10. Поняття та зміст системи адміністративного права

 Під системою адміністративного права розуміють об’єктивно обумовлену внутрішню його побудову, об’єднання і розміщення адміністративноправових норм, інститутів і підгалузей права в певному взаємозв’язку і послідовності.

Беручи до уваги масштабність дії норм, адміністративне право поділяється на три блоки адміністративно-правових норм – Загальну, Особливу та Спеціальну частини.

Загальна частина – включає адміністративно-правові норми, що закріплюють: загальні принципи, правові форми і методи управлінської діяльності держави, систему державних органів, що здійснюють управлінську діяльність, їх ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдання і функції, форми і методи роботи, адміністративний процес, а також способи забезпечення законності і дисципліни у сфері державного управління.

Особлива частина – представлена інститутами, що об’єднують адміністративно-правові норми, які регулюють управлінські відносини в конкретних сферах суспільного життя (промисловість, сільське господарство, зв’язок, будівництво, освіта, охорона здоров’я та ін.).

Спеціальна частина – об’єднує адміністративно-правові норми, які регламентують адміністративно-правову діяльність суб’єктів управління в особливих сферах та в умовах, визначених конкретними обставинами, а саме: адміністративна діяльність органів внутрішніх справ, адміністративна діяльність органів митного контролю, адміністративна діяльність органів пожежної безпеки, оперативно-розшукова діяльність та ін.

Загальна, Особлива та Спеціальна частини адміністративного права перебувають у нерозривному зв’язку, оскільки в своїй основі вони є відображенням цілого і його елементів, при цьому положення Загальної частини застосовуються до усіх розділів Особливої частини. Наприклад, загальні правила, що регулюють порядок підготовки, видання, набуття чинності та дію правових актів управління, реалізуються у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів управління у всіх галузях соціально-культурного будівництва з урахуванням їх специфіки.

Використовуючи як критерій правову природу норм, в адміністративному праві виділяють правові інститути: державної служби, адміністративної відповідальності, місцевого самоврядування, адміністративного процесу, ліцензування та ін.

Від системи адміністративного права як галузі права і як предмета викладання потрібно відрізняти систему адміністративного законодавства, тобто систему усіх упорядкованих відповідним чином нормативно-правових актів, норми яких регулюють відносини, що виникають у сфері державноуправлінської діяльності.

Адміністративне законодавство – це зовнішня форма адміністративного права, що відображає його внутрішню структуру.

11. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права. Різноманіття відмінних між собою видів суспільних відносин є основою існування різноманітних видів правовідносин, які створюють в суспільстві цілісну систему галузей права. 

Всі галузі права тісно взаємодіють між собою та взаємодоповнюють одна одну.

Найтісніший зв’язок адміністративного права з конституційним правом, норми якого регулюють основи суспільного ладу і політики, державний устрій, правове становище громадян, систему і принципи організації діяльності державних органів, головні завдання і функції держави, компетенцію різних ланок системи виконавчої влади, форми і методи державно-управлінської діяльності та ін. Як і решта галузей права, адміністративне право базується і розвивається на цих же основах.

Адміністративне право тісно межує з цивільним правом, оскільки предмет цивільного складають майнові відносини. Якщо норми цивільного права регламентують відносини власності (володіння, користування та розпорядження) щодо певних об’єктів, то норми адміністративного права визначають правила їх руху у сфері державного управління. Крім того, деякі органи державного управління спеціальної компетенції, наприклад, Національний банк України, водночас є господарською організацією – юридичною особою, що діє на комерційних засадах, однак в усіх цих випадках він виступає як орган державного управління, що наділений владними повноваженнями.

Також зв’язок адміністративного права існує з фінансовим правом, оскільки діяльність щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів держави та місцевого самоврядування є за своїм характером управлінською. Проте предмет адміністративного права не поглинає ті суспільні відносини, які належать до фінансового права. Спираючись на норми і принципи адміністративного права, фінансове право регулює ті відносини, які безпосередньо пов’язані з виконанням цими органами функцій щодо формування, розподілу і використання державних і муніципальних фінансових ресурсів та контролю за їх цільовим витрачанням. Інакше кажучи, фінансове право регулює відносини, що виникають у сфері фінансової діяльності держави і місцевого самоврядування.

Адміністративне право досить тісно пов’язане з кримінальним правом, беручи до уваги, що з допомогою норм адміністративного та кримінального права дається правова оцінка правопорушень, вчинених у сфері державного управління, та визначаються санкції, що застосовуються до осіб, які їх вчинили.

