- •1. Предмет соціальної психології
- •2. Виникнення та становлення соціальної психології
- •3. Експериментально – прикладний етап розвитку соціальної психології
- •4. Експериментальний етап розвитку соціальної психології
- •5. Розвиток соціальної психології в Радянському Союзі та на Україні
- •6. Методи соціальної психології
- •7. Метод спостереження
- •8. Метод соціально-психологічного експерименту
- •9. Метод опитування
- •10. Анкетування як метод соціально-психологічного дослідження
- •11. Соціометричний метод дослідження
- •12. Поняття про спілкування. Функції спілкування
- •13. Розвиток спілкування в онтогенезі
- •14. Спілкування як обмін інформацією
- •15. Засоби комунікації
- •16. Бар’єри спілкування
- •17. Поняття про соціальну перцепцію
- •18. Механізми взаєморозуміння (казуальна атрибуція, формування першого враження, ідентифікація, рефлексія, атракція).
- •19. Вплив установки на процес сприймання іншої людини
- •20. Поняття про каузальну атрибуцію
- •21. Формування першого враження
- •23. Спілкування як взаємодія
- •24. Види взаємодії
- •25.Спілкування та діяльність.
- •26.Трансактивний аналіз спілкування
- •27.Зараження та паніка як способи впливу
- •28. Навіювання та наслідування як способи впливу
- •31. Поняття про групи
- •32. Класифікація груп
- •33. Головні характеристики великих соціальних груп.
- •34. Психологічні особливості великих неорганізованих груп, або натовп
- •35. Особливості психології соціальних класів
- •36. Психологічні особливості етнічних груп
- •42. Поняття про групову динаміку та її процеси
- •43. Утворення та розвиток малої групи
- •44. Групові норми та нормоутворення. Поняття соціального контролю
- •45. Феномен групового тиску. Конформізм та конформність
- •46. Вплив меншості на групу
- •47. Проблеми згуртованості групи. Міжособистісна сумісність
- •48. Поняття про конфлікт. Способи реагування на конфлікт
- •49. Поняття про лідерство і керівництво
- •50. Стилі лідерства і керівництва
- •51. Поняття «індивід», «особистість», «індивідуальність»
- •52. Проблема соціалізації індивіда
- •53. Соціально-психологічна структура особистості
- •55. Позиція як інтегральна система вибіркових відносин особистості
- •56. Установка як центральний елемент позиції
- •57. Роль як реалізація статусу і позиції особистості
46. Вплив меншості на групу
|
Меншість це та частина групи, яка має менші можливості впливу авторитетом, статусом, владою, та іншим. З цієї точки зору чисельна меншість фактично може бути більшістю, якщо вона здатна нав’язувати своє уявлення іншим членам групи. Умови: послідовність, стійкість поведінки, єдність членів в конкретний момент і збереження повторення поведінки в часі. Для досягнення компромісів у групі має значення стиль поведінки її членів. Ригідний - безкомпромісний і категоричний, схематичний і суворий у висловлюваннях. Гнучкий - адаптивний, м’який у формулюваннях, повага до думки інших. Гнучкий стиль ефективніший, тому що ригідний може призвести до погіршення позицій меншості.
47. Проблеми згуртованості групи. Міжособистісна сумісність
Проблема групової згуртованості є однією з найважливіших у розгляді особливостей формування малої групи. Йдеться про утворення і розвиток у групі таких зв’язків, які дають змогу зовнішньо задану структуру перетворити на психологічну спільність людей, на складний психологічний організм, що живе за своїми власними законами. Багато зарубіжних вчених тлумачать згуртованість як міжособистісну атракцію. Інші вважають згуртованість як результат мотивації групового членства. Петровський А.В. вважає згуртованість як ціннісно-орієнтаційну єдність.
Міжособистісна сумісність – це взаємне прийняття партнерів із спілкування та спільної діяльності, яке базується на подібності чи взаємній доповнюваності соціально – психологічних та індивідуально-психологічних характеристик – мотивів, інтересів, установок, характерів, темпераментів, тощо. Платонов виокремлює 4 рівні сумісності – фізіологічний, психофізіологічний, психологічний і соціально-психологічний. Інша класифікація – структурна сумісність (визначення подібності індивідуально-особистісних характеристик партнерів), функціональна (узгодженість внутрішньо-групових функцій або ролей партнерів), адаптивна (міжособистісні стосунки партнері). Групова сумісність – показник згуртованості групи.
48. Поняття про конфлікт. Способи реагування на конфлікт
Конфлікт (від лат. «зіткнення») – зіткнення різноспрямованих інтересів, цілей, позицій, думок чи поглядів учасників взаємодії.
Різновиди конфлікту – міжособистісні, між групові, міжнаціональні, організаційні, міждержавні та інші. Це протиборство несумісних намірів, цілей, які спрямовують поведінку учасників міжособистісної взаємодії. Соціальна психологія найбільше уваги приділяє дослідженню міжособистісних (групових конфліктів).
Функції – руйнівна, конструктивна і діагностична.
49. Поняття про лідерство і керівництво
Лідерство (від гр. leader – ведучий, керівник) – один із процесів організації малої соціальної групи й управління нею, який сприяє досягненню групової мети в оптимальний термін і з оптимальним ефектом, детермінований панівними в суспільстві соціальними відносинами.
Лідер – член групи, який спонтанно висувається на троль неофіційного керівника в умовах певної, специфічної і досить значущої ситуації, щоб забезпечити організацію спільної діяльності людей для найвищого й успішного досягнення спільної мети.
Динаміка лідерства – всілякі зміни, пов’язані як зі змістом (статусом, типом), так і з масштабами лідерства.
Способи досягнення лідерства. Перший, пов'язаний зі здатністю лідера уникати конфронтації з інституціональним керівництвом і полягає в мотивації своїх зусиль та ініціатив прагненням допомогти останньому в розв’язанні поставлених їм завдань. Другий передбачає відкриту конфронтацію щодо інституціального керівництва або якогось іншого неініституціального лідера, який до цього займав аналогічне становище у суспільстві. Шлях до лідерства у цьому випадку проходить через опозицію і конфлікт з попереднім керівництвом.
Керівництво – це суто управлінський феномен. Керівник здійснює регуляцію офіційних відносин групи як певної соціальної організації. Керівник завжди призначається або обирається, але цей процес не є стихійним як при лідерстві, а здійснюваним під контролем вищестоящих органів. Явище керівництва більш стабільне на відміну від лідерства. Керівництво має визначену систему санкцій. Прийняття рішень керівником більш складне, так як він має керуватися не тільки інтересами групи, а й вимогами керівництва. Керівник репрезентує групу в більш широкій соціальній системі.