Поняття, система та класифікаційна характеристика суб’єктів адміністративного права

Поняття суб’єкта права є ключовим для кожної правової науки, оскільки суб’єкт права це потенційний суб’єкт правовідносин, який безпосередньо реалізує передбачені законом права та обов’язки.

Суб’єкт адміністративного права — це особа, яка за своїми особливостями фактично може бути носієм суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Отже, кожен громадянин є суб’єктом адміністративного права і потенційно може бути суб’єктом адміністративних правовідносин.

Таким чином, суб’єкти адміністративного права — це юридичні і фізичні особи, які мають правосуб’єктність, тобто можуть потенційно бути учасниками адміністративних правовідносин, тоді як суб’єкт адміністративних правовідносин — це реальний учасник даних правовідносин.

Для адміністративного права характерною є велика кількість різноманітних суб’єктів, наділених адміністративно-правовим статусом, тому їх доцільно об’єднати у відповідні групи (див. табл. 1).

Таблиця 1 Суб’єкти адміністративного права

Колективні державні	Колективні недержавні	Індивідуальні
- органи державної влади; - державні підприємства, установи та різні їх об’єднання; - структурні підрозділи органів виконавчої влади, наділених власною компетенцією.	- громадські об’єднання; - органи місцевого самоврядування; - приватні суб’єкти підприємницької діяльності; - трудові колективи.	- громадяни України; - державні службовці; - посадові особи; - іноземні громадяни; - особи без громадянства.

В адміністративних правовідносинах беруть участь також місцеві ради та їх виконавчі органи.

Велике коло учасників адміністративних правовідносин становлять підприємства різних організаційно-правових форм діяльності та форм власності.

Господарюючі суб’єкти-юридичні особи — активні учасники адміністративних правовідносин, бо вони є платниками податків, користувачами банківських позичок, учасниками торгів на біржах тощо.

Суб’єктами адміністративного права виступають також сімейні приватні підприємства, селянські (фермерські) господарства, які є самостійними господарюючими одиницями.

І, нарешті, індивідуальними суб’єктами адміністративного права є громадяни. Стаття 67 Конституції України покладає на всіх громадян обов’язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом, щорічно подавати декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік. Саме в такий спосіб громадяни вступають в адміністративні правовідносини з державою в особі податкової адміністрації.

До індивідуальних суб’єктів адміністративного права відносять також державних службовців, членів громадських об’єднань, а також окремі категорії посадових осіб

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства

Увесь комплекс прав і обов’язків громадян, закріплених нормами адміністративного права, а також гарантії реалізації прав і обов’язків складають адміністративно-правовий статус громадянина, який визначається обсягом та характером адміністративної правосуб’єктності громадян, яку становлять адміністративна правоздатність і дієздатність. Так, правовий статус громадянина включає в себе:

– невід’ємні права та свободи людини і громадянина, зокрема, право на життя, здоров’я, честь, гідність, свободу та особисту недоторканість та ін.;

– права та обов’язки, гарантовані Конституцією України та закріплені правовими актами вітчизняного та міжнародного законодавства;

– гарантії реалізації цих прав і обов’язків та їх охорона законом і механізм захисту органами держави та місцевого самоврядування.

Адміністративно-правовий статус громадянина реалізується у відносинах, що виникають у зв’язку з:

– використанням громадянином його прав у сфері державного управління;

– виконанням громадянином покладених на нього адміністративних обов’язків;

– порушенням прав і законних інтересів громадянина і відновленням порушених прав, тощо.

До переліку суб’єктів адміністративного права України входять також іноземці та особи без громадянства, адміністративно-правовий статус яких знаходить своє закріплення в Конституції України, міжнародних договорах та інших актах законодавства України. Проте відмінності в адміністративно-правовому статусі цих суб’єктів полягають у:

– моменті виникнення — оскільки громадяни України набувають адміністративно-правового статусу на території України з моменту свого народження, тоді як іноземці та особи без громадянства набувають його з моменту в’їзду на територію України;

– моменті припинення — іноземці та особи без громадянства втрачають адміністративно-правовий статус з моменту виїзду їх з України, тоді як наші співвітчизники мають його (статус) аж до своєї смерті або прийняття громадянства іншої держави;

– обсязі прав та обов’язків.

Імміграційний процес в Україні є кількісно обмеженим, тобто існує квота імміграції як гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року, яка встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку за категоріями іммігрантів, зокрема:

– особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;

– особи, які раніше перебували в громадянстві України;

– батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;

– особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років із дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними.

Однак за певних умов дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

– одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

– особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України тощо.

Особливої уваги в останні роки заслуговує адміністративно-правовий статус іноземців, які визнані біженцями. Зокрема, Закон України “Про біженців” вiд 21 червня 2001 р. біженцем визнає особу, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

статус біженця не надається особі, яка:

– вчинила злочин проти миру, військовий злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

– вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів тощо.