68. Державне регулювання у сфері економіки

• управління промисловістю

• управління АПК (агропромисловий комплекс)

• управління транспортом і дорожнім господарством

• управління використанням і охороною природних ресурсів

Причини необхідності регулювання державною економікою:

• Відсутність досконалої конкуренції

• Для певної категорії товарів ціновий механізм не спрацьовує (національна оборона)

• Наявність ринків де адаптація здійснюється повільно в порівннянні з класичною моделлю самоврядування (ринок робочої сили)

ДОроблюю

69. Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх

У разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень які мають досить значну суспільну небезпечність, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24-1 Кодексу про адміністративні правопорушення, а саме: .

• зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;( найменш суворий захід адміністративного впливу, що застосовується до неповнолітніх, які вчинили адміністративне правопорушення.

Орган адміністративної юрисдикції застосовує цей захід адміністративного впливу тоді, коли дійшов висновку, що неповнолітній визнав неправомірність своєї поведінки, суспільну шкоду, викликану правопорушенням, і щиро покаявся. Питання про форму публічного вибачення вирішує орган адміністративної юрисдикції відповідно до обставин справи і побажань потерпілого.

Суть цього заходу впливу полягає в публічності вибачення, тобто не особисто, тет-а-тет, а прилюдно, наприклад, в судовій залі, за місцем роботи чи навчання потерпілого тощо. Порушник усно чи письмово «просить вибачити» його. Сутність цього впливу в тому, що, з одного боку, полягає в щирому розкаянні неповнолітнього, який вчинив проступок, визнанні ним своєї вини, а з іншого — в усвідомленні неповнолітнім моральних та правових правил поведінки.)

• попередження;(Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. В деяких інших випадках фіксується іншим установленим способом. Зміст попередження полягає в офіційному, від імені держави, осуді протиправної діяльності порушника органами адміністративної юрисдикції з метою повідомити йому про неприпустимість подальших подібних дій. Цей орган засвідчує негативну оцінку поведінки правопорушника. Таким чином попередження є більш морально-виховним заходом адміністративного стягнення.)

• догана або сувора догана;

• передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

70. Взаємовідносини місцевих державних адміністрацій з органами місцевого самоврядування.

Конституція України закріпила дві системи влади на місцях: місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої влади, та місцеве самоврядування, як публічну владу територіальних громад. Це — різні за своєю юридичною природою системи місцевої влади, насамперед за функціями та повноваженнями. Конституція України гарантує місцеве самоврядування і тим самим не допускає можливості його підміни місцевими державними адміністраціями.

Взаємовідносини місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування в Україні будується на відповідній нормативно-правовій основі. Конституція допускає делегування повноважень місцевих державних адміністрацій виконкомам сільських, селищних і міських рад, а також обласних і районних рад — обласним і районним державним адміністраціям. Законодавство України встановлює межі такого делегування, а також інші форми взаємодії місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Сфери взаємодії місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування найрізноманітніші — економічні, соціальні. культурні, екологічні, релігійні, національно-побутові та інші.

Одним із першочергових кроків незалежної Української держави стало розмежування влади на місцях: державні функції взяли на себе місцеві органи виконавчої влади в особі представників Президента України та їх місцевих державних адміністрацій. А колективні інтереси населення сіл, селищ, районів у містах, міст, районів та областей взяли на себе органи місцевого та регіонального самоврядування.

Питання про розмежування функцій та повноважень місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування виникають тому, що ці органи часто вступають у конфлікти між собою через різне розуміння межі здійснення ними функцій та повноважень. Такі питання виникають між районними державними адміністраціями й органами місцевого самоврядування сіл, селищ і міст (районного підпорядкування), районними радами

Функції і повноваження місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування базуються на принципах галузевої компетенції, що за певних умов може стати на перешкоді переходу виконавчої влади до функціональних засад управління. Галузеву компетенцію можна поділити на три види:

а) виключну компетенцію місцевих державних адміністрацій (наприклад, державний контроль);

б) суміжну компетенцію, коли місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування наділяються повноваженнями в одній галузі суспільного життя, але мають різні предмети відання. Це більшість повноважень обох гілок місцевої влади, які конче потребують розмежування як на законодавчому рівні, так і в процесі правореалізації;

в) виключну компетенцію органів місцевого самоврядування (рад, частково їх виконавчих органів наприклад, управління комунальною власністю).

Найдосконаліше законодавство не виключає компетенційних суперечок (спорів) між органами. Тому компетенційні суперечки між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування у певній частині є об'єктивними і до них слід ставитися як до природних явищ: їх треба розуміти і використовувати для суспільного блага

Найефективнішим засобом вирішення компетенційних спорів між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування є судовий розгляд справ з даного приводу. Конституція і законодавство передбачають можливість звернення до суду цих органів з вимогою скасувати незаконні акти один одного.

