88. Джерела адміністративного права

Джерела адміністративного права України – це правові акти органів законодавчої і виконавчої влади і місцевого самоврядування, в яких містяться норми адміністративного права, що врегульовують сферу управлінських відносин.

Усі джерела адміністративного права складають систему і перебувають в ній в ієрархічному підпорядкуванні.

Виділяють такі джерела:

1. Основний закон – Конституція: має найвищу юридичну силу, відповідно, всі акти суб’єктів адміністративного права повинні відповідати Основному Закону, в протилежному випадку, не є чинними. В Конституції України закріплені основи правової організації управлінської діяльності держави, її суб’єктний склад в цілому і за окремими її напрямами зокрема.

2. Законодавчі акти України: а) кодекси: Кодекс про адміністративні правопорушення; Кодекс про адміністративне судочинство, Митний кодекс, Бюджетний кодекс; б) закони: «Про державну службу», «Про освіту» тощо

3. Постанови Верховної Ради

4. Укази і розпорядження Президента України, доручення (Указ Президента України “Про деякі питання забезпечення здійснення повноважень місцевими державними адміністраціями” від 16 квітня 2010 р., Розпорядження Президента України “Про робочу групу з підготовки пропозицій щодо утворення та формування Президентського кадрового резерву “Нова еліта нації” від 9 липня 2010 р.)

5. Нормативні акти органів виконавчої влади (постанови і розпорядження)

6. Накази міністерств та відомств (міністрів та інших керівників органів виконавчої влади)

7. Рішення Верховної Ради АРКта Ради Міністрів АРК, міст Києва та Севастополя та районних держ. Адміністрацій;

8. Рішення органів місц. Самоврядування (обласні, міські, районні у містах, районні, селищні, сільські ради)

9. Нормативні накази керівників державних підприємств, установ, організацій

10. Акти судових органів (рішення Конституційного суду)

11. Невідмінені і не оновлені правові акти управлінського характеру колишніх СРСР та УРСР

12. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою (за юридичною силою знаходяться між Конституціє та законодавчими актами)

89. Види державного контролю у сфері виконавчої влади

Контроль – це законодавчо визначена діяльність уповноважених суб’єктів щодо забезпечення законності і дисципліни у сфері державного управління.

Напрями здійснення контрол у сфері державного управління:

1. додержання планової, фінансової, ціноутворюючої, договірної, виконавчої, трудової та інших дисциплін

2. використання державних ресурсів (матеріальних і грошових)

3. виконання природоохоронного зак-ва

4. підбір і розміщення кадрів у державному секторі

5. виконання спеціальних програм.

Стадії контрольної діяльності:

1. підготовча стадія: а)вибір об’єкта контролю (планові і позапланові заходи контролю)

б) визначення предмету контролю

в) встановлення засобів здійснення контролю

г) визначення осіб, які здійснюватимуть контроль

д) складання плану проведення перевірки

2) центральна (аналітична): збір та обробка інформації

3) підсумкова (завершальна) – прийняття рішення за результатами контролю

4) доведення рішення до адресата, інколи - громадськості

5) надання допомоги підконтрольній структурі у наведенні порядку

6) контроль за виконанням рішень, прийнятих за результатами контрольних заходів.

Субєкти контролю у сфері державного управління (виконавчої влади):

1. контроль органами законодавчої влади (парламентський контроль)

2. ккконтроль Президента та його адміністрації

3. контроль представницьких органів АРК

4. контроль органів виконавчої влади (Уряд, Рада Міністрів АРК, міністерства та відомства, місцеві державні адміністрації)

5. контроль судових органів

6. контроль спеціальних органів

7. контроль муніципальних органів (місцеві ради та їх виконавчі органи

За сферою діяльності, яка підлягає контролю:

1. відомчий (здійснюється міністерствами та відомствами)

2. міжвідомчий (державна служба статистики, служба стандартизації, сертифікації)

3. надвідомчий (органами загальної компетенції, Кабінетом Міністрів, Рада Міністрів АРК, місц. держ. адміністраціями)

Методи контролю:

• ревізії

• перевірки

• обстеження, як і перевірка охоплює окремі сторони дія-ті підконтрольних суб’єктів та вивчає їх фінансовий стан, перспективи розвитку, необхідність реорганізації чи переорієнтації виробництва

• інспекція – це перевірка стану фін-госп. діяльності підконтрольних суб’єктів, що періодично здійснюється уповноваженими державними органами як правило з метою загального ознайомлення зі станом справ на місцях на надання оперативної практичної допомоги

• спостереження – передбачена як правило для загального ознайомлення із станом фінансової діяльності бюджетних установ. Проводиться на основі аналізу фінансів.

Особливою формою контролю є нагляд.