Зміст:

Вступ

1. Розділ:Правова поведінка та її види.

1.1.Поняття юридично-значущої поведінки та її ознаки.

1.2.Види юридично-значущої поведінки.

2. Розділ:Правомірна поведінка,як вид правової поведінки.

2.1.Поняття та ознаки юридично-значущої поведінки.

2.2.Види правомірної поведінки.

3. Розділ:Протиправна поведінка,як вид правової поведінки.

3.1.Поняття та ознаки протиправної поведінки.

3.2.Класифікація правопорушення.

4. Розділ:Співвідношення правомірної поведінки та правопорушення.

4.1.Роль та значення правомірної поведінки у суспільстві.

4.2.Правове виховання,як засіб попередження правопорушення.

4.3.Співвідношення правомірної поведінки та правопорушення.

Висновки:

Список використаних джерел:

Розділ І.Правова поведінка та її види

1.1.Поняття правової поведінки та її ознаки

Поведінка людини є одним із видів людської діяльності, вона не тільки спрямована на безпосереднє задоволення різних потреб, а й зорієнтована на досягнення певних інтересів (суспільних, державних, особистих, національних тощо), відповідної позиції у сфері суспільних відносин, вона є зовнішньою системою дій, в основі якої покладені внутрішні прагнення людини.[1,С.277]

Діяльність та вчинки людей завжди оцінюють з урахуванням їхньої соціальної значущості, корисності чи шкоди для су­спільства. У правовій системі суспільства їх розглядають ще й і з точки зору права, яке є критерієм оцінки цих вчинків як соціаль­но-корисних чи шкідливих. Нормативно-правові акти становлять систему юридичних нормативів, які забезпечуються державою, виступають формально-обов'язковим критерієм оцінки будь-якої поведінки як юридично значущої або як юридично індифе­рентної. Будь-яка юридично значуща поведінка суб'єктів права (індивідуальних чи колективних) є правовою: вона передбачена нормами права і тягне за собою юридичну оцінку і юридичні на­слідки (позитивні або негативні).[2,С.348]

Щоб усвідомити,що таке правова поведінка» слід розглянути,що загалом являє собою термін«поведінка».

Поведінка — це багатоаспектна категорія, яка включає в себе наступні ознаки: це аспекти діяльності чи спілкування, які відображають внутрішній стан людини; це поведінка, що фіксується органами відчуття інших суб'єктів; вона є соціально значущою; вона контролюється волею людини. Поведінка людини може регулюватись нормами права або бути поза сферою цього регулювання (відносини дружби, заняття музикою тощо).[3,с.277]

Поняття поведінки є дуже широким за змістом. Різні аспекти поведінки людини є предметом вивчення багатьох наук. За юридичними властивостями уся людська поведінка поділяється на два види: ту,на яку право звертає увагу (правова), і ту,до якої право ставиться байдуже,індиферентно (неправова). Теорію держави та права і юриспонденцію цікавить лише правова поведінка-та людська активність,яка характеризується певними юридичними ознаками.Вони виражаються зовні у формі активності,діяння:дії або бездіяльності.[нікіті]

Правова поведінка — передбачена нормами права соціальне значуща поведінка індивідуальних чи колективних суб'єктів, що контролюється їхніми свідомістю і волею.[4]

Правова поведінка є головною спо­нукальною обставиною, що впливає на побудову і функціонуван­ня механізму правового регулювання, усіх його правових заходів, починаючи з офіційного оформлення цієї поведінки і закінчуючи правовою оцінкою й реалізацією її юридичних наслідків.[5,С.354]

Правовій поведінці притаманні ряд ознак:

— соціальна значущість — це оцінка поведінки суб'єктів з точки зору сукупності її соціальної характеристики. Вчинки людей перебувають у сфері суспільних відносин. Вони певним чином впливають на них та одночасно породжують відповідну реакцію оточуючого середовища залежно від того, чи є вони соціально корисними, чи суспільно шкідливими, або, навіть, небезпечними;

— суб'єктивізм — тобто ставлення особи до своїх дій та наслідків, які вони породжують. Суб'єкти мають певний рівень свідомості та волі, вони здатні управляти своїми вчинками відповідно до тих цінностей, які склалися у даному суспільстві та норм, що в ньому існують;

