуни і т. п. Вельми часто уособлення застосовується при зображенні природи, яка наділяється тими або іншими людськими рисами.

41. Полісиндето́н (грец. πολυσύνδετον), або багатосполучнико́вість — стилістична фігура, що полягає у такій побудові фрази, при якій всі або майже всі однорідні члени речення зв'язані між собою одним і тим самим сполучником (найчастіше сполучником «і»), тоді як звичайно в цьому випадку з'єднуються лише два останніх однорідних члени речення. Використовується для поси­лення експресії.

42. Проспекция – це з елементів промови, які вважають змістовну інформацію до того що, що буде говоритися у наступних частинах виступи. Проспекция дає можливість слухачеві чіткіше уявити зв'язок і взаємозумовленість думок та ідей, викладені у речи.

43. Паралелі́зм (грец. parallelos — той, що рухається поряд) — аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину(паралельне зображення двох явищ із різних сфер життя). Виконує композиційну функцію, пов'язує певні мотиви чи елементи стилю у художньому творі, особливого значення йому надається в ліричномусюжеті, зокрема від доби романтизму, коли пейзаж втратив риси описовості, набувши лірично-емоційної специфіки.

44. Парономазія (грец. παρονομασία — біля і ονομάσω — називаю) — це стилістична фігура, утворена зіставленням слів, різних за значенням, але подібних за звучанням. Найчастіше парономазія використовується увіршових творах, з причини того, що вони більшою мірою, ніж проза, орієнтовані на звукову відчутність слова, на вияв звукової значущості художнього мовлення. У прозі парономазія найчастіше використовується для створення каламбурів

45. Протезис(а) - частина твору, викладає головні аргументи.

46. Риторичне запитання — фігура мови, що використовується як засіб відтворення діалогу з уявним співрозмовником. Оформляється питальним реченням. Запитання адресатові не розраховане на відповідь, бо відповідь не­можлива чи зайва, або вона вміщена чи смис­лово конденсована в самому запитанні.

47. Рефрен - (фр. refrain — «повторювати»), або При́спів — повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах. Подеколи набуває жанрових ознак.

48. Ретроспекція — це відсилання слухачів до попередньої інформації. Тут оратор може посилатися не тільки на власні попередні виступи, а й на чужі праці та думки або загальновідому інформацію. Ретроспекція може виражатися такими словами чи словосполученнями: як ми знаємо, як ми розуміємо, як було сказано раніше, ми

вже говорили про це, згадаймо, ви чули, ви бачили, відомо, минулого разу я вже говорив тощо.

49. Синекдо́ха (грец. Συνεκδοχή — співвіднесення) — один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії.

Синекдоха заснована на кількісному зіставленні предметів та явищ. Вживання однини у значенні множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового тощо.

Як кидалась ти на списи, на луки

Пунійська Львице, яросте Ваала!

50. Тавтологія — у риториці, використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої.