26. Зміст та чинники економічного зростання

Економічне зростання виражається у збільшенні обсягів реального ВВП (загального обсягу, або на душу населення). Економ зростання є важливою метою розвитку національної економіки, оскільки воно дає змогу забезпечити підвищення рівня життя населення.

Економічне зростання визначається чинниками:

- кількість і якість трудових ресурсів;

- кількість і якість природних ресурсів;

- обсяг капіталу, що використовується у виробництві;

- рівень технології та організації національного виробництва;

- факторами попиту;

- факторами розподілу.

Перші чотири фактори об'єднуються під назвою факторів пропозиції, які роблять економічне зростання фізично можливим. При цьому слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання. Зокрема, наявність значних природних ресурсів дає лише потенційну можливість економічного зростання, тоді як зростання стає реальністю лише за умови освоєння та введення наявних природних ресурсів в оборот. Наявні трудові ресурси також є тільки трудовим потенціалом суспільства, який слід розумно використати. Реальне ж економічне зростання залежить від рівня зайнятості населення, професійної підготовки робочої сили, загального стану здоров'я та тривалості життя людей тощо. Обсяг основного капіталу залежить від розміру фонду нагромадження суспільства та спрямованості інвестицій на створення нових життєвих благ (товарів і послуг, машин та устаткування тощо).Рівень технології якісно характеризує продуктивність праці, ефективність виробництва показує узгодженість усіх виробничих факторів, що примножує його результативність. Стан технології залежить від рівня розвитку науки і техніки, здатності виробництва вчасно реагувати на нові науково-технічні досягнення.

Економічне зростання залежить також від факторів попиту. Економіка країни повинна забезпечити попит на зростаючий обсяг ресурсів, інвестицій, товарів і послуг. Для цього слід постійно підвищувати сукупний попит у суспільстві. На темпи і розміри економічного зростання значний вплив мають і фактори розподілу. Для зростання виробництва недостатньо тільки нарощувати виробничі ресурси, їх необхідно правильно розподіляти. Взаємодія цих чинників дає можливість забезпечити поступальний розвиток національної економіки.

За величиною темпів ЕЗ розрізняють:

1. Нульові темпи ЕЗ.

На відносно короткий проміжок часу ЕЗ не погрожує шкідли­вими наслідками, тому що може здійснюватися шляхом зниження матеріалоємності, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці. Нульовими темпами характеризується статична (застійна) еконо­міка, в якій валові інвестиції дорівнюють амортизації. Це означає, що в ній виробляється стільки. Чисті інвестиції відсутні, тобто ви­робничі потужності не розширюються.

2. Негативні темпи ЕЗ — це свідоц­тво кризових явищ в економіці держави. Падіння темпів ЕЗ пояс­нюється:

а) високою питомою вагою виробництва засобів виробництва й озброєння, виробництво яких зменшилось;

б) погіршенням показника фондовіддачі, тобто вироблення продукції з одиниці виробничих фондів;

в) великою часткою продукції, що йшла на військові потреби;

г) труднощами переходу до ринкової економіки. Негативні темпи ЕЗ мають місце в стагнуючій економіці. Така ситуація виникає тоді, коли ВІ(валові інвестиції)< А(амортизація), тобто коли за рік споживається більше капіталу, ніж виробляється. ЧІ<0 (від'ємна величина). В економіці спостерігається деінвестування, тобто скорочення інвес­тицій. В цьому випадку виробництво і зайнятість перебувають у стані занепаду, країна має надлишкові виробничі потужності.

3. Оптимальні темпи ЕЗ, що базуються на макроекономічній рівновазі національної економіки і одночасно виступають найваж­ливішою умовою її забезпечення. Це відноситься до зростаючої економіки. Валові інвестиції (ВІ) перевищують амортизацію (А). ВІ> А, економіка перебуває в стані піднесення, її виробничі потуж­ності зростають. У зростаючій економіці чисті інвестиції є величи­ною додатковою (ЧІ>0). Однак темпи зростання не повинні бути дуже високими, бо занадто високі темпи розвитку, як це доказує макроекономіка, ведуть до інфляції.

Збільшення обсягу національного виробництва може досягатися, по-перше, за рахунок збільшення кількості факторів та, по-друге, через підвищення ефективності їх використання. Тому розрізняють два основні типи економічного зростання — екстенсивний та інтен­сивний.

Екстенсивний тип економічного зростання — це нарощування ви­робництва товарів і послуг на основі збільшення кількості факторів за попереднього рівня технології. Інакше кажучи, обсяг продукції зро­стає за рахунок зростання чисельності робочої сили, обсягу інве­стицій, використовуваних сільськогосподарських угідь та інших ре­сурсів. При цьому продуктивність праці залишається незмінною.

Інтенсивний тип економічного зростання — це збільшення вироб­ництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності викори­стання ресурсів — підвищення кваліфікації працівників, поліпшення використання фізичного капіталу, застосування принципово но­вих машин і механізмів, кращої організації господарської діяльності тощо. За цього типу зростання продуктивність праці підвищується.

У реальній дійсності обидва типи економічного зростання спів­існують, але здебільшого переважає один із них. Тому в аналітич­ній економії говорять про переважно екстенсивний або переважно інтенсивний тип економічного зростання. Збільшення значення в національній економіці інтенсивного типу економічного зростання на­зивають інтенсифікацією економіки.

У другій половині XX ст. у розвинутих країнах збільшення затрат праці забезпечувало приблизно третину приросту реального на­ціонального доходу, а дві третини припадало на підвищення продук­тивності праці. Отже, нині підвищення продуктивності праці є най­важливішим чинником зростання реального обсягу виробництва й національного доходу.