Компетенційні суперечки можна також погоджувати на різних нарадах, в спеціально створюваних комісіях, шляхом особистих контактів представників місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Такі позаправові методи вирішення компетенційних суперечок є часом більш ефективні, аніж правові

71. Обставини, що пом’якшують відповідальність за адміністративні правопорушення. Конспект Обставини, що пом’якшують відповідальність: Щире розкаяння винного Вчинення правопорушення неповнолітнім Вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, або при збігу тяжких особистих сімейних обставин Відвернення виним, шкідливих наслідків правопорушення, відшкодування збитків (добровільне), усунення заподіяної шкоди Вчинення правопорушення вагітною жінкою, або жінкою, яка має дітей віком до 1 року Суб’єкти розгляду адміністративних справ можуть братии до уваги і інші пом’якшуючі обставини, при чому обов’язково. Книга Берлача: Зокрема обставинами, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення (ст. 34), визнаються: – щире розкаяння винного; – відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди; – вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин; – вчинення правопорушення неповнолітнім; – вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року. Варто наголосити, що Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом’якшуючими й інші обставини, що не зазначені в КУпАП.

72. Штраф як найпоширеніший вид стягнення та порядок його застосування.

Конспект ШТРАФ Найпоширеніший вид покарання (лише в 2 статтях КУпАП не передбачається штрафу). У приблизно 659 випадках передбачають штраф. Штраф зазвичай є не фіксованою величиною (завжди від певної суми – до – певної суми). Все залежить від суб’єктивної сторони. Книга Берлача: Штраф (ст. 27 КУпАП) є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених КУпАП та іншими законами України. Дане стягнення має виключно грошовий та найбільш поширений характер. Найчастіше розмір штрафу встановлюється виходячи із кратності неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або ж кратності вартості проїзду. У випадку накладання штрафу порушник має сплатити його не пізніше 15 днів від дня вручення йому постанови про накладення стягнення, а у випадку оскарження або опротестування — 15 днів від дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення. Якщо дане стягнення накладено на неповнолітніх, які не мають самостійних доходів, даний обов’язок покладається на батьків або осіб, які їх заміняють. Якщо адміністративне правопорушення носить незначний характер, то накладення і стягнення штрафу, розмір якого не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, допускається на місці їх вчинення, при цьому правопорушнику видається квитанція встановленого зразка. 73. Співвідношення понять «державне управління» і «виконавча влада».

Ні в конспекті ні в книзі немає. Державне управління – специфічна діяльність держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно і в рамках правових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до державних інтересів. Виходячи із принципу поділу державної влади на виконавчу, судову, законодавчу, що зазначається в ст..6 КУ – в якій використовується термін «органи виконавчої влади» а не «державне управління», поняття «виконавча влада» застосовується для позначення системи органів, що здійснюють державне управління. Пояснення Скирти: Співвідношення «державного управління» і «виконавчої влади». Думки науковців не є єдиними щодо цього співвідношення. Деякі так розуміють це співвідношення: Державне управління є формою вираження, способом реалізації виконавчої влади. Державне управління є ширшим поняттям адже воно є формою вираження не тільки виконавчої влади. А деякі вважають, що: Державного управління є діяльність виконавчої влади . Поняття «здійснення виконавчої влади» ототожнюють з поняттям «держане управління». 74. Адміністративний договір як правова форма управління. Конспект Адміністративний договір – розуміють, як закріплена адмін. законодавством добровільна згода 2-х або більше суб’єктів за обов’язкової участі держави в особі уповноважених органів. Класифікація: Попередні Основні За кількістю суб’єктів: Двосторонні Багатосторонні За змістом: Організаційні ( наприклад про передачу повноважень) Змішані (трудові, майнові) Також поділяють: Договори про компетенцію (про розмежування або делегування повноважень) Договори у сфері управління державною власністю Договори, які забезпечують державні потреби (державні контракти) Договори з військовослужбовцями і студентами Договори про надання деяких платних послуг приватним особам ( постанова КМУ 1998р. Про затвердження переліку платних послуг…») Книга Берлача: Державне управління розкриває свій зміст через його цілі, принципи, функції, методи та інші якісні характеристики, а зовнішнім виявом конкретних дій, здійснюваних органами державного управління задля досягнення ними поставлених завдань, є форми управління. На сучасному етапі розвитку державного управління все більше уваги приділяється окремій його формі — адміністративному договору як закріпленій адміністративним законодавством добровільній згоді двох або більше суб’єктів адміністративного права з обов’язковою участю у цих правовідносинах уповноваженого державою органу або посадової особи. Адміністративний договір є правовим актом, що забезпечує виникнення, зміну чи припинення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників цієї угоди. Серед вітчизняних та зарубіжних вчених-адміністративістів існують різні погляди щодо визнання адміністративного договору однією із форм державного управління, зважаючи, що принцип домовленості сторін відсутній у даних правовідносинах, а отже, договір є юридичним закріпленням цивільно-правових відносин. Істинність у таких судженнях, звичайно, незаперечна, адже в адміністративному праві не буває рівності сторін правовідносин, оскільки держава в особі органу виконавчої влади приписує іншій стороні адміністративних відносин однозначно визначену і абсолютно обов’язкову міру поведінки, вказуючи одночасно чіткий характер і міру покарання з боку держави у разі невиконання припису іншій стороні відносин. Цей принцип нерівності сторін не виключає водночас можливості оскарження дій органу, наділеного владними повноваженнями, в разі перевищення ним цих повноважень, а також можливості одержати, наприклад, відстрочку або розстрочку платежу, якщо з незалежних від суб’єкта правовідносин причин він не може бути внесений у визначений термін. Однак подання прохання про відстрочку, розстрочку або скарги не призупиняє стягнення аж до самого моменту прийняття уповноваженим на це органом відповідного рішення. Разом з тим більшість учених переконані, що адміністративний договір все ж набуває поширення, а відповідно, зростає його значення як форми державного управління та джерела адміністративного права. Адміністративному договору притаманні такі функції: – структурно-організаційна; – соціального компромісу; – забезпечувальна; – орієнтаційно-стимулююча; – демократизації виконавчої влади; – виховна та охоронна. На сьогодні залишається дискусійним і питання класифікації адміністративних договорів, однак вітчизняні вчені-адміністративісти бачать її такою: – дво- і багатосторонні договори; – типові і консенсуальні договори; – попередні і основні договори; а) за предметним критерієм: – договори про компетенцію, зокрема про розмежування або делегування повноважень, як то закони про місцеве самоврядування та про місцеві державні адміністрації; – договори у сфері управління державною власністю; – договори, які забезпечують державні потреби (державні контракти); – договори з військовослужбовцями, студентами; – фінансові та податкові угоди; – договори про взаємодію, співпрацю; – концесії, інвестиційні угоди; – договори про надання деяких платних послуг приватним особам, зокрема Постанова КМ України від 7 травня 1998 р. “Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними архівними установами” і под.; б) за змістом: суто організаційні і змішані (організаційні питання, пов’язані з трудовими, майновими); суто адміністративні і комбіновані (разом з адміністративними правовідносинами регулювати трудові, цивільні та ін.)1.

