76. Прибутковість банку: сутність, способи оцінки та засоби підвищення

Однією з головних цілей КБ є отримання П., який є джерелом виплати дивідендів, створення фондів банку (тобто власного к-лу). П. банку - це різниця між його валовими доходами і валовими витратами. Валовий дохід залежить насамперед від обсягу кредитних вкладень та інвестицій банку, розміру % ставки по наданих кредитах та величини і структури активів банку. Структура банк. доходів така: 1) доходи від проведення активних операцій (вони є в більшості процентними): ( від кредитування; ( від інвест. операцій; 2) доходи комісійного характеру: ( від розрахунково-касового обслуговування; ( від трастових операцій; ( від факторингових операцій;

( від лізингових операцій; ( від ін. комісійних операцій (аудиторські, гарантійні, акцептні, валютні операції тощо).

3) ін доходи (неопер-ні, або небанк-кі).

Доходи від кредитування в банках, що здійснюють такі операції, складають ?70%. Основну масу доходу комісійного характеру складають комісійні за розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів.

Валові витрати банку поділяють на: 1) операційні (вони є в основному змінними): ( сплачені % за залучені кредитні ресурси; ( сплачені комісійні; ( витрати на операції з ЦП; ( на валютні операції; ( на розрахунково-касове обслуговування; ( на страхування майна, ін. цінностей, ризику тощо; ( інші операц. витрати. 2) неопераційні (як правило, постійні): > витрати на утримання персоналу; > витрати з експлуатації ОФ банку; > інші витрати, які не стосуються основної діяльності банку, але забезпечують її (судові витрати, сплачені штрафи, представницькі витрати тощо). Банківські менеджери повинні здійснювати щомісячний аналіз рівня доходів і витрат банку як у цілому, так і постатейно з метою виявлення можливостей збільшення прибутку. В загальному вигляді це такі можливості: 1) підвищення рівня доходності від використання кожної складової активів;2) здійснення перерозподілу активів для збільшення тої їх частки, яка дає більший дохід; 3) зменшення операційних та неопераційних витрат. Прибутковість банку характеризують багато показників. Найважливішими, що використов. в Україні, є: 1) ROA - показує, скільки чистого П. (ЧП) дає одиниця активів (А) банку, = ЧП / А 2) ROE = ЧП / Ка, Ка - акціонерний капітал. Значення ROE особливо цікавить акціонерів банку, бо ? розміру ЧП від інвестованих ними коштів. 3) SPRED = [% доходи] / [доходні активи] - [% витрати] / [пасиви, за якими сплачуються %]. Показує, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальниками і наскільки гостра конкуренція на грошовому ринку, учасником якого є установи банків. Посилення конкуренції приводить до зменшення показника.

77. Управління банківськими ризиками

Успішна діяльність банку в цілому значною мірою залежить від обраної концепції управління ризиками. Мета процесу управління банківськими ризиками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризиків неможливо. Ризиками можна і потрібно свідомо управляти, керуючись такими правилами:усі види ризиків взаємопов’язані;рівень ризику постійно змінюється під впливом динамічного оточення;ризики, на які наражаються банки, безпосередньо пов’язані з ризиками їх клієнтів;банкіри повинні намагатися уникнути ризиків навіть більше, ніж інші підприємці, оскільки вони працюють не з власними, а з чужими грошима.Процес управління ризиками складається з чотирьох етапів:1) усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;2) оцінювання величини ризику;3) мінімізація або обмеження ризиків шляхом застосування відповідних методів управління;4) здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з використанням механізму зворотного зв’язку.

Система управління ризиками складається з розглянутих далі елементів і підсистем:управління активами і пасивами;реалізація кредитної політики;установлення нормативів і лімітів;ціноутворення продуктів і послуг;управлінський облік та фінансовий аналіз;вимоги до звітності та документообігу;інформаційно-аналітична служба;розподіл повноважень у процесі прийняття рішень;моніторинг;аудит;служба безпеки.

Механізм прийняття рішень має не лише ідентифікувати ризик, а й дозволяти оцінити, які ризики і якою мірою може прийняти на себе банк, а також визначати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Виправданий або допустимий ризик — необхідна складова стратегії і тактики ефективного менеджменту.

