17. Поняття про соціальну перцепцію

Соціальна перцепція – («perception» - сприймання, пізнання) процес сприймання людини людиною. У зміст «соціальна перцепція» включають сприймання не тільки фізичних властивостей соціального суб’єкта, а і його внутрішніх характеристик – намірів, думок, здібностей, емоцій, установок, формування уявлення про ті відносини, які пов’язують суб’єкта з об’єктом сприймання. Дві сторони – суб’єктивна (суб’єкт сприймання) і об’єктивну (об’єкт сприймання).

18. Механізми взаєморозуміння (казуальна атрибуція, формування першого враження, ідентифікація, рефлексія, атракція).

Взаєморозуміння є внутрішньою підвалиною і метою спілкування. Процес розуміння іншої людини складне явище, в якому виокремлюють два рівні. На першому рівні відбувається усвідомлення цілей, мотивів, установок іншої людини. Другий рівень характеризується здатністю прийняти цілі, мотиви, установки іншої людини як свої власні. Це другий рівень, як правило відсутній у дітей і є результатом пізнішого онтогенетичного розвитку, хоча не всі дорослі здатні розуміти людину саме на цьому рівні. Спричиняє це механізм егоцентризму. Егоцентризм – це зосередженість індивіда тільки на власних інтересах та переживаннях і, як наслідок, нездатність розуміти іншу людину як суб’єкта і особистість, відмінну від нього. Виокремлюють такі різновиди егоцентризму: пізнавальний (виявляється у процесах сприймання і мислення), моральний (характеризує нездатність до розуміння причин вчинків інших людей), комунікативний (свідчить про неповагу до смислових понять партнерів по спілкуванню).

Подолання егоцентризму відбувається поступово, як розвиток здатності до центрації, тобто якості, протилежної егоцентризмові. Це відбувається за допомогою таких механізмів взаєморозуміння, як ідентифікація та рефлексія.

Ідентифікація (identificare – ототожнювати) – у соціальній психології виражає той факт, що одним із найпростіших способів розуміння іншої людини є уподібнення себе до неї. Фрейд першим дав опис цьому процесу. Емпатія – ( от грецького «співпереживання») особливий спосіб розуміння іншої людини, коли домінує не раціональне, а скоріше емоційне сприйняття її внутрішнього світу. Види емпатії: співпереживання (переживання індивідом тих самих почутті, які відчуває інший, але це переживання звернене на себе), співчуття ( переживання негараздів іншого безвідносно до власного стану).

Рефлексія (від лат. Reflexio – відображення, звернення назад) – усвідомлення діючим індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню.

Атракція – особлива форма сприймання і пізнання іншої людини, що ґрунтується на формуванні стосовно неї стійкого позитивного почуття.

19. Вплив установки на процес сприймання іншої людини

Соціальна установка – (або антиципація, від лат. «передбачаю») представление предмета, явления, результата действия и т.д. в сознании человека еще до того, как они будут реально восприняты или осуществлены.

Стереотип – стійкий і спрощений образ певного явища або людини, яким користуються як відомим «скороченням» при взаємодії з цим явищем або людиною.

Велику роль у сприйманні людини людиною є установка.

20. Поняття про каузальну атрибуцію

Каузальна атрибуція – це своєрідна інтерпретація та оцінка людиною причини і мотивів поведінки інших на грунті буденного житейського досвіду.

Помилки: фундаментальні та мотиваційні.

Фундаментальні: хибна згода (той, хто сприймає, приймає свою точку зору як «нормальну» і тому вважає, що іншим повинна бути властива така сама точка зору), нерівні можливості (в певних ролях легше виявляються власні позитивні якості, і апеляція здійснюється саме до них), більше довіри взагалі до фактів, ніж до суджень (перший погляд завжди звернений до особистості: особистість – безумовний факт, а обставини ще необхідно «вивести»), легкість побудови хибних кореляцій (наївний спостерігач довільно поєднує які-небудь дві особистісні риси як такі, що обов’язково супроводжують одна одну), ігнорування інформаційної цінності того, що сталося (підґрунтям для оцінки вчинків людей може бути не тільки те, що сталося, але й те, що не сталося, тобто те, що людина «не зробила».

Мотиваційні: різного роду «захисти», які суб’єкт включає до своїх дій. Тенденція бачити себе в більш позитивному світлі, ніж це гарантувалося б незалежною позицією. Здатність приписувати успіх внутрішнім причинам, а неуспіх – зовнішнім.