6.3. Види організаційних структур управління організацією

Можна виокремити сім основних (типових) організаційних структур управління: 1) лінійні; 2) функціональні; 3) територіальні; 4) дивізійні (продуктові, споживчі, створення бізнес-одиниць); 5) матричні структури; 6) адаптивні структури (проектні, координаційні, програмно-цільові); 7) конгломератні структури. Кожен з цих типів має недоліки та переваги з позиції врахування реалізації розробленої стратегії.

Відомо, що лінійна структура управління складається з взаємопідпорядкованих органів у вигляді ієрархічної драбинки, де менеджер нижчого рівня управління підпорядковується лише одному менеджеру вищого рівня. Відповідно зв’язки з вищим рівнем управління реалізуються через безпосереднього керівника. Простота, чіткість та зрозумілість взаємовідносин ланок та працівників управління забезпечує стрункість лінійної структури управління. Така організаційна структура управління має певні переваги та недоліки (табл. 15).

Підприємство, яке займається лише одним видом діяльності, як правило, використовує функціональну організаційну структуру управління, що забезпечує виконання кожної функції на всіх рівнях управління. Більшість вітчизняних промислових підприємств використовують у менеджменті функціональну організаційну структуру управління. Така структура має свої переваги та недоліки (табл. 16).

Таблиця 15

Переваги та недоліки лінійної організаційної структури управління

Переваги	Недоліки
Добре налагоджений контроль за виконанням управлінських рішень. Координація підрозділів у розробці програм, а також при їх реалізації. Чіткість, простота та зрозумілість самої структури для працівників, що дає змогу знизити рівень внутрішньої невизначеності та конфліктності.	Збільшення витрат часу при прийнятті рішень. Втрата ініціативи працівниками нижчих управлінських ланок. Гальмування підвищення кваліфікації менеджерів. Строге дотримання розроблених правил та процедур. Відсутність мотивації для творчого, нового підходу у вирішенні завдань. Погана робота інформаційної системи у зв’язку із недосконалою структурною адаптивністю. Неприйняття змін та новинок.

Таблиця 16

Переваги та недоліки функціональної структури управління

Переваги

Недоліки

Завдяки спеціалізації дає змогу швидко накопичити досвід та навички в управлінні и, які властиві сфері діяльності підприємства. Централізований контроль за стратегічними результатами та виконанням програм управління . Управління здійснюють досвідчені менеджери. Рутинність та повторюваність певних процедур з управління дає змогу зменшити витрати ресурсів, необхідних для проведення даних операцій. Диференціація повноважень.

Відсутність швидкого реагування на зміни мінливого середовища через бюрократичні процедури та централізоване прийняття рішень. Виникнення конфліктів та дублювання функцій різними підрозділами. Відсутність координації та кооперації між різними підрозділами для подолання ризикових ситуацій. Передання відповідальності та повноважень вищому рівню керівництва. Відсутність у менеджерів системного підходу у прийнятті рішень через досвід лише в одній функціональній сфері діяльності. Внутрішня диспропорція організації. Погана адаптація до змін зовнішнього середовища. Фрагментація діяльності підприємства.

Функціональна структура управління дає змогу швидко накопичити досвід в управлінні; проте сам процес управління стає громіздким та повільним через погану координацію та кооперацію підрозділів. Кожний підрозділ ставить пріоритетними, насамперед, власні цілі, забуваючи про загальноорганізаційні, внаслідок чого управління розривається. Водночас функціональна недалекоглядність підприємства створює умови для розвитку функціональної бюрократії, авторитарного прийняття рішень, зменшення можливих альтернатив та перспектив. Досвід та навички для ефективного виконання функціональних обов’язків є недостатніми при прийнятті та реалізації рішень, пов’язаних з ризиками, які є новими та невідомими для підприємства чи підрозділу.

Як свідчать статистичні дані (табл. 17), починаючи з середини минулого століття зростає кількість організацій, які надають перевагу більш ефективним організаційним структурах управління.

Таблиця 17

Зміни у застосуванні підприємствами організаційних структур управління, %

Види структур	Країни
	США		Великобританія		Японія
	1949, 189 організацій	1969, 183 організації	1950, 92 організації	1970, 94 організації	1967	1976		1980
					102 організації
Функціональна	63	11			53		45		42
Функціонально-дивізійна	13	9			7		11		13
Продуктова	20	76			40		43		44
Територіальна	0	2			0		1		1
Холдинг	4	2	30	21	0		0		0

Пояснюється це, насамперед, зростанням невизначеності у зовнішньому середовищі; водночас, як відзначають науковці, підрозділи функціональної структури управління через тенденцію до замикання втрачають розуміння ринкових процесів. Тому функціональна спеціалізація зараз доволі непопулярна (хоча й залишається досить поширеною).

Територіальна організаційна структура використовується підприємствами, які працюють в різних регіонах, в тому числі міжнародними організаціями і має переваги та недоліки (табл. 18).

Таблиця 18

Переваги та недоліки територіальної організаційної структури управління

Переваги

Недоліки

Враховує особливості регіону. Пов’язує стратегії зі специфікою ринку. Делегує повноваження та відповідальність на нижчий рівень. Дає змогу адекватно відреагувати на регіональні зміни зовнішнього середовища. Забезпечує належну підготовку менеджерів різних підрозділів для вищої ланки керівництва.

Проблеми в узгодженості стратегій центрального та регіонального апаратів. Незалежність у прийнятті рішень породжує проблеми створення єдиного іміджу, корпоративної культури та репутації. Додаткові витрати на ланку управління регіонального підрозділу. Дублювання функцій центральними та регіональними підрозділами. Можливість поганих комунікацій, відповідно - координації діяльності. Можливість перебільшення уваги до значення несуттєвих регіональних факторів територіальним керівництвом, що тягне додаткові витрати.

Повноваження та відповідальність, які делегуються регіональним менеджерам, при застосуванні територіальних структур управління дають можливість адаптувати менеджмент та виробничо-господарську діяльність до певних географічних умов діяльності.

В умовах ризику, коли зовнішнє середовище є мінливим, територіальна управлінська структура дає змогу швидко та ефективно реагувати на зміни. Однак через значну свободу у прийнятті управлінських рішень виникають проблеми узгодженості діяльності центрального та регіонального підприємств.

Підприємства з широкою номенклатурою продукції (послуг), значним колом споживачів, тобто організації з профільною та непрофільною диверсифікацією, використовують дивізійні структури управління. При цьому влада над кожним господарським суб’єктом передається менеджерам виробничо-господарської бізнес-одиниці, однак контроль за стратегічними результатами здійснюється виконавчим директором материнської організації. Спеціалізація з певної групи товарів або робота з одним типом споживачів дає змогу краще забезпечити наявний попит, і, отже, отримати додаткові прибутки.

Крім того, господарські підрозділи мають можливість обмінюватись досвідом, ноу-хау тощо. Проте проблема, яка виникає при застосуванні таких управлінських структур, лежить у площині налагодження координації і кооперації між різними децентралізованими підрозділами. Також занадто розширеною є сфера контролю виконавчого директора організації, який відповідає за діяльність децентралізованих бізнес-одиниць. Частина функцій може дублюватися центральними підрозділами та підрозділами бізнес- одиниць, що несе додаткові витрати, тобто при застосуванні ця структура виявляє низку переваг та недоліків (табл. 19).

Таблиця 19