4. Процес планування і вибір рішень.

В процесі планування здійснюється альтернативний вибір. Завжди існують обмеження щодо засобів досягнення кожного з варіантів – здійснюється раціональний вибір. Критерієм раціональності є знання різних галузей , а саме технічних, юридичних, соціальних, економічних. Користуючись кожним критерієм можна досягнути найкращого вибору в певних аспектах. Технічна раціональність – це досягання найкращих рішень розподілу потенціалу підприємства. Юридична раціональність – це досягнення відповідності із законом. Економічна раціональність – досягається ефективністю рішень (витрати/ефект).Враховуючи те, що планування виконуються людиною, виділяють філософські концепції: формальне, інкрементальне, системне. Формальне планування спирається на кількісні моделі в яких відображаються точні характеристики проблеми. Для нього є характерно: логічна структурованість, імперічна обґрунтованість. Припускає механічний погляд у майбутнє, де результати або відомі або вони знаходяться в межах статистичних поділів. Інкрементальне планування включає можливість існування (застосування) формалізованих моделей і значно більше людських знань (досвід, інтуїцію). Він корисний тим, що є багато невідомих, що є прийнятою в умовах ненадійності даних. Системне планування прагне сприяти взаємодії із зовнішнім середовищем віддаючи данину невизначеності, яке асоціюється з бурхливим розвитком подій. Системне планування розглядається як процес який безперервно розвивається.

Планування можна розглядати у широкому розумінні слова як прийняття на основі систематичної підготовки управлінських рішень, пов’язаних із майбутніми подіями. Ідеться про систематичне поставлення цілей і підготовку необхідних для їхнього здійснення заходів. Планування, таким чином, охоплює процес складання і прийняття планів.

Планування у вузькому розумінні можна визначити лише як систематизовану підготовку рішень. Планування з цієї точки зору означає систематичну підготовку до формування майбутнього стану підприємства. Головний сенс планування полягає у відношенні продуктивності та ефективності діяльності підприємства шляхом цільової орієнтації і координації всіх процесів, виявлення ризиків і зниження їхнього рівня, підвищення гнучкості й адаптованості до змін.

Якщо процес прийняття рішень відбувається без систематичної підготовки, то мають місце інтуїтивні або імпровізіональні рішення. Такі рішення, як правило, приймаються за умов нестачі інформації безпосередньо перед їхньою реалізацією.

Прийняття рішень може здійснюватись за невизначеності умов, тобто коли треба враховувати декілька гіпотетичних ситуацій щодо стану зовнішнього середовища. Якщо може бути задана ймовірність настання тієї чи іншої ситуації, то це називають прийняттям рішень за умов ризику. Для цих випадків за допомогою методів математичної статистики кількісно визначаються оцінка настання цільового ефекту, а вибір альтернатив здійснюється тими методами, що і за умов множинності цілей і визначеності зовнішнього середовища. Якщо ж не має можливості навіть оцінити ймовірність настання подій, то рішення приймаються за правилом з урахуванням так званого феномену невизначеності, а саме: «міні-максу», «максі-міксу», «песимізму-оптимізму».