56. Формування і розвиток теорії соціалізації економічних систем.

Анализ многочисленных концепций социализации показывает, что все они так или иначе тяготеют к одному из соображений роли самого человека в этом процессе (хотя, конечно, такое разграничение является условным. Первый подход утверждает или предполагает пассивную позицию человека в процессе социализации, а саму социализацию рассматривает как процесс ее адаптации к обществу, которое формирует каждого своего члена в соответствии с присущей ему культуры. Этот подход может быть назван субъект-объектным (общество - субъект воздействия, а человек - его объект). У истоков этого подхода стояли французский ученый Эмиль Дюркгейм и американский - Талкот Парсонс [12].  Сторонники второго подхода исходят из того, что человек активно участвует в процессе социализации и не только адаптируется к обществу, но и влияет на жизнь, что ее окружает, проявляет творческую инициативу. Этот подход можно определить как субъект-субъектный. Его основоположниками считаются американцы Чарльз Кули и Джордж Герберт Мид [9, 6].  Основываясь на субъект-субъектном подходе, социализацию можно трактовать как развитие и самоизменения человека в процессе усвоения и воспроизводства культуры, что происходит во взаимодействии человека со стихийными, относительно направляемый и целенаправленно создаваемыми условиями жизни на всех возрастных этапах.  Сущность социализации состоит в том, что в процессе ее человек формируется как член того общества, к которому она принадлежит. Э. Дюркгейм, который одним из первых обратил внимание на проблему социализации, подчеркивал, что любое общество стремится сформировать человека в соответствии с имеющимися у нее определенных универсальных, моральных, интеллектуальных и даже физических идеалов [2]. Естественно, эти идеалы меняются в зависимости от исторических традиций, особенностей развития и социального устройства общества. Вместе сегодня социализация имеет много характеристик, общих или более или менее подходящих для различных обществ.  Социализация проходит под воздействием огромного количества различных условий, которые так или иначе отражаются на развитии людей. Эти условия принято называть факторами. На сегодняшний день не все они даже обнаружены, а из известных далеко не все изучены. Более или менее изучены условия, или факторы, социализации можно объединить в четыре группы.  А. Мудрик выделяет четыре группы факторов, влияющих на социализацию человека. К ним относятся:  мегафакторы - космос, планета, мир, в той или иной мере через другие группы факторов влияют на социализацию всех жителей Земли;  макрофакторы - страна, этнос, общество, государство, влияющих на социализацию всех живущих в определенных странах;  мезофакторы - условия социализации больших групп людей, выделяемых: по местности и типу поселения, в которых они живут (регион, село, город, поселок); по принадлежности к аудитории тех или иных сетей массовой коммуникации (радио, телевидение и др.), по принадлежности к тем или иным субкультурам.  мезофакторы влияют на социализацию как прямо, так и опосредованно через четвертую группу микрофактором. К ним относятся факторы, непосредственно влияющие на конкретных людей, которые с ними взаимодействуют: семья и домашний очаг, соседство, группы сверстников и сотрудников, различные общественные, государственные, религиозные и частные организации, микросоциуме [10].  Каждое общество, каждое государство, каждая социальная группа вырабатывают в своей истории набор позитивных и негативных, формальных и неформальных санкций - способов уговоры и убеждения, предписаний и запретов, мер принуждения и давления вплоть до применения физического насилия, способов выражения признания, заслуги, награды. С помощью этих способов и мер поведение человека и целых групп людей приводится в соответствие с приемлемыми в данной культуре образцами, нормами, ценностями.  Исходя из определения понятия социализации отношении личности или индивиду, которые приспосабливаются или другими словами входят в уже существующую и составленную систему общества, можно дать определение такому процессу как социализация экономики. Социализация экономики - одна из ключевых составляющих мировой экономической трансформации, в основе которой лежит все более тесная интеграция частных и общественных начал, свойственная современной смешанной экономики [4]. Она проявляется в социальной переориентации производства, гуманизации труда и жизни людей, смягчение социальной дифференциации и росте значения социальной сферы, других явлениях и процессах. Социальная ориентация пронизывает все сферы экономики развитых стран Запада. Центром социально-экономического развития становится человеческая личность с ее разнообразными потребностями. Происходят качественные сдвиги в системе потребностей, структуре спроса и потребления, образе и качестве жизни, условиях развития человека.  В самостоятельное течение экономической мысли социализация оформилась протяжении ХХ века. Обобщение множества имеющихся ее толкований выводит на две принципиально отличные научные течения, связанные с результатами их практической апробации. Мы имеем в виду ту часть мирового сообщества, которое стремилось максимальным образом задействовать потенциал обобществления, и другую, отыскивает до последнего времени механизм приемлемого сочетания составляющих социальности на основе многовековой частнособственнической философии и достижения благосостояния каждым индивидом.  Первая научная лет до последних лет существования СССР связывала социализации с процессом усвоения человеческим индивидом определенной системы знаний, норм и ценностей, а вторая трактовала ее как увеличение доли государственной власти и государственных услуг. Однако с переходом к рыночным основам хозяйствования с обеспечением социальной ориентации экономики содержание толкование категории «социализация экономики» несколько изменился и перешел в плоскость наполнение экономической системы компонентами социальности. Трудно не согласиться с позициями относительно направленности социализации на очеловечивание результатов экономических процессов и ее воспроизведения через развитие форм присвоения человеком условий, процесса и результатов производства, рост доли свободного времени, улучшение социальной инфраструктуры.  Социализацию как процесс можно определить действиями по обеспечению готовности членов общества к соответствующим требованиям общественных институтов и создание условий для реализации субъектами экономики политики ответственности в контексте взаимообусловлены функционирования и развития согласно стандартам современной цивилизации [2]. По своей сути социализация основном связывается с формированием материальных и мотивационных предпосылок к возвращению определенных групп населения на путь самостоятельной и активной трудовой деятельности.  Можно предположить, что социализация экономики в теоретическом контексте начала охватывать все направления, а в практическом по инерции ограничилась первичной ее составляющей. Ограниченность современной практики социализации проявляется в том, что она остается локальной и стремится обеспечить усвоение знаний, социальных и культурных ценностей, овладение определенными навыками практической деятельности. Но социализация уже социализированной человека имеет достаточно сужены границы и в силу этого не способствует переводу проблемы благосостояния в фазу самовиришення. Социализация производительных сил отождествлена ​​с социализацией человека и практически не охватывает средства труда, науку, природу и информацию. Согласно общественной природы производительных сил и тех изменений, которые происходят в них под воздействием социализации, имеет социализироваться хозяйственный механизм.  Социализация хозяйственного механизма является чрезвычайно важным процессом социальной направленности, поскольку из его относительную автономность в экономической системе изменения в нем могут происходить неадекватно изменениям в глубинных слоях экономических отношений. Именно вариативностью хозяйственного механизма объясняются различия в степени социальности экономических систем различных стран по общей их социальной ориентации. Это обстоятельство является определяющим и для понимания природы возникновения и существования социальных деформаций. 