— регламентованість поведінки нормами права — тобто за допомогою норм права впроваджується у життя суспільно корисна поведінка та витісняється небажана. Регулятивна функція права передбачає вплив на поведінку суб'єктів права у процесі регулювання суспільних відносин. Правомірна поведінка повинна відповідати тим вимогам, які містяться у нормі права. Остання містить основні цілі, умови, форми поведінки суб'єктів, які є найбільш важливими для суспільства чи соціальної групи;

— підконтрольність поведінки державі — держава контролює діяльність суб'єктів суспільного життя залежно від соціальної значимості вчинків. Держава через свої структури гарантує діяльність суб'єктів, створюючи відповідні умови, застосовуючи у необхідних випадках засоби примусу чи заохочення, тощо;

— здатність правової поведінки породжувати юридичні наслідки. Поведінка суб'єктів надзвичайно різноманітна. Вона має різні форми вияву, мотиви та наслідки. Норми права можуть дозволяти (уповноважуючі норми), забороняти (забороняючі норми) чи зобов'язувати (зобов'язуючі норми) суб'єктів до певної поведінки. Поведінка, яка не заборонена нормою права, є правовою. Деякі вчинки не заборонені нормою права, але не тягнуть юридичних наслідків, оскільки є юридично нейтральними (заняття спортом, музикою тощо).[6,С.278-279]

Для сприйняття поведінки як соціально-правової, обов'язковою ознакою є її перебування під контролем свідомості й волі людини. Це означає, що людина повинна усвідомлювати характер своєї діяльності, тобто розуміти те, що вона робить чи не бажає робити. Таке розуміння можливе лише за наявності дієздатності людини. За індивіда, який не здатний усвідомлювати характер своїх дій, правову поведінку здійснюють його законні представники (батьки, опікуни тощо). Однак, усвідомлення характеру соціальності поведінки не вичерпується лише її усвідомленням. Потрібен ще й вольовий характер поведінки, тобто людина повинна мати можливість керувати своїми діями чи бездіяльністю на власний розсуд з власної волі. Фізичне чи психічне обмеження волі людини може виключити соціальну значущість поведінки.[7]

Основним різновидом правової поведінки є поведінка правомірна, тому що переважна більшість громадян і організацій у сфері права діють саме так.[8,С.307]

1.2.

Поведінка є найважливішою соціальною характеристикою особи­стості. Своєю поведінкою індивід може принести іншим учасникам суспільних відносин як користь, так і шкоду. У цьому зв'язку держа­ва встановлює своєрідні межі соціально значимої поведінки грома­дян, колективних об'єднань, посадових осіб. З позицій права ця по­ведінка може бути оцінена по-різному. Окремі відносини не підпада­ють під правове регулювання (відносини дружби, любові, симпатії тощо). Оцінюючи вчинки людини через правові норми, держава встановлює два основних види поведінки — правову (юридично зна­чиму) і юридично нейтральну, байдужу.

Право регулює поведінку, яка відбувається у правовій сфері, тоб­то в тій сфері, яка регулюється нормами права. Така поведінка нази­вається правовою.

Правова поведінка — це соціально значима поведінка суб'єктів, яка контролюється їх свідомістю і волею, передбачена нормами права і тягне за собою певні юридичні наслідки.

[9,С.171]

Будь-яка правова поведінка суб'єктів права (індивідуальних чи колективних) є правовою: вона передбачена нормами права і тягне за собою юридичну оцінку і юридичні на­слідки (позитивні або негативні).[10,С.352]

Механізм правової поведінки містить: правові норми, що регулюють поведінку людини; юридичні факти, з якими закон пов'язує настання юридичних наслідків чи виникнення, зміну або припинення правовідносин; правовідносини як взаємозв'язок суб'єктів права та юридичні обов'язки; акти здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.[11]

Універсальними засобами механізму правової поведінки є законність, правосвідомість і правова культура. Вони взаємодіють з іншими елементами цього механізму в кожному окремо взятому випадку правової поведінки.[12]

Виходячи з цього, можна виділити наступні види правової поведінки:

1. правомірна — соціально корисна поведінка, яка відповідає правовим приписам;