З’ясувати існування ризику, проаналізувати його на якісному рівні — це необхідні, але не достатні кроки. Важливо виявити величину того чи іншого ризику, тобто кількісно його оцінити. Ступінь ризику певного економічного рішення оцінюється втратами (збитками), яких можна очікувати в разі його реалізації, а також ймовірністю, з якою ці втрати можуть статися. Коли ймовірність втрат висока, а розмір їх малий або навпаки — збитки малоймовірні, хоча й оцінюються як значні, то ризик вважається невисоким (малим).

У процесі управління банківськими ризиками виникають багатофакторні залежності з численними зворотними зв’язками, які не піддаються формалізації. Коли цим знехтувати, то сутність процесу може настільки спотворитися, що буде дискредитовано саму ідею застосування формалізованого підходу. Кількісні методи, як показує практика, дають змогу підвищувати ефективність управління ризиками в банківській справі лише до певної межі, а далі виникають невиправдані ілюзії і ризик зростає.

Одним із важливих інструментів у процесі оцінювання та управління ризиками є аналіз сценаріїв — альтернативних варіантів, за якими можуть розвиватися події в майбутньому. Такий аналіз базується на оцінці періоду часу, протягом якого банк наражається на конкретний вид ризику, а також ступеня впливу ризику та ймовірності його реалізації. Наявність ризику означає існування кількох сценаріїв, які відрізняються як за ймовірністю настання події, так за можливими наслідками. Самі сценарії мають бути описані та сформульовані на основі експертних оцінок, тобто суб’єктивними методами. Кількісні характеристики кожного з обраних сценаріїв визначаються із застосуванням об’єктивних методів (математичних, статистичних).Якщо можливі наслідки реалізації ризику сягають рівня, вищого за критичну межу, то йдеться про катастрофічний ризик. Цей ризик призводить до банкрутства банку, його закриття та розпродажу активів.

78. Формування прибутку банку та порядок його розподілу.

Розподіл прибутку банку здійснюється за результатами діяльності за рік згідно з рішенням загальних зборів акціонерів (пайовиків) банку. Прибуток, що підлягає розподілу, розраховується таким чином: чистий прибуток після оподаткування за звітний рік збільшується на розмір нерозподіленого і невикористаного прибутку за результатами попереднього фінансового року і зменшується на розмір відрахувань у офіційні резерви, які формуються згідно з чинним законодавством (резервний фонд та загальний резерв). Решта суми розподіляється на виплату дивідендів власникам і на капіталізацію банку. Сума чистого прибутку, що залишається для розвитку банківського бізнесу, називається нерозподіленим прибутком.

Протягом року прибуток, як правило, розподіляється у вигляді авансу на основі встановлених зборами акціонерів (пайовиків) пропорцій. Комерційні банки та їх установи працюють на принципах комерційного розрахунку, тобто в процесі виконання своїх функцій вони одержують прибуток.

Банківський прибуток є одним із найважливіших показників ефективності функціонування банку, його стабільності. У ньому зацікавлені всі учасники економічного процесу. Розмір банківського прибутку хвилює акціонерів, тому що є показником отриманого доходу на інвестований ними капітал. Вкладникам прибуток гарантує стабільний дохід і впевненість у завтрашньому дні, оскільки збільшення резервів і власних коштів банку свідчить про його стабільність. Позичальники також зацікавлені в прибутках банку, адже таким чином зростають їх власні накопичення.

Банківський прибуток формується у результаті здійснення кредитних, розрахункових, грошових операцій та інших видів діяльності банків. Він є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою підвищення добробуту банківських працівників. Прибуток банку складають:прибуток від основної діяльності;валовий прибуток, до якого, крім прибутку від основної діяльності, входять небанківські операційні доходи і витрати, відрахування в резерви, непередбачені доходи і витрати;

чистий прибуток, який залишається у розпорядженні банку після сплати податку на прибуток.

Прибутковість банку залежить від ефективності використання його власних і залучених коштів. Рівень доходності банк може підняти шляхом зміни структури активних операцій і співвідношення між позичковими та інвестиційними операціями на користь більш вигідних, а також через регулювання своєї короткострокової заборгованості й депозитних рахунків.

Потрібно раціонально й ефективно розміщувати кошти банку для забезпечення його фінансової стійкості. Виконання цієї умови дозволить позбавитися суперечностей між ліквідністю, надійністю із прибутковістю комерційного банку