Аналіз численних концепцій соціалізації свідчить, що всі вони так чи інакше тяжіють до одного з розумінь ролі самої людини в цьому процесі (хоча, звичайно, таке розмежування є умовним). Перший підхід утверджує або передбачає пасивну позицію людини в процесі соціалізації, а саму соціалізацію розглядає як процес її адаптації до суспільства, яке формує кожного свого члена відповідно до притаманної йому культури. Цей підхід може бути названий суб'єкт-об'єктним (суспільство — суб'єкт впливу, а людина — його об'єкт). Біля джерел цього підходу стояли французький вчений Еміль Дюркгейм і американський — Талкот Парсонс [12].

Прихильники другого підходу виходять з того, що людина активно бере участь у процесі соціалізації і не лише адаптується до суспільства, а й впливає на життя, що її оточує, виявляє творчу ініціативу. Цей підхід можна визначити як суб'єкт-суб'єктний. Його основоположниками вважаються американці Чарльз Кулі і Джордж Герберт Мід [9, 6].

Ґрунтуючись на суб'єкт-суб'єктному підході, соціалізацію можна трактувати як розвиток і самозмінювання людини в процесі засвоєння і відтворення культури, що відбувається у взаємодії людини із стихійними, відносно спрямовуваними і цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх вікових етапах.

Сутність соціалізації полягає в тому, що в процесі її людина формується як член того суспільства, до якого вона належить. Е. Дюркгейм, котрий одним із перших звернув пильну увагу на проблему соціалізації, підкреслював, що будь-яке суспільство прагне сформувати людину відповідно до наявних у неї певних універсальних, моральних, інтелектуальних і навіть фізичних ідеалів [2]. Природно, ці ідеали змінюються залежно від історичних традицій, особливостей розвитку і соціального устрою суспільства. Водночас сьогодні соціалізація має багато характеристик, спільних чи більш або менш підхожих для різних суспільств.

Соціалізація проходить під впливом величезної кількості різноманітних умов, які так чи інакше відбиваються на розвитку людей. Ці умови прийнято називати факторами. На сьогоднішній день не всі вони навіть виявлені, а з відомих далеко не всі вивчені. Більш або менш вивчені умови, чи фактори, соціалізації можна об'єднати в чотири групи.

А. Мудрик виділяє чотири групи чинників, що впливають на соціалізацію людини. До них відносяться:

мегафактори - космос, планета, світ, які в тій чи іншій мірі через інші групи факторів впливають на соціалізацію всіх жителів Землі;

макрофактори - країна, етнос, суспільство, держава, які впливають на соціалізацію всіх, що живуть в певних країнах;

мезофактори - умови соціалізації великих груп людей, що виділяються: по місцевості і типу поселення, в яких вони живуть (регіон, село, місто, селище); за належністю до аудиторії тих чи інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення та ін); за належністю до тих чи інших субкультур.