2. правопорушення — соціально шкідлива поведінка, яка порушує вимоги норм права;

3. зловживання правом — соціально шкідлива поведінка, яка здійснюється в рамках правових норм;

4. об'єктивно протиправна поведінка, яка не завдає шкоди, але здійснюється з порушенням правових приписів (наприклад, протиправна поведінка недієздатної особи).[13,С.307]

За формою зовнішнього вияву правова поведінка може бути:

- фізичною (діяльність);

- усною (вербальною);

- письмовою (документальною). [14,С.415]

Разом із тим поведінка людей у правовій сфері має специфічні, юридичні ознаки , які характеризують її як правову, що визначається зв'язком поведінки з правом, правовим регулюванням, зокрема:

• правова регламентація;

• підконтрольність її державі;

• юридичні наслідки; [15,С.307]

Розділ II.Правомірна поведінка,як вид правової поведінки.

2.1.Поняття та ознаки правомірної поведінки.

Різновидом правової поведінки є правомірна поведінка.

Правомірна поведінка — це вчинки (діяння),які не суперечать приписам норм права або основним принципам права певної держави. Основною юридичною ознакою правомірної поведінки є її відповідність правовим нормам.[лисенков]

Правомірна поведінка є засобом втілення прав і обов'язків в жит­тя,вона знаходить вираження як у активній дії, так і в бездіяльності, коли людина відмовляється від здійснення дій, не­безпечних і шкідливих для суспільства і заборонених законом.[17,С.176]

Правомірна поведінка включає два аспекти:

— інформаційний, що передбачає широкий доступ до правової інформації, обізнаність щодо своїх прав та обов'язків, активне їх використання та дотримання;

— поведінковий, що передбачає законні способи здійснення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.[18]

В основі правомірної поведінки лежить розуміння справедливості і корисності розпоряджень правових норм, відповідальності перед суспільством і державою за вчинки, що є показником соціальної зрілості і юридичної грамотності особи.[19,С.416]

До ознак правомірної поведінки відносяться:

Правомірна поведінка відповідає вимогам правових норм. Особа діє правомірно, якщо вона точно дотримується правових приписів. Це формально-юридичний критерій поведінки. Нерідко правомірна поведінка трактується як поведінка, що не порушує норм права. .[20,С 353]

Соціальна значущість (поведінка з точки зору інтересів суспільства, особи, держави може оцінюватися як соціально корисна, індеферентна чи соціально шкідлива). Соціально корисний характер правової поведінки проявляється насамперед у правовій активності суб'єктів, у здатності підтримувати конструктивні відносини у всіх сферах життя суспільства. Соціально шкід­лива поведінка, навпаки, гальмує розвиток їх позитивного потенціалу, викликає негативні економічні, соціально-політичні, морально-психологічні та інші наслідки;

[21,С.309]

Правомірній поведінці притаманна така ознака, яка характеризує її суб'єктивну сторону, яку, як і будь-які інші дії, складають мотиви і цілі, внутрішнє ставлення до них індивіда. Суб'єктивна сторона свідчить про рівень правової культури особи, ступінь відповідальності особи, про її ставлення до соціальних і правових цінностей.[22,С.309]

Соціальна роль правомірної поведінки надзвичайно велика. Вона є найбільш ефективною формою реалізації права, яка гарантується й охороняється державою. Правомірна Поведінка відіграє значну роль у формуванні суспільних відносин,які необхідні для нормального функціонування і розвитку суспільна та для забезпечення стійкого правопорядку

Здатність викликати юридичні наслідки. Будь-яка правова поведінка, виконуючи роль юридичного факту в механізмі право­вого регулювання, впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, у яких здійснюються права й обов'язки, реалізу­ються заходи відповідальності;

Психологічна характеристика, яка полягає в тому, що правова поведінка перебуває під контролем свідомості і волі осо­ би. Ця ознака обумовлена самою природою права. Поведінка піддається регулюванню правовими засобами. [23]

Соціальна поведінка перетворюється на правову лише тоді, коли вона регламентована діючим правом. Існує два аспекти перетворення соціальної поведінки на правову. По-перше, поведінка безпосередньо регламентується правом. По друге, це право повинно діяти в просторі й часі та по колу осіб в момент здійснення соціальної поведінки.

