14.Психологічні механізми саморегуляції

Саморегуляція поведінки  є інтегративною властивістю особистості, яка об’єднує в собі інтелектуальні, мотиваційні, вольові, емоційні сфери особистості. це системно- організований процес внутрішньої психічної активності людини щодо ініціації, побудови, управління, підтримування різними видами і формами довільної активності, безпосередньо прийнятими  людиною цілями. саморегуляція поведінки особистості розглядається в розрізі “суспільство-особистість” і “особистість-суспільство”, тому що кожна особистість повинна вміти передбачувати характер реакції на свої дії, вчинки з боку суспільства. Психологічні механізми складають інтегративну сукупінсть психічних властивостей індивіда, що визначають рух до регуляції його дій, вчинків, поведінки і групуються на зразках, еталонах, цінностях індивідуального та суспільного характеру.  саморегуляція може здійснюватися при наступних умовах: коли індивід може адекватно відображати і моделювати наявну ситуацію; перетворювати власну внутрішню і зовнішню активність у відповідності з моделлю запропонованої ситуації; переборювати безпосередні спонукання ради досягнення перспективної мети, за наявністю у індивіда можливості виходити за межі наявної ситуації. 

Найсуттєвіші механізми процесу саморегуляції: рівень домагань, ціннісні орієнтації, локус контролю, мотивація схвалення, потреби у досягнення успіху. Рі́вень домага́нь — соціальна позиція, яка займається індивідом і закріплюється через його індивідуальний вибір, власні зусилля і конкуренцію з іншими індивідами; той рівень важкості завдання, котрий людина зобов'язується досягти, знаючи рівень свого попереднього виконання Рівень домагань може бути адекватним (людина обирає цілі, яких реально може досягти, і які відповідають її здатностям, умінням, можливостям) або неадекватно завищеним, заниженим. Чим адекватніше самооцінка, тим адекватніший рівень домагань. Ціннісні орієнтації – спрямованість індивіда на моральні, соціальні, політичні, життєві, родинні та інші цінності. Локус контроля — понятие в психологии, характеризующее свойство личности приписывать свои успехи или неудачи внутренним, либо внешним факторам. Склонность приписывать результаты деятельности внешним факторам называется «внешний локус контроля» (экстернальность). Склонность к внешней атрибуции повышает беспомощность человека. Мотивація схвалення - бажання дістати схвалення тих, що оточують Вас, відносно своїх слів і вчинків. Висока мотивація схвалення свідчить про високу потребу в спілкуванні і навпаки.

15.Провідіні методи та техніки саморегуляції

Саморегуляція – управління своїм психоемоційним станом, що досягається шляхом впливу людини самої на себе з допомогою слів , уявних образів, управління м’язовим тонусом і диханням. Саморегуляція емоційного стану - це управління, як пізнавальними процесами, так і особистістю: поведінкою,емоціями і діями. Відправна точка для вирішення різноманітних завдань саморегуляції - це вміння розуміти, що з тобою відбувається, який ти зараз, які твої сильні і слабкі сторони, знати свої можливості. ЕФЕКТИ саморегуляції – заспокійливий, відновллючий, активізації. МЕТОДИ та ТЕХНІКИ САМОРЕГУЛЮВАННЯ: аутотренінг (заснований на свідомому застосуванні людиною різних засобів психологічного впливу на власний організм і нервову систему з метою їх релаксації або активізації);: розслаблення організму та скелетних мязів; релаксаційні техніки під керівництвом фахівців (індивідуальні та групові заняття); методах психотерапії і деяких аспектах нетрадиційної медицини; психокорекція; тренінги. СПОСОБИ САМОРЕГУЛЮВАННЯ: сміх. гумор,думки про хороше,розглядання фото, квітів, оточуючого середовища, вдихання чистого повітря, читання віршів, творча дііяльність, розслаблення мязів.