Неабиякий зв’язок адміністративного права існує з трудовим правом, зокрема у сфері регулювання службових відносин, що пов’язані з діяльністю державних службовців. Так, норми адміністративного права визначають умови прийому на державну службу, порядок її проходження, повноваження посадових осіб та їх компетенцію, тоді як норми трудового права регулюють питання оплати праці державних службовців, її нормування та охорону.

При розгляді скарг на дії посадовців у відповідності з нормами Цивільно-процесуального кодексу України спостерігаємо зв’язок адміністративного і цивільно-процесуального права. Отже, адміністративне право як одна з провідних галузей вітчизняної правової системи відокремлена від інших її галузей своїм предметом та методом правового регулювання, що свідчить про його самостійність. Водночас співвідношення адміністративного права із суміжними галузями права свідчить про їх взаємозв’язок та єдність правової системи України. 12. Принципи адміністративного процесу: – принцип законності — передбачає реалізацію матеріальних норм адміністративного права у відповідності із установленим законом порядком; – принцип об’єктивної істини — прийняте уповноваженим органом (посадовою особою) рішення повинно базуватися на своєчасному, об’єктивному, повному і всебічному з’ясуванні всіх обставин справи. Більшою мірою цей принцип адресований державним органам та посадовим особам, які здійснюють провадження у справі; – принцип правової рівності передбачає реалізацію громадянами конституційних прав і свобод та рівності перед законом та недопущення привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; – принцип гласності — процес здійснюється на основі публічності і доступу громадян щодо рішень по індивідуальних справах, а також правових актів, що приймаються органами державного управління. Виняток становить інформація, що містить відомості, віднесені до державної таємниці, а також відомості про інтимні сторони особистого життя учасників процесу; – принцип охорони інтересів особи та держави — передбачає охорону інтересів держави через забезпечення охорони інтересів особи взагалі та громадянина країни зокрема шляхом служіння системи державного управління народові та національним інтересам; – принцип невинуватості — особа, щодо якої ведеться провадження у справі про адміністративне правопорушення, вважається невинуватою, поки її вина не буде доказана в порядку, передбаченому КУпАП, і встановлена законної сили постановою судді, відповідного органу чи посадової особи, яка розглядала справу. У випадку розгляду адміністративного процесу як позитивної діяльності даний принцип втрачає свій зміст; – принцип оперативності та економічності — здійснення процесу повинно відбуватися в максимально стислі терміни та з мінімальними матеріальними затратами; – принцип відповідальності за неналежне здійснення процесу передбачає встановлену законом юридичну відповідальність посадових осіб, винних у порушенні процесуальних норм та прийнятті неправомірних рішень по справі; – принцип державної мови — розгляд конкретних справ ведеться державною мовою, а у випадку, коли громадянин не володіє українською, то він має право користуватися своєю рідною мовою. Дослідники науки адміністративного права виділяють й інші принципи процесу, зокрема принцип компетенції, принцип незалежності у прийнятті рішень, принцип диференціації і фіксування функцій та ін. 13. Види адміністративно-правових норм за обсягом регулювання: За обсягом (масштабом) регулювання адміністративно-правові норми можна поділити на: – загальні — норми, що регламентують найбільш важливі сторони адміністративного регулювання і мають широке застосування. Такі норми спрямовані на всі сфери і галузі державного управління. Наприклад, Закон України “Про Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р.; – міжгалузеві — норми, що регламентують всі або декілька сфер державного управління, маючи при цьому спеціальний характер. Наприклад, адміністративні норми, що містяться в митному законодавстві; – галузеві — норми, що регламентують управлінські відносини, які виникають у відповідних галузях виконавчої влади. Наприклад, Закон України “Про електроенергетику” від16 жовтня 2002 р.; – місцеві — норми, що містяться в нормативно-правових актах місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. 14. Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративні правопорушення. Відповідно до ст.35 КУпАП обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються: 1)    продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її; 2)    повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин; 3)    втягнення неповнолітнього в правопорушення; 4)    вчинення правопорушення групою осіб; 5)    вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин; 6)    вчинення правопорушення в стані сп'яніння. Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою. На відміну від пом'якшуючих обставин, перелік обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення є вичерпним, який не може бути розширено суб'єктами адміністративної юрисдикції.