Зважуючи на те, що право завжди гарантується державою, правова поведінка має контролюватися державою та її органами і посадовими особами. Існують випадки, коли держава передає свої функції контролю органам місцевого самоврядування чи об'єднанням громадян. У таких випадках правова поведінка буде знаходитися під контролем названих недержавних органів чи посадових осіб, однак, держава залишає верховенство контролю за собою, наприклад, через судові органи.[24]

2.2.Види правомірної поведінки.

Залежно від характеру правових розпоряджень розрізняють такі види правомірної поведінки:

Залежно від суб'єктів розрізняють:

• правомірну індивідуальну поведінку;

• колективну поведінку (діяльність трудових колективів, державних органів).[25]

За сферою суспільних відносин:

• правомірна поведінка в економічній сфері,

• політичній,

• соціальній.[26]

За ставленням держави до правомірної поведінки:

• схвалювана

• стимульована

• Допустима.[27]

Залежно від об'єктивної сторони розрізняють:

• активні дії;

• бездіяльність.[28]

За формою об'єктивізації результатів правомірної поведінки:

• фізична, яка полягає у певній діяльності

• вербальна, яка полягає у словесному вираженні правомірної поведінки.[29]

Залежно від юридичних наслідків, які бажає досягти суб'єкт реалізації, розрізняють:

• юридичні акти;

• юридичні вчинки.[30]

Залежно від суб'єктивної сторони розрізняють:

• соціально активну поведінку, яка характеризується високим ступенем активності суб'єктів, цілеспрямованістю їх діяльності у процесі реалізації своїх прав, обов'язків, у межах правових норм;

• законослухняну поведінку — це свідоме дотримання законів, які виконуються добровільно на основі високої правосвідомості суб'єктів;

• конформістську поведінку — це поведінка, яка характеризується низьким ступенем соціальної активності суб'єктів, їх пристосованістю, вона не відрізняється від поведінки інших суб'єктів, основним принципом даної поведінки є «роби як всі»;

• маргінальну поведінку, яка перебуває на межі між правомірною та неправомірною, переступити яку не дозволяє страх перед юридичною відповідальністю;

• звичну поведінку, яка є різновидом діяльності суб'єктів, ввійшла у звичку в силу багаторазового повторення, не потребує додаткових затрат.[31]

Отже,правомірна поведінка-це суспільно корисна правова поведінка особи (дія або бездіяльність), яка відповідає розпорядженням юридичних норм і охороняється державою.

Розділ III.Протиправна поведінка,як вид правопорушення.

3.1.Поняття та ознаки правопорушення.

Поведінку, що характеризується порушенням норм права вважають протиправною поведінкою. Одним із видів такої поведінки є правопорушення. [32]

Правопорушення —це суспільне небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.[33]

Правопорушення має протиправний характер та спрямоване проти різних інтересів, які охороняються державою, а саме: особистих, суспільних, державних та інших. Воно може спричиняти цим інтересам фізичну, майнову, моральну, соціальну, духовну шкоду.[34]

Кожне правопорушення - конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний або колективний суб'єкт у певний час, у певному місці.[35]

Правопорушенню властиві такі ознаки:

1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

2) є суспільна шкідливим(наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) — основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'язків або перешкоді їх виконанню, матеріальний — у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;

3) виражається в поведінці -- протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

4) має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність свободної волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина — це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян. [36,С.420-421]

Об'єкт правопорушення - ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на яких посягає дане правопорушення. В юридичній літературі розглядають загальний, родовий, видовий та безпосередній об'єкт. Об'єктивна сторона правопорушення - зовнішній акт суспільне небезпечного діяння, яке посягає на охоронюваний нормами права об'єкт, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди.[37]

Ознаки об'єктивної сторони правопорушення - дія чи бездіяльність, суспільне небезпечні та шкідливі наслідки, причинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обставини та умови скоєння правопорушення.

Суб'єкт правопорушення - індивід чи колектив людей. Індивідуальний суб'єкт - це фізична особа, що є осудною і досягла певного віку. Фізичних осіб поділяють на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Розглядають також приватну особу, службову особу, спеціальний суб'єкт

Осудність фізичної особи характеризується тим, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними.