Розділ 9. Формування та реалізація стратегій на засадах ризик-менеджменту
9.1. Суть та значення ризику у процесі формування та реалізації стратегій організацї
У науковій економічній літературі є безліч визначень і тлумачень ризику. Термін “ризик” вживається у багатьох суспільно-політичних і природничих науках, кожна з яких дає йому своє тлумачення. Причиною існування великої кількості визначень є багатогранність цього поняття, неоднозначність у проявах і часто несподіваність наслідків. І донині тривають теоретичні обґрунтування цього феномену. У зв’язку з цим доцільно розглянути найбільш типові визначення ризику, які трапляються у зарубіжних і вітчизняних наукових публікаціях.
В економічній науці існують дві теорії ризику – класична та неокласична. Основними представниками класичної теорії були Дж.Міль та Н.У.Сеньйор, які розглядали ризик як математичне очікування втрат, що можуть виникнути в результаті прийнятого рішення. Тобто ризик тут визначається як збитки, заподіяні реалізацією певного рішення. Згідно з неокласичною теорією економічного ризику, розробленою в 20-30-х роках XX ст. економістами А.Маршалом та А.Пігу, ризик - це ймовірність відхилення від поставлених цілей. Розвиток неокласичної теорії ризику продовжив Дж.М.Кейнс, який виділив: поняття “схильність до ризику”, як специфічну якість підприємця, поняття добровільний та вимушений ризик. Подальший розвиток теорії ризику продовжили у своїх працях американські вчені Дж. фон Нейман та О.Моргенштерн, а також угорські економісти Т.Бачкаї, Д.Гессен. Значний вклад у розвиток теорії та практики ризику внесли американські економісти лауреати Нобелівської премії К.Ерроу, Г.Марковіц, У.Шарп, Дж.Акерлоф, Ф.Найт та інші.
На думку деяких сучасних американських науковців, ризик – ймовірність понесення збитків та втрат. Своєю чергою, деякі автори, а саме білоруські, російські та українські, дають наступне визначення: ризик – ймовірність (загроза) втрати підприємством частини своїх ресурсів, недоотримання прибутків або поява додаткових витрат внаслідок певної виробничої та фінансової діяльності.
Ризик у наведених вище трактуваннях розглядається як явище, що призводить лише до негативних наслідків, тобто ці визначення є однобічними, хоча відомо, що відхилення може бути і в позитивний бік, що і спонукає менеджерів до прийняття ризикованих рішень. Крім того, існування економічного ризику є причиною народження та функціонування підприємств - страхових компаній, факторингових фірм, консалтингових організацій, венчурних підприємств тощо.
Також результати або наслідки можуть бути нейтральними (нульовими) щодо відношення до суб’єкта ризику. Найчастіше наслідки є нейтральними при застосуванні превентивних методів зниження ступеня ризику. Тобто при тлумаченні ризику названі науковці підтримують позицію класичної економічної школи. Визначення, за яким ризик веде до нульових економічних наслідків наведено в літературі. Згідно даного визначення, ризик – це невизначеність в отриманні доходу, який залежить від загального стану економіки, це спосіб дії в ситуації невизначеності. Очевидно, що ризик є багатоаспектним явищем і може безпосередньо впливати на прибутки, доходи, дивіденди тощо. Тому виникли трактування ризику, як економічного явища, реалізація якого веде виключно до позитивного економічного ефекту. Ризик – великий стимул для отримання додаткового прибутку, специфічного підприємницького доходу.
У деяких наукових джерелах трапляється наступне визначення: ризик – діяльність, пов’язана з подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору, в процесі якої є можливість кількісно та якісно оцінити ймовірність досягнення передбачуваного результату, невдачі і відхилення від мети. Це визначення не зовсім повно відображає поняття ризику, тут також не згадується той факт, що ризик (ризик невикористаних можливостей), як відомо, найчастіше має місце у випадку бездіяльності. У багатьох випадках менеджери затримують прийняття рішення за умов невизначеності, і як наслідок потрапляють у ситуацію ризику. Узагальнення викладених положень дозволяє дійти висновку, що найбільш повне та змістовне тлумачення подано в науковому джерелі147: економічний ризик – це економічна категорія, що пов’язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору у процесі виробничо-господарської діяльності. Вона відображає міру (ступінь) відхилення від цілей, бажаного (очікуваного) результату, а також ступінь невдачі з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих та зворотних зв’язків стосовно об’єкта керування.
В економічній літературі існують не тільки різні тлумачення поняття “ризик”, а й різні погляди на його природу. Відомі три основні підходи до цієї проблеми: визнається або суб’єктивна, або об’єктивна, або суб’єктивно-об’єктивна природа ризику. Суб’єктивісти стверджують, що вирішальним фактором виникнення ризику є роль особи, яка приймає рішення за умов невизначеності. Прихильники об’єктивної природи ризику вважають, що вирішальним фактором є сама ситуація. Проте в науковій літературі переважає останній підхід. Суб’єктивно-об’єктивна природа ризику визначається тим, що він породжується процесами як суб’єктивного характеру, так і такими, існування яких не залежить від волі та свідомості людей148.
Виходячи із суб’єктивно-об’єктивної природи, економічний ризик має значення тільки відносно осіб, які приймають позитивне чи негативне рішення, і тільки відносно наявних альтернативних варіантів цих рішень. Саме людський потенціал створює умови, які дають змогу організації загалом сформувати цілі та плани та зреалізувати їх внаслідок адекватно прийнятих управлінських рішень та подолання ризику (рис. 30).
