27. Дискреційна фіскальна політика та автоматичні стабілізатори.

Фіскальна політика – це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягу виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або через одночасне поєднання обох заходів.

Є два види фіскальної політики: стимулююча та стримуюча.

Стимулююча фіскальна політика має на меті подолання циклічного спаду економіки і передбачає збільшення державних видатків, зниження податків або комбінацію цих заходів.

Стримуюча фіскальна політика має на меті обмеження циклічного підйому економіки і передбачає зниження державних витрат, підвищення податків або комбінацію цих заходів.

Дискреційна фіскальна політика – це цілеспрямоване маніпулювання доходами і витратами з метою досягнення економічного зростання, зниження рівня безробіття, контролю за інфляцією та ін.

Дискреційна фіскальна політика передбачає зміну в подат­ковій системі та програмі видатків внаслідок ціле­спрямованих дій уряду. Вона використовує такі інструменти як зміна ставок оподаткування, скасування або запровадження но­вих податків чи податкових пільг, державні інвестиційні проекти, трансферти, обсяги яких нейтральні щодо розмірів доходів.

До застосування інструментів дискреційної фіскальної політики уряди переважно вдаються у випадках, коли дія автоматичних стабілізаторів є недос­татньою. Для реалізації цієї політики потрібна зміна фінансового законо­давства. Дискреційна політика пов'язана з так званими паушальними податками, надходження за якими не залежать від обсягів доходу. Це передусім податки на майно, власність, землю. Збільшення надходжень за цими податками забезпечується зміною податкових ставок. Дискреційна по­літика передбачає також зміну податкових баз, запровадження або скасування окремих видів податків і податкових пільг.

До інвестиційних проектів, що здійснюються в межах дискреційної полі­тики, належать, наприклад, проекти громадського залучення (громадські ро­боти). Вони передбачають державні капіталовкладення у створення додатко­вих робочих місць у періоди економічної депресії і високого рівня безро­біття.

Автоматична фіскальна політика передбачає встановлення певної системи податків і видатків, яка забезпечує автоматичні зміни надхо­джень і витрат без додатко­вого втручання уряду. Вона використовує такі інструменти як податки, надходження за якими залежать від обсягів доходів, трансферти, що змінюються залеж­но від обсягів доходів і загальної економічної кон'юнктури.

Автоматичні стабілізатори - це такі механізми в економіці, дія яких зменшує реакцію ВВП на зміни сукупного попиту. До таких стабілізаторів відносять прогресивну систему оподаткування доходів фізичних осіб, допомогу з безробіття та ін.

Автоматична фіскальна політика стосується податків і видатків, що змі­нюються автоматично, оскільки залежать від розміру загальних доходів (про­дукту) і стану економіки. Це уможливлює виконання фіскальною політикою стабілізаційної функції без додаткового втручання уряду. Зміст цієї функції такий: а) за поліпшення економічної кон'юнктури і збільшення доходів по­даткове навантаження на платників зростає, а державна допомога скорочу­ється, отже, економічний розвиток стримується; б) за погіршення кон'юнкту­ри і зменшення доходів, навпаки, податкове навантаження скорочується, державна допомога у зв'язку з малозабезпеченістю та безробіттям зростає, отже, економічний розвиток стимулюється.

До податків, що змінюються автоматично — зростають із збільшенням до­ходів і скорочується з їх зменшенням, належать передусім особистий при­бутковий податок і податок на прибутки корпорацій, відрахування до со­ціальних фондів. Чутливість (еластичність) податків до зміни доходу суттєво залежить від принципу оподаткування: за збільшення прогресії в оподатку­ванні доходів чутливість збільшується.

До соціальних трансфертів, що залежать від економічної кон'юнктури, відносять допомогу у зв'язку з безробіттям та малозабезпеченістю.