40. Модифікація цін для стимулювання збуту.

В цілому варіативність цін дозволить моделювати цінову політику в залежності від стратегії:

-       Диференціації цін відповідно до рівня параметрів якості послуги.

-       Модифікації цін по географічному принципу.

-       Диференціації цін через систему знижок.

-       Модифікації цін для стимулювання збуту.

-       Цінової дискримінації, як методу конкурентної боротьби.

Практично компанії встановлюють не окремі ціни на товар, а конструюють цілу систему цін, щоб продавати весь асортимент своїх товарів; ураховувати попит на різних, територіально віддалених один від одного ринках і на різних сегментах.

Усередині системи цін можна виділити такі типи модифікованих цін:

v територіальні;v ціни зі знижками;vціни просування товару;

vдискримінаційні;vціни на новий товар;v ціни на продукцію-мікс.

Ціни стимулювання покупок. У особливих випадках компанії тимчасово знижують ціни до нижчого, ніж прейскурантна ціна рівня, а іноді навіть до нижчого, ніж рівень витрат: - супермаркети можуть утримувати низькі ціни на окремі товари для привернення уваги покупців, щоб вони купували у них й інші товари. - знижки з цін у окремих випадках, наприклад у святкові дні. - пільгові ціни застосовують тоді, коли компанія реалізує товари чи послуги за кількома цінами, хоч це і не відображує пропорційну різницю у витратах. У зв'язку з цим існують різні форми ціноутворення. Ціни на нові товари. Метод «зняття вершків на ринку» полягає в тому, що на товари встановлюють високі ціни для одержання, високих доходів. Метод «проникнення на ринок» встановлення відносно низьких цін на нові товари, сподіваючись привернути увагу великої кількості покупців і завоювати переважну частку на ринку. Ціни на комплекс товарів мають певне логічне обґрунтування, оскільки кожний товар є частиною всього комплексу аналогічних товарів, представлених на ринку.

40. Сутність, види та характеристика каналів розподілу. Стратегії охоплення ринку.

Політика розподілу – це діяльність п-ва щодо планування, реалізації та контролю руху товарів від виробника до кінцевого споживача з метою задоволення потреб споживачів та отримання прибутку.

Основна мета політики розподілу – організація ефективного збуту виготовленої продукції.

Канали збуту – це сукупність п-в або окремих осіб, які виконують посередницькі ф-ції, щодо фізичного переміщення товарів та беруть на себе або сприяють переданню права власності на товари на шляху їх руху від виробника до споживача.

Основні методи збуту:

• Прямі

• Опосередковані

Непрямі канали розподілу звичайно залучають п-ва, які з метою збільшення своїх ринків та обсягів збуту відмовившись від багатьох збутових ф-цій, контролю над збутом, а також готові декілько послабити контакти зі споживачами.

Канали розподілу х-зуються такими показниками:

• Довжина каналу розподілу – к-сть його рівнів

• Ширина каналів розподілу – к-сть торгових посередників на к-сть кожного з рівнів каналів розподілу.

Основні фактори, які враховують при виборі каналів розподілу:

• Споживачі

• Товар

• Ціни та ресурси п-ва

• Конкуренти.

Існує три стратегії охоплення ринку:

1)інтенсивний розподіл – передбачає розміщення та реалізацію виробів через будь-яке підприємство роздрібної торгівлі, котре готове цим займатися. При цьому підприємство виграє завдяки економії на масштабах виробництва, випускаючи доступну для багатьох споживачів продукцію великими партіями.

2) ексклюзивний розподіл – підприємство значно обмежує кількість оптових і роздрібних торговців в географічному регіоні.

3)селективний розподіл – фірма вибирає кращих посередників із тих, які готові надати свої послуги . Вона намагається поєднувати контроль над каналом, престижний образ з достатнім обсягом продажу і прибутки. Такий підхід притаманний реалізації значної кількості товарів довготермінового використання.