29. Державний борг та можливості його погашення.

Фінансування дефіциту державного бюджету за допомогою запозичень веде до виникнення державного боргу. Державний борг — це загальна сума нагромадженої заборгованості уряду бюджету власникам державних цінних паперів, яка дорівнює сумі всіх дефіцитів за вирахуванням надлиш­ків бюджету. Обслуговування боргу пов'язане з поступовою сплатою основної суми боргу і щорічною виплатою процентів.

Державний борг буває: внутрішній (заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни); зовнішній (заборгова­ність держави іноземним громадянам, фірмам, урядам та міжнарод­ним фінансовим організаціям). Важливою причиною зростання дефіцитів і державного боргу у країнах з розвинутою економікою є циклічні спади, а в Україні — трансформаційний спад.

За сучасних умов країни-боржники прагнуть полегшити тягар своєї заборгованості через зміну графіка сплати боргу, його реструк­туризацію чи полегшення сплати. Зміна графіка сплати боргу означає продовження строку надання кредитів без зміни поточної дисконтова­ної вартості чергових боргових платежів, що рівнозначне наданню но­вої позики. Реструктуризація боргу — це зміна строку або умов ви­плати боргу. Полегшення сплати боргу означає зменшення поточної вартості чергових платежів.

Переговорний процес із приводу заборгованості відбувається в межах Паризького клубу, що об'єднує представників найбільших країн-кредиторів, яким належить більше 50% боргових зобов'язань країн-позичальників. Паризький клуб веде переговори щодо зміни графіків сплати боргу, зниження процентів за обслуговування боргу та щодо його часткового анулювання.

Новітнім методом зменшення зовнішньої заборгованості країни є конверсія боргу, яка має такі основні форми. По-перше, це викуп боргу — надання країні-боржникові можливості викупити свої бор­гові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів. Викуп бор­гів здійснюється за грошові кошти зі знижкою їхньої номінальної вартості. Відомий випадок, коли кілька екологічних організацій ви­купили дешеві борги Перу і Болівії та запропонували їх урядам цих держав в обмін на утворення заповідників.

По-друге, це капіталізація боргу, тобто обмін боргових зобов'я­зань на власність (акціонерний капітал). Капіталізація боргу озна­чає, що уряд держави-боржника передає іноземному кредиторові акції вітчизняних компаній, а кредитор списує борг на еквівалентну суму. Обмін боргових зобов'язань на акціонерний капітал є досить непростою справою для країни-боржника. Якщо компанії не є дер­жавною власністю, то уряд спочатку змушений купити акціонерну власність. Отже, проблема зовнішнього боргу перетворюється на проблему дефіциту бюджету. Уряд держави-боржника або мириться з дефіцитом бюджету і нагромаджує додатковий державний борг, або друкує гроші та спричиняє інфляцію.

По-третє, це заміна наявних боргових зобов'язань новими. У цьому разі змінюються умови боргових зобов'язань, наприклад, ставка процента за новими цінними паперами може бути нижчою, ніж за старими, хоча номінальна вартість облігацій не змінилася, та ін.

Усі ці методи дають змогу зменшити зовнішню заборгованість країни, але водночас скорочуються її валютні резерви та індукують­ся інфляційні імпульси.