7.Інтерактивна сторона спілкування

Така сторона спілкування, яка забезпечує організацію спільної взаємодії співрозмовників на основі отриманої інформації. У ході її для учасників надзвичайно важливо не тільки обмінятися інформацією, але й організувати «обмін діяльністю», погодити спільну діяльність. Інтерактивна сторона спілкування розкриваєтьс, у характеристиках тих людських дій, що самі виступають частиною взаємодій.

на питання про те, яка ж «інша» сторона спілкування розкривається поняттям «взаємодія», можна відповісти: та сторона, що фіксує не тільки обмін знаками, за допомогою яких змінюється поведінка іншого партнера, але й організацію спільних дій, що дозволяють групі реалізувати деяку спільну для її членів діяльність.

На практиці люди вступають у нескінченну кількість різних видів взаємодії. Для їхньої класифікації в соціальній психології найпоширенішим є дихотомічний розподіл усіх можливих видів взаємодій на два протилежних види: кооперація і конкуренція. Різні автори позначають ці два основних види різними термінами: згода і конфлікт, пристосування й опозиція, асоціації та дисоціації і т. ін. За всіма цими поняттями ясно постає принцип виділення різних видів взаємодії. У першому випадку аналізуються такі його прояви, котрі сприяють організації спільної діяльності, ті, що є «позитивними» з цього погляду. До другої групи належать взаємодії, що так чи інакше «розхитують» спільну діяль­ність, являють собою певного роду перешкоди для неї.

8.Розподіл ролей у взаємодії за Берном

Підхід до аналізу ситуації спілкування з погляду позицій, що їх займають партнери, розвивається в руслі трансактного аналізу. книги Е. Берн «Игры, в которые играют люди…», У трансактному аналізі передбачається, що практично всі взаємодії у спілкуванні складаються з використання і динаміки цих міжособистісних позицій. У теорії Берна трансактного аналізу основними поняттями є стани «Его» і трансакції. Під станом «Его» Е. Берн розуміє відносно незалежні й відокремлені у внутрішньому світі людини сукуп­ності емоцій, настанов і схем поведінки, що ніби дискретні і можуть виявлятися в поведінці кожна окремо. Таких відокремлених комплексів настанов і способів поведінки Е. Берн виділяє три: Батько, Дорослий і Дитина. Батько — це такий стан «Его», почуття, настанови і звична поведінка якого відноситься до ролі Батька. Стан Дорослого звернений до реальної дійсності, стан Дитини — актуалізація комплексу настанов і поведінки, виробленої в дитинстві. Передбачається, що в будь-який момент кожна людина, в залежності від ситуації, може бути або Батьком, або Дорослим, або Дитиною, а конкретний стан «Его», від якого ведеться розмова, визначає позицію і статус людини у спілкуванні. Важливо відзначити, що ніякого відношення до реального віку людини ці позиції не мають.

Критеріями визначення позиції є наступні характеристики:

• Батько — вимагає, оцінює (засуджує чи схвалює), учить, керує, складає протекцію.

• Дорослий — розважливість, робота з інформацією.

Дитина — прояви почуттів, безпорадність, підпорядкування

У позиції Батька можуть бути два різновиди:

1. «Караючий Батько» (чи «Батько-критик») — вказує, наказує, критикує, карає за неслухняність і помилки;

2. «Батько-опікун» — радить у м’якій формі, захищає, опікується, допомагає, підтримує, співчуває, шкодує, піклується, прощає помилки й образи.

У позиції Дитини виділяють наступні позиції:

1. «слухняної Дитини» (чи «Дитини-пристосованця») — яка адаптується до ситуації, уникаючи конфлікту зовнішнього, але натомість має внутрішній;

2. «Дитина-бунтар» — яка, вередуючи («Не хочу. Не буду, відстаньте! А тобі що до цього? Як хочу, так і буду робити!»), прагне отримати собі додаткові вигоди, погоджуючись у випадку успіху виконати пропоновану роботу;

3. «Вільне Дитя» — поводиться згідно з обстановкою, що створилася, і діє так, як підказує йому інтуїція.

Трансакція — одиниця взаємодії партнерів по спілкуванню, що супроводжує визначення позицій кожного. Додаткова, перехресна, прихована.