17.Стилі педагогічного спілкування

Стиль відносин і характер впливів у процесі навчання в сукупності характеризують стиль педагогічного спілкування.

В. А. Кан-Калік виділяє

- спілкування на основі захопленості спільною творчою діяльністю;

- спілкування на основі дружнього ставлення;

- спілкування-дистанція;

- тспілкування-залякування;

- спілкування-загравання.

В основі спілкування на основі захопленості спільною твор­чою діяльністю лежить стійко-позитивне ставлення педагога до дітей і справи, прагнення спільно (а виходить, і демократично) вирішувати питання організації діяльності… на основі дружнього ставлення тісно пов’язаний з першим — по суті це одна з умов становлення стилю спілкування на основі захопленості спільною творчою діяльністю. спілкування-дистанція. Суть його у тому, що в системі взаємин педагога й учнів постійно, як важливий обмежник, фігурує дистанція: «Ви не знаєте — я знаю»; У такого педагога в цілому може бути позитивне ставлення до дітей, але організація діяльності ближче до авторитарного стилю, що знижує загальний творчий рівень спільної роботи з учнями. спілкування-залякування.поєднує в собі негативне ставлення до учнів і авторитарність у способах організації діяльності. Типовими формами прояву залякування, спілкування-залякування є: «Слухайте уважно, а то викличу і двійку поставлю.

Проявом лібералізму, невимогливості за можливого позитивного відношення до дітей є стиль загравання, спілкування-загра­вання. Воно викликано прагненням завоювати помилковий, «дешевий» авторитет. Причиною прояву цього стилю є, з одного боку, прагнення швидко встановити контакт, бажання сподобатися класу, а з іншого боку, відсутність навичок професійної діяльності.

18.Ділове спілкування. Особливості

Ділове спілкування — це процес взаємозв’язку і взаємодії, у якому відбувається обмін діяльністю, інформацією і досвідом, що передбачає досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми чи реалізацію певної мети. Основна відмінність ділового спілкування від повсякденного (неформального) полягає у тому, що в його процесі ставляться мета і конкретні завдання, які вимагають свого вирішення. У діловому спілкуванні ми не можемо припинити спілкування з парт­нером (принаймні без утрат для обох сторін). У неформальному спілкуванні найчастіше не ставляться конкретні задачі, не переслідуються визначені цілі. Таке спілкування можна припинити (за бажанням учасників) у будь-який момент.

Манера і стиль ділового спілкування залежать від індивідуально-типологічних особливостей партнерів і їхніх комунікативних намірів. На культуру ділового спілкування впливають такі особистісні фактори, як: особливості комунікативних можливостей партнерів; сформований характер стосунків з діловими партнерами; психотип і діловий статус партнерів; комунікативні наміри в конкретній ситуації.

 особливості ділового спілкування:

  наявність певного офіційного статусу об’єктів;

  спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв’язків між представниками взаємозацікавлених організацій;

  передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;

  конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв’язання конкретних завдань;

  взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;

  значущість кожного партнера як особистості;

  безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать внутрішній світ.