- •1.Види банків та банківських обєднань, що можуть створюватись в Україні
- •2.Порядок створення та реєстрації банку в Україні
- •3.Порядок державної реєстрації банку з іноземним капіталом в Україні
- •4.Порядок ліцензування банківської діяльності в Україні
- •5.Організаційна структура та управління банком в Україні
- •6.Банківські операції та їх види
- •7.Способи реорганізації банків в Україні
- •8.Банківські ресурси та їх структура
- •9.Власний та регулятивний капітал:взаємозв’язок та відмінності
- •10.Структура, функції та порядок формування власного капіталу банку
- •11. Структура, роль та порядок формування власного капіталу банку
- •12.Порядок формування і використання резервного фонду банку
- •15.Банківські операції із запозичення ресурсів
- •16.Гарантування вкладів фізичних осіб в Україні
- •17.Запозичення банками ресурсів на міжбанківському ринку
- •18.Види банківських рахунків та порядок їх відкриття і ведення
- •19.Способи і форми міжгосподарських безготівкових розрахунків
- •20.Економічна характеристика розрахунків платіжними дорученнями
- •21. Особливості використання платіжних вимог-доручень у міжгосподарських безготівкових розрахунках
- •22. Економічна характеристика чекової форми розрахунків
- •23. Економічна характеристика акредитивної форми міжгосподарських розрахунків
- •24. Економічна характеристика міжбанківських розрахунків в Україні
- •25. Порядок здійснення банками касових операцій
- •27.Платіжні картки , іх види та порядок функціонування.
- •28.Діяльність банку у сфері карткового бізнесу
- •29.Порядок емісії банківських платіжних карток
- •30.Операції-банків еквайєрів
- •Види, принципи й умови банківського кредитування.
- •Оцінка кредитоспроможності позичальника - юридичної особи.
- •Оцінка кредитоспроможності позичальника - фізичної особи.
- •Форми забезпечення зобов’язань позичальника перед банком.
- •Методи банківського кредитування
- •Плата за кредит та її диференціація
- •Етапи процесу банківського кредитування
- •Проблемні позички та робота банків з ними
- •Кредитний ризик і методи управління ним
- •Банківський споживчий
- •Особливості банківського кредитування у формі овердрдрафта
- •Особливості кредитування банками сільськогосподарських виробників
- •Особливості банківського кредитування у формі кредитної лінії
- •Іпотечні кредити банків
- •Сутність і види факторингу. Порядок здійснення банками факторингових операцій
- •Довгострокове банківське кредитування
- •Лізингові операції банків
- •Операції банків з векселями
- •Кредитні операції банків у сфері вексельного обігу
- •Комісійні операції банків у сфері вексельного обігу
- •Види діяльності банків на фондовому ринку
- •Емісійні операції банків з цінними паперами
- •Інвестиційні операції банків з цінними паперами
- •Заставні операції банків з цінними паперами
- •Діяльність банків на фондовому ринку
- •Діяльність банків у сфері андерайтингу
- •Сутність та види валютних операцій банків
- •Порядок відкриття та ведення валютних рахунків клієнтів
- •Банківський переказ як форма міжнародних розрахунків
- •61.Розрахунки чеками при зовнішньо-економічних операціях
- •63. Документарний акредитив: сутність, види, порядок застосування, переваги та недоліки для учасників розрахунків
- •64.Неторгівельні операції банків в іноземній валюті
- •65.Особливості здійснення валютного кредитування – після 2010 відмінено постановою нбу
- •66.Загальна характеристика та види банківських послуг
- •67. Порядок здійснення банком гарантійних операцій
- •68.Посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги банків
- •69.Сутність фінансової стійкості та способи її забезпечення
- •70. Порядок обов’язкового резервування коштів банками України
- •71. Економічні нормативи, що регулюють капітальну базу банків України: економічна характеристика, порядок розрахунку, вимоги щодо їх дотримання
- •72.Економічні нормативи, що регулюють ліквідність банку:економічна характеристика, порядок розрахунку, вимоги щодо їх дотримання
- •73.Економічні нормативи, що регулюють кредитний ризик банку: економічна характеристика, порядок розрахунку, вимоги щодо їх дотримання
- •74. Валютна позиція банку: сутність, види, порядок управління
- •75. Формування банками резервів для покриття можливих втрат за кредитними операціями
- •76. Прибутковість банку: сутність, способи оцінки та засоби підвищення
- •77. Управління банківськими ризиками
Етапи процесу банківського кредитування
Процес банківського кредитування складається з певних 3 етапів, кожний з яких окремо забезпечує рішення локального завдання, а разом досягається головна мета позичкових операцій — їх надійність і прибутковість для банку.
Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки клієнта на кредит. Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, до якого додаються певні документи. У сукупності це має назву «кредитна заявка».У клопотанні, як правило, йдеться про: суму кредиту, строк користування ним, сутність та економічний ефект від заходу, що буде прокредитований, та ін. До клопотання додаються інші матеріали, перелік яких залежить від конкретних обставин.Клієнт, як правило, подає банку бізнес-план; техніко-економічне обґрунтування проекту, що кредитуватиметься; копії контрактів, угод та інших документів стосовно об’єкта кредитування; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту (договір-застава, гарантійний лист тощо); балансову і фінансову звітність.
Кредитний працівник банку проводить попередню бесіду
Наступний (другий) етап процесу кредитування є вивчення кредитоспроможності потенційного позичальника й оцінюванні ризику за позичкою.Банк вивчає фінансовий стау позичальника й оцінює поверння позички, враховуючи ступень ризику.
Третій етап процес складання кредитної угоди. Він можливий за умови позитивного для клієнта завершення попереднього етапу, тобто оцінювання кредитоспроможності і ризику. Цей етап ще називають структуруванням позички. У процесі структурування банк визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі і погашення, ціну позички, забезпечення, графік платежу тощо.
Після закінчення роботи щодо структурування позички банк приступає до переговорів з клієнтом про укладання кредитної угоди. При цьому потенційному позичальнику пропонуються умови майбутньої кредитної угоди. Після визначення й узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди складається відповідний висновок щодо кредиту. Цей документ подається на розгляд кредитного комітету (комісії). У кредитній угоді передбачаються: мета, сума і строк позички, умови і порядок її надання і погашення, форми забезпечення зобов’язань клієнта за кредитом, процентна ставка, порядок внесення плати за позичку, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо надання і погашення кредиту, перелік документів і періодичність їх подання банку й інші умови процесу кредитування.
Проблемні позички та робота банків з ними
Незалежно від якості кредитного портфеля та методів управління кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з неповерненням кредитів.
Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведено один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, котрі викликають сумнів щодо повернення позички.
Кожний банк має у своєму портфелі проблемні кредити, і тому головне питання полягає у встановленні допустимого для банку рівня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позичок.
Причини виникнення проблемної заборгованості можна поділити на зовнішні та внутрішні. До загальноекономічних зовнішніх чинників можна віднести : рівень захисту економічних інтересів кожного окремого банку та загалом банківської системи; загальний економічний стан регіону і країни, у якому банк проводить свою діяльність; рівень кредитоспроможності позичальника; стан діючої податкової системи.
Внутрішні пов’язані з з діяльністю банку, та з діяльністю позичальника.
Попри те, що кожний проблемний кредит має свої особливості, про виникнення труднощів у позичальника свідчать однакові факти: припинення контактів з працівниками банку; подання фінансової звітності із затримками, які не пояснюються; несприятливі зміни цін на акції позичальника; поява у позичальника чистих збитків протягом одного або декількох звітних періодів; негативні зміни показників ліквідності, співвідношення власних і залучених коштів, ділової активності; відхилення в обсягах реалізації продукції та грошових потоках від тих, які планувалися під час видачі кредиту; різкі негативні зміни залишків на рахунках клієнта, які не очікувались та не пояснені.
У процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію. Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту через проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника. Рішення про те, який метод краще використати, приймається керівництвом банку залежно від конкретних обставин і результатів попереднього аналізу проблеми.
Процес реабілітації складається з декількох етапів: збір і підготовка інформації; зустріч із позичальником; розробка плану дій; реструктуризація боргу; постійний контроль за виконанням плану реабілітації.
Протягом усього періоду реабілітації банку слід ретельно контролювати дії боржника і бути готовим у будь-який момент до кардинальної зміни попередньо прийнятих рішень і планів.
У процесі реабілітації банк має враховувати не лише фінансовий стан позичальника, а й загальну економічну та політичну ситуацію у країні.
Якщо жоден з розглянутих заходів не дає реальної можливості повернення кредиту, банк може використати процедуру ліквідації підприємства-боржника.
Ліквідація — це останній захід з боку банку, який означає приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, і вчасно не вжив виправних заходів. У будь-якому разі проведення процедури ліквідації свого клієнта в цілому не поліпшує репутацію банку.
Ліквідація може бути спокійною або з ускладненнями, залежно від поведінки власників компанії та зовнішніх обставин. Компанію можливо ліквідувати продажем як діючого підприємства або через розподіл та продаж частинами. Іноді процес ліквідації триває досить довго, оскільки потребує відповідного судового рішення, створення ліквідаційної комісії, розгляду претензій усіх кредиторів та організації процесу продажу активів компанії. У деяких випадках банки лише через два-три роки повертають свої кредити.
Ліквідація і реабілітація — досить дорогі методи управління проблемними кредитами з погляду часу, фінансових і трудових витрат, оплати юридичних послуг.