мезофактори впливають на соціалізацію як прямо, так і опосередковано через четверту групу мікрофактори. До них належать фактори, що безпосередньо впливають на конкретних людей, котрі з ними взаємодіють: сім'я і домашнє вогнище, сусідство, групи ровесників і співробітників, різні громадські, державні, релігійні і приватні організації, мікросоціум [10].

Кожне суспільство, кожна держава, кожна соціальна група виробляють у своїй історії набір позитивних і негативних, формальних і неформальних санкцій — способів умовляння і переконання, приписів і заборон, заходів примусу і тиску аж до застосування фізичного насильства, способів вираження визнання, заслуги, відзнаки. За допомогою цих способів і заходів поведінка людини і цілих груп людей приводиться у відповідність з прийнятними в даній культурі взірцями, нормами, цінностями.

Виходячи з визначення поняття соціалізації відносно особистості чи індивіду, які пристосовуються або іншими словами входять в уже існуючу та складену систему суспільства, можна дати визначення такому процесу як соціалізація економіки. Соціалізація економіки - одна з ключових складових світової економічної трансформації, в основі якої лежить все більш тісна інтеграція приватних і громадських початків, властива сучасної змішаної економіки [4]. Вона проявляється у соціальній переорієнтації виробництва, гуманізації праці і життя людей, пом'якшення соціальної диференціації і зростанні значення соціальної сфери, інших явищах і процесах. Соціальна орієнтація пронизує всі сфери економіки розвинених країн Заходу. Центром соціально-економічного розвитку стає людська особистість з її різноманітними потребами. Відбуваються якісні зрушення в системі потреб, структурі попиту і споживання, образі і якості життя, умовах розвитку людини.

У самостійну течію економічної думки соціалізація оформилася впродовж ХХ століття. Узагальнення множини наявних її тлумачень виводить на дві принципово відмінні наукові течії, пов’язані з результатами їх практичної апробації. Ми маємо на увазі ту частину світової спільноти, яка прагнула максимальним чином задіяти потенціал усуспільнення, і іншу, що відшукує до останнього часу механізм прийнятного поєднання складових соціальності на підґрунті багатовікової приватновласницької філософії і досягнення добробуту кожним індивідом.

Перша наукова течія до останніх років існування СРСР пов’язувала соціалізацію з процесом засвоєння людським індивідом певної системи знань, норм і цінностей, а друга трактувала її як збільшення частки державної влади і державних послуг. Проте з переходом до ринкових засад господарювання з забезпеченням соціальної орієнтації економіки зміст тлумачення категорії «соціалізація економіки» дещо змінився і перейшов у площину наповнення економічної системи компонентами соціальності. Важко не погодитися з позиціями щодо спрямованості соціалізації на олюднення результатів економічних процесів і її відтворення через розвиток форм привласнення людиною умов, процесу і результатів виробництва, зростання частки вільного часу, поліпшення соціальної інфраструктури.

Соціалізацію як процес можна визначити діями щодо забезпечення готовності членів суспільства до відповідних вимог суспільних інститутів і створення умов для реалізації суб’єктами економіки політики відповідальності в контексті взаємообумовленого функціонування й розвитку згідно з стандартами сучасної цивілізації [2]. За своєю сутністю соціалізація здебільшого пов’язується з формуванням матеріальних і мотиваційних передумов до повернення певних груп населення на шлях самостійної і активної трудової діяльності.

Можна припустити, що соціалізація економіки в теоретичному контексті почала охоплювати всі напрямки, а в практичному за інерцією обмежилася первинною її складовою. Обмеженість сучасної практики соціалізації виявляється в тому, що вона залишається локальною і прагне забезпечити засвоєння знань, соціальних і культурних цінностей, оволодіння певними навичками практичної діяльності. Але соціалізація вже соціалізованої людини має досить звужені межі і в силу цього не сприяє переведенню проблеми добробуту у фазу самовирішення. Соціалізація продуктивних сил ототожнена з соціалізацією людини і практично не охоплює засоби праці, науку, природу та інформацію. Відповідно до суспільної природи продуктивних сил і тих змін, які відбуваються в них під впливом соціалізації, має соціалізуватися господарський механізм.

Соціалізація господарського механізму є надзвичайно важливим процесом соціальної спрямованості, оскільки через його відносну автономність в економічній системі зміни в ньому можуть відбуватися неадекватно до змін у глибинних шарах економічних відносин. Саме варіативністю господарського механізму пояснюються розбіжності в мірі соціальності економічних систем різних країн за загальної їх соціальної орієнтації. Ця обставина є визначальною і для порозуміння природи виникнення й існування соціальних деформацій.