Диф. Ψ 23. Значення функціональної типології юнга для диф. Ψ.

Функц-на типологія – за 4-ма психічними ф-ціями.

Юнг, як психолог, вважав, що мислення і відчуття утворюють раціональний рівень сприйняття миру, оскільки включають причинні думки. Почуття і інтуїція ж, навпаки, є нераціональним рівнем, оскільки не припускають використання поняття причини.

З»єднані попарно: мислення – почуття, відчуття – інтуїція. Усередині кожної пари таких функцій тільки одна може домінувати в кожен окремий момент часу. Подібна домінуюча функція у поєднанні з тією або іншою психологічною спрямованістю (інтроверсія-екстраверсія) утворює вісім психологічних типів (наприклад, екстравертний розумовий тип, або інтровертний інтуїтивний тип).

Також Юнг описує і статеві відмінності у розвитку осн-х функцій. Так, у чоловіків частіше зустрічаються свідомі мислення та відчуття, а почуття та інтуїція – у жінок.

Диф. Ψ 25. Проаналіз-ти визн-ня хар-ра в психоаналізі. На які критерії спираються? про що це може свідчити?

Х (ФЕНІХЕЛЬ)– це звичний спосіб пристосування Его до зовнішнього світу, до Ід та Суперего, а також специфічний тип сполучення цих пристосувань один з одним.

Х (Фром) – відносно стабільна система всіх не інстинктивних прагнень, через які л-на співвідноситься з природнім і людським світом. Це замінник відсутніх у л-ни інстинктів.

Логіка теор. побудов Фрейда ґрунтується на двох факторах: фрустрації і надмірному потаканню. У випадку фрустрації психосексуальні потреби дитини пригнічуються батьками чи вихователями і тому не знаходять оптимального задоволення.

Регресії, тобто повернення на більш ранню стадію психосексуального розвитку і прояв інфантильної поведінки, характерної для цього більш раннього періоду. Регресія – це особливий випадок того, що З. Фрейд називав фіксацією. Тип характеру – Фрейдівська класифікація людей на категорії, в залежності від фіксації на певній стадії психосексуального розвитку. Ортодоксальна психоаналітична типологія розрізняє наступні типи характерів: оральний, анальний, уретральний, фалічний, генітальний, компульсивний, істеричний, фобічний, циклоїдний, шизоїдний

Диф. Ψ 26. Типологія хар-рів за фрейдом. Які мех-ми утв-ня хар-ра пропонуються у психоаналізі.

Х (ФЕНІХЕЛЬ)– це звичний спосіб пристосування Его до зовнішнього світу, до Ід та Суперего, а також специфічний тип сполучення цих пристосувань один з одним.

Х (Фром) – відносно стабільна система всіх не інстинктивних прагнень, через які л-на співвідноситься з природнім і людським світом. Це замінник відсутніх у л-ни інстинктів.

Логіка теор. побудов Фрейда ґрунтується на двох факторах: фрустрації і надмірному потаканню. У випадку фрустрації психосексуальні потреби дитини пригнічуються батьками чи вихователями і тому не знаходять оптимального задоволення.

Регресії, тобто повернення на більш ранню стадію психосексуального розвитку і прояв інфантильної поведінки, характерної для цього більш раннього періоду. Регресія – це особливий випадок того, що З. Фрейд називав фіксацією. Тип характеру – Фрейдівська класифікація людей на категорії, в залежності від фіксації на певній стадії психосексуального розвитку. Ортодоксальна психоаналітична типологія розрізняє наступні типи характерів: оральний, анальний, уретральний, фалічний, генітальний, компульсивний, істеричний, фобічний, циклоїдний, шизоїдний та інші.

Оральний характер. Спосіб пристосування, що містить виражені елементи оральной фіксації в ранньому дитинстві, вважається оральним характером. Людина з таким характером вкрай залежна від інших у збереженні самоповаги. Зовнішня підтримка грає для неї найважливішу роль, і вона пасивно очікує на неї. Рот виконує специфічно значиму функцію. Стан депресії переборюється вживанням їжі. Любов зрівнюється з їжею як наслідок інфантильної асоціації з вигодовуванням.

Анальний характер. Серед основних рис анального характеру дорослих відомі ощадливість, дратівливість, педантичність, говорячи простіше, скнарість, упертість, акуратність. В анальних рисах яскраво виявляється механізм реактивного утворення. Так, охайна і дисциплінована людина може у визначені періоди бути дивно неохайною і дезорганізованою.

Уретральний характер. Відмінними рисами уретрального характеру є честолюбство і схильність до суперництва. Обидві риси відбивають реакцію на почуття сорому. Дитина, що страждає нетриманням сечі, часто стає об'єктом глузувань і відчуває сором. На доведення відсутності основ для глузувань у наступному розвивається честолюбство.

Фалічний характер. Люди з фалічним характером поводяться в безтурботній, рішучій, самовпевненій манері. Ця поведінка представляє неусвідомлену захисну реакцію на не переборений у дитинстві страх кастрації. Переоцінка пеніса і його ототожнення з усім тілом типові для ранньої фалічної стадії і відбиваються у величезному марнославстві, ексгібіціонізмі і підвищеній чутливості. Людина з таким характером живе в передбаченні нападок на себе і тому нападає першою. Її агресивність і провокуюче поводження виражаються скоріше не в словах чи вчинках, а в манері говорити і діяти.

Латентний період. В проміжку від 6 – 7 років до початку підліткового віку розташовується фаза сексуального затишшя, отримавшого назву латентного періоду. Тепер лібідо дитини направляється шляхом сублімації у види діяльності, не пов’язані із сексуальністю. Латентний період можна розглядати як час підготовки до дорослішання, яке настане в останній психосексуальній стадії.

Генітальний характер. Досягнення, однак, верховенства генитального початку представляє вирішальний прогрес у формуванні характеру. Здатність одержувати повне задоволення за допомогою генітального оргазму уможливлює фізіологічну регуляцію сексуальної функції. Таким чином, припиняється блокування розрядки енергії з несприятливими наслідками в поведінці. Фрейд був впевнений: для того, щоб сформувався ідеальний генітальний характер, людина повинна відмовитись від пасивності, властивій ранньому дитинству, коли любов, безпека, фізичний комфорт – по суті, всі форми задоволення легко давались, і нічого не потребувалося на заміну.