10.Макроекономічні суб’єкти та їх взаємодія.

Суб’єктами макроаналізу виступають:

1. Сектор домашніх господарств містить усі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб. Домашні господарства проявляють три основних види економічної активності: пропонують фактори виробництва, споживають частину отриманого доходу і заощаджень.

2. Підприємницький сектор – це сукупність усіх фірм, зареєстрованих у межах країни (мета діяльності фірм – отримання прибутку). Підприємницький сектор проявляє такі види економічної активності : пред’являє попит на фактори виробництва, пропонує результати своєї діяльності та інвестує.

3. Державний сектор – містить усі державні інститути та установи.

Основне завдання держави – створення суспільних благ, які надходять споживачами «безоплатно» ( безпека, досягнення фундаментальної науки, послуги державної, соціальної, виробничої інфраструктур)

Основні цілі державного сектору - задоволення потреб у суспільних благах, а не отримання прибутку; зростання суспіль­ної продуктивності праці та зниження витрат на споживання домашніх господарств.

Для здійснення своєї діяльності держава збирає податки, за рахунок яких здійснює закупки товарів та послуг. Для спро­щення аналізу реальних процесів на основі макромоделювання будемо вважати, що податки збираються тільки з домашніх господарств, а державні закупки включають всі державні ви­трати (державні інвестиційні витрати та державні споживчі витрати).

Для забезпечення своєї діяльності державний сектор прояв­ляє такі види економічної активності: збирає податки, здійснює державні закупки товарів та послуг, а також надає пропозицію грошей для всіх макроекономічних суб'єктів.

4. Сектор закордон містить усі економічні суб'єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути.

Вплив закордону на вітчизняну економіку здійс­нюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

Макроекономічні суб'єкти приймають рішення під впли­вом таких факторів:

• в силу своїх переваг;

• під дією кон'юнктури;

• у відповідь на дію інших макроекономічних суб'єктів.

11.Сукупна пропоз. І фактори, що її визначають. Крива сукупної пропозиції.

Сукупна пропозиція — це величина реального рівень національного виробництва, який підприємства готові виробляти і продавати протягом року за певного рівня цін.

Крива су­купної пропозиції є висхідною. Додат­ний нахил цієї кривої економісти пояснюють зміною витрат на одиницю продукції, коли ре­альний національний продукт збільшується. Крива сукупної пропозиції має 3 відрізки — кейнсіанський, проміжний та класичний. Кейнсіанський відрізок відбиває си­туацію, коли економіка перебуває у стані спаду і значна частка виробничих потужностей та робочої сили не вико­ристовується, рівень безробіття перевищує природний (5-6%). Збіль­шення обсягу виробництва на кейнсіанському відрізкові не веде до помітного зростання цін, бо витрати на одиницю продукції відчутно не змінюються. Висхідний відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що розширення виробництва супроводжу­ється зростанням цін. Економіка наближається до стану повної зайнятості. Витрати на одиницю продукції збільшуються. Щоб виробництво залишалося прибутковим, фірми встановлюють вищі ціни на свою продукцію. Класичний відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що економіка досягає повної зайнятості, тобто усі виробничі потужності завантажені, рівень безробіття не перевищує природного значення. Зростають ціни ресурсів і ви­трат і, зрештою, цін продуктів, але реальний обсяг виробництва помітно не змінюється. Чинники, що визначають сук.пропозицію. Крива сукупної пропозиції показує величину пропозиції товарів і послуг за кожного рівня цін. На сукупну пропозицію впливають 2 групи чин­ників: цінові та нецінові. До цінових чинників належать різноманітні змінні, які зі збільшенням обсягу націо­нального виробництва сприяють або протидіють зростанню витрат на одиницю продукції та підвищенню рівня цін. Коли зі збільшенням обсягу національного виробництва витрати на одиницю продукції і рівень цін починають швидко зростати, крива су­купної пропозиції стає крутою. Це означає, зростання цін і незначне збільшення обсягу виробництва. Основними ціновими чинниками є: процентна ставка, рівень цін. По-перше, це змінні, що починають діяти, коли національна економіка виходить за меж природного рівня виробництва (використання резервного устаткування з нижчою продуктивністю; залучення додаткової робочої сили з нижчим рівнем кваліфікації; виникнення слабин у виробництві — проблеми із забезпеченням си­ровиною, транспортом тощо). По-друге, це структурні та природні умови (неодночасне досяг­нення повної зайнятості в окремих галузях; використання дорогих природних ресурсів, які звичайно не використовуються; збільшення обсягу виробництва на менш ефективних підприємствах та ін.). По-третє, це зовнішньоекономічні чинники (запровадження мита і квот на товари, що є ресурсами виробництва; розширення збуту на дорогих ринках — віддалених, захищених митом, корумпованих то­що). По-четверте, це інституційні чинники (екологічні нормативи та санкції; прогресивні тарифи за понаднормове споживання палива та електроенергії; ставки непрямих податків та ін.). Зі збільшенням обсягу національного виробництва дія всіх цих чинників веде до зростання витрат виробництва на одиницю про­дукції. До нецінових чинників сукупної пропозиції нале­жать ті змінні, які підвищують або знижують витрати на одиницю продукції незалежно від змін обсягу національного виробництва. Не­цінові чинники переміщують криву ліворуч і вгору, коли сук.пропозиція скорочується і праворуч і вниз, коли сук.пропозиція зростає. До нецінових чинників відносять: рівень цін на виробничі ресурси, продуктивність праці, бюджетно-податкова політика.