13. Методи вимірювання ввп. Виключення подвійного рахунку при підрахунку ввп.

ВВП – заг. ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, виготовлених у країні протягом певного періоду часу. Методи обчислення ВВП:

• метод підрахунку витрат усіх макроек. суб’єктів.

• метод підрахунку доходів усіх макроек. суб’єктів

При обчисленні ВВП методом підрахунку витрат враховуються такі показники

ВВП=С+І+G+NE

С - спож. Витрати домогосподарств на купівлю товарів і оплату послуг

І – валові приватні інвестиції, тобто витрати підприємств як на заміщення зношеного в процесі вир-ва капіталу, так і на його розширення

G – держ. витрати, які фінансуються з бюджетів на утримання держ. сектору, реалізацію держ. інвест. програм.

NE – чистий експорт, різниця між вартістю вивезених за межі території країни товарів і вартістю ввезених товарів.

При обчисленні ВВП методом підрахунку доходів додаються такі показники:

ВВП =W+i+r+p+A+T

W – зарплата найманих працівників разом з усіма додатковими виплатами до неї

і – відсотки і дивіденди, які отримують власники акцій, облігацій, банківських вкладів, ін. фінансових активів.

r – рентні доходи, які отримують власники рухомого і нерухомого майна від передавання його в оренду.

р – прибуток, який отримують підприємства усіх форм власності і господарювання

А – амортизаційні відрахування

Т – непрямі податки, які входять до складу ціни переважної більшості товарів(ПДВ, акциз, мито).

Виробничий метод визначає ВВП як суму доданих вартостей.Оскільки участь у створенні ВВП бере сектор державного управління, то

ВВП=сума валових доданих вартостей+чисті податки

Чисті податки визначають як різницю між податками і субсидіями на продукти і імпорт.

Розподільчий метод виходить із того, що величина ВВП визначається як сума первинних доходів макроекономічних суб’єктів.

ВВП=W+P+i_r +R+T_нч+А

W – зарплата

Р - прибуток

і_r – чистий процент

R – рента

T_нч – непрямий чистий податок на бізнес

А – амортизація основного капіталу

В основі методології обчислення ВВП перебуває концепція господарського кругообороту, відповідно до якої доходи одних господарських суб’єктів перетворюються на витрати інших і навпаки.

Показник ВВП не враховує результати діяльності фінансового сектору, продаж товарів, які були у вжитку, а також тіньові схеми і операції.я

14. Мультиплікатор. Парадокс ощадливості.

Мультиплікатор — це коефіцієнт, на який треба помножити зміну в сукупних видатках, щоб визначити підсумкову зміну рівноваж­ного ВВП. Інакше кажучи, мультиплікатор показує, у скільки разів сумарний приріст сукупного обсягу виробництва (доходу) переви­щує приріст сукупних видатків. Мультиплікатор діє в обох напря­мах, спри­чиняє багаторазове зменшення або збільшення.

Початкова зміна у сукупних видатках викликає нескінченний ланцюг вторинних споживчих видатків, які зменшуються з кожним наступним циклом і у підсумку багаторазово змінюють обсяг націо­нального виробництва. Ве­личина видатків постійно зменшується в міру віддалення кож­ного нового циклу від початкового. Сумарний приріст обсягу виробництва обчислюєть так: ВВП = І (І + МРС + МРС² + МРС³ + ...). Суму (I + r + r²+ r³ + ...) знаходять за формулою: 1/(1 — r). Знайдене число є не чим іншим, як мультиплікатором. Звідси мультиплікатор можна обчи­слити як m=1/(1-MPC) або m=1/MPS.

Висновки. По-пер­ше, розмір мультиплікатора залежить від того, яка частка доходу пе­ретворюється на споживчі видатки, тобто від МРС. Що вища МРС, то більший розмір мультиплікатора, і навпаки.

По-друге, мульти­плікатор перебуває в оберненій залежності від МРS. Що вища МРS, то менший розмір мультиплікатора.

Ефект мультиплікатора виникає при зміні рівня споживання, витрат, інвестицій. Його можна показати графічно. Припустімо, що початково економічна рівновага до­сягалася у точці Е1, в якій інвестиції дорівнювали заощаджен­ням (І₁ = S₁=10 млрд грн). На ринку складається сприятлива інвестиційна кон'юнктура і створюються можливості для додаткових інвестицій у сумі 5 млрд грн.

Крива інвестицій переміщується угору в положення І₂, і економічна рівновага досягається в точці Е₂. Приріст рівноважного ВВП становить 25 млрд грн. Отже, приріст рівноважного ВВП уп'я­теро разів більший, ніж початкова зміна інвестицій. Тому катет Е₁F трикутника Е₁Е₂F у 5 разів більший за катет Е₂F. Довжина катета Е₁F відповідає зміні ВВП, а катета Е₂F — зміні інвестицій. Відно­шення катета Е₁F до катета Е₂F становить 5 (25 : 5), отже дорівнює мультиплікатору для національної економіки. Уразі повної зайнятості мультиплікатор зовсім не спрацьовує. Намагання усіх економічних суб'єктів заощаджувати яко­мога більше може спричинити зменшення споживання, сукупних видатків і реального ВВП, а відтак інвестицій та фактичних заощаджень загалом. У цьому полягає пара­докс заощадження.

Якщо зі збільшенням заощаджень одночасно на ту саму величину зростають і заплановані інвестиції, то створюються сприятливі умови для еконо­мічного зростання, що, втім, може обмежити поточне споживання населення. Припустімо, що національна економіка перебуває у рівноважно­му стані з обсягом виробництва Y₁. Несприятливі прогнози спонукають домогосподарства заощаджувати більше. Функція заощаджень переміщується з S₁ у S₂, а інвестиції залишаються на попередньому рівні. Зниження споживчих ви­датків, підсилене мультиплікативним ефектом, зменшує рів­новажний обсяг виробництва з Y₁ до Y₂. Внаслідок зниження обсягу виробництва і доходу з Y₁ до Y₂ заощадження у точці Е₂ є такими ж, як і у точці Е₁ Однак якщо зі збільшенням заощаджень від рівня F₁ до F₂ одночасно зростуть на таку саму величину й заплановані інвес­тиції, то рівноважний обсяг ви­робництва залишається поперед­нім (Y₁), і економіка не ввійде у фазу спаду. Проте зросте частка інвестиційних благ, що створить сприятливі умови для економічного зростання, але може відносно обмежити поточне споживання населення.