На підставі аналізу наукових праць присвячених проблемі природи економічного ризику, можна виокремити такі групи причин суб’єктивно-об’єктивного характеру його виникнення:
1. Причини об’єктивного характеру. Проявляються через зміни у зовнішньому середовищі організації та відсутність повної інформації. Постійний розвиток світової економіки спричинює зміни, які є принципово індентермінованими, тобто їх важко передбачити, зробити точний прогноз як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищах організації. Зміни в діяльності підприємства слід розподілити наступним чином:
Система об’єктивних факторів
Сукупність ризиків
Система суб’єктивних факторів
Рис 30. Джерела економічних ризиків підприємства
а) зміни, що раптово настали у зовнішньому середовищі і впливатимуть на діяльність підприємства (зміни адміністративно-законодавчі, зміни соціально-економічної політики, інфляція, природні процеси та явища, стихійні лиха тощо). Слід зазначити, що підприємствам важко вплинути на цю групу змін чи уникнути їх, тому для ефективного функціонування слід навчитись оптимально враховувати їх у виробничо-господарській діяльності;
б) зміни відносин з контрагентами (зміна контрагентів; зміни смаків, уподобань, переконань і орієнтацій партнерів тощо). Ці зміни можуть бути викликані як самим підприємством, так і контрагентами підприємства, що спричинить зміни досягнутих раніше домовленостей або відмову від них;
в) зміни внаслідок науково-технічного прогресу. Його поступ, особливо в найближчий період, може з певною точністю бути передбачений. Проте визначити конкретні наслідки тих чи інших наукових відкриттів, технічних винаходів у недалекому майбутньому практично неможливо.
Для прийняття рішень необхідна повна, достовірна, оперативна та економічно вигідна інформація про наявність і розмір попиту на товари й послуги; про платоспроможність партнерів, клієнтів, конкурентів; про прибутки, ціни, курси, тарифи, дивіденди; плани та проекти конкурентів; смаки і вподобання потенційних клієнтів тощо:
г) економічно оптимальна інформація. Нерідко, враховуючи витрати часу та вартість послуг інформаційних посередників, більш економічно вигідно і доцільно працювати з неповною інформацією, ніж збирати дорогу повну інформацію;
д) прихованість та спотвореність інформації. Слід пам’ятати про можливість спотворення і приховання інформації економічними агентами з соціальних, економічних, політичних чи з інших причин. Також вона може бути помилковою внаслідок неточних експертних оцінок, похибок технічних засобів переданя інформації тощо.
2. Причини суб’єктивного характеру. Суб’єктивні причини проявляються в тому, що ризик реалізується через підприємця або підприємство. Саме підприємець, менеджер, виходячи з власних потреб та соціально-психологічних особливостей, по-різному оцінює ситуацію, можливі результати і уявляє ймовірності їхнього здійснення, робить вибір із множини альтернатив.
а) Внутрішня мотивація менеджера. Прийняття ризику залежить від кожної конкретної людини з її потребами у самоствердженні, самовираженні. На ризик підприємця, менеджера штовхає нескінченна кількість нагромаджених орієнтацій, мотивів та амбіцій. Крім того, кожен управлінець володіє певним характером, складом розуму, психологічними особливостями, індивідуальними характеристиками пам’яті, розумінням відповідальності, інформаційно-психологічними особливостями, рівнем знань в галузі своєї діяльності, стереотипами поведінки, ідеалами, намірами, має певні уподобання. Немало також залежить від того, що візьме гору – передчуття успіху чи невдачі, тобто чи схильний менеджер до ризику, чи ні. Ризикованих рішень прагнуть уникнути підприємці та менеджери консервативного типу, не схильні до інновацій, для яких основним завданням є мінімізація можливих ризиків;
б) Неефективність систем управління (втрата адаптивності, невідповідність кадрів запланованим проектам розвитку підприємства, нечітка організаційна структура, яка не відповідає сучасним стандартам менеджменту, наявність дублювання функцій і надлишковий кадровий резерв, застарілі механізми контролю, не володіння методами менеджменту, неадекватність внутрішніх змін до мінливості зовнішнього середовища, погані посадові інструкції тощо). Система управління повинна постійно удосконалюватись та адаптуватись до внутрішніх і зовнішніх змін у середовищі організації. А самі елементи та взаємозв’язки системи менеджменту при формуванні та функціонуванні повинні враховувати наявні зміни. Втрата адаптивності, саморегуляції менеджерів та усього підприємства призводить до появи ризику як похідного фактора невідповідності управлінського потенціалу вимогам середовища функціонування, яке швидко змінюється. Залежно від кваліфікації персонал може бути або джерелом ризику, або важливим ресурсом його зниження. Якщо персонал недостатньо надійний і кваліфікований, то постійно виникатимуть внутрішні економічні ризики. Крім того, в Україні відсутня корпоративна культура. Ризик виникає в організаціях внаслідок елементарного невиконання працівниками своїх обов’язків, недотримання правил тощо.
в) Зміни у внутрішньому середовищі організації (раптові поломки обладнання та техніки, збій в системі носіїв інформації тощо). Дані зміни є більш прогнозованими в порівнянні з іншими групами змін за умов правильної і оптимальної побудови економіко-господарських процесів і системи менеджменту підприємства.
Отже, формування ефективної системи управління з урахуванням економічного ризику необхідно розпочати з визначення його суті та причин виникнення. Це дасть змогу менеджерам і підприємцям зрозуміти природу економічного ризику, а отже, обрати оптимальні інструменти для його зниження чи уникнення, тобто підвищити стабільність і стійкість діяльності підприємства.