75. Переконання та примус в державному управлінні. Конспект:

Примус – застосовується до тих хто ухиляється від дотримання законності і державної дисципліни, а також порушує встановлені адміністративними нормами правила поведінки.

Державний примус – це зовнішній вплив на поведінку людей, що базується на організованій силі держави і гарантує безумовне утвердження державної волі.

Види державного примусу.

1. Адміністративний

2. Дисциплінарний

3. Цивільно-правовий (блокування розрахунків)

4. Кримінальний примус

Ознаки примусу:

1. Застосовується восновному до суб’єктів правопорушників

2. Застосовується переважно органами державного управління

3. Здійснюється на основі позаслужбового підпорядкування

4. Не має на меті заподіяння особі фізичних страждань або приниження її

5. Підставою адмін. примусу є адмін. провина, але не в усіх випадках

Класифікація примусу (примусових заходів):

1. Заходи адмін. попередження (запобігання)

• Вимога припинення певних дій (перевірка документів, огляд речей та особистий огляд, закриття ділянок держ кордону, введення карантину при епідеміях та епізоотіях)

2. Заходи припинення правопорушень (у формі активних дій, щодо примусового припинення правопор). Дана категорія заходів, в залежності від активності управлінського впливу включає:

1. Заходи припинення загального призначення (адмін. затримання – максимальна тривалість не перевищує 3 год, примусове лікування, тимчасове відсторонення від керування транспортним засобом, інше)

2. Заходи припинення спеціального призначення (заходи фізичного впливу, спеціальні засоби, використання вогнепальної зброї)

3. Адмін. стягнення (спрямовані на забезпечення законності та невідворотності у праві, а також здійснення профілактичних заходів шляхом позбавлення правопорушників певних прав, благ і покладання на нього спеціальних обов’язків (штрафи).

4. Заходи процесуального забезпечення (спрямовані на виявлення правопорушень, встановлення особи правопорушника, виявлення і дослідження доказів, тощо)

Адміністративний примус охороняє широке коло суспільних відносин, врегульованих нормами адміністративного, податкового, земельного, екологічного, трудового, та інших прав. Він має профілактичний х-р.

Книга Берлача:

Одними з найпоширеніших методів держ управління є:

– примус — застосовується до тих, хто ухиляється від дотримання законності і державної дисципліни, порушує встановлені адміністративно-правовими нормами правила поведінки. Примус виражається в застосуванні дисциплінарного й адміністративного впливу;

– переконання як процес послідовного здійснення таких дій, як оволодіння увагою, вселяння надії, віри, розпалення інтересу, стимулювання до певних позитивних дій та утримання від негативних та ін.

Беручи до уваги важливість та результативність застосування переконання та примусу як методів державного управління, варто дати їм дещо детальнішу характеристику.

Переконання слід сприймати як метод впливу держави на свідомість людей, що являє собою систему заходів (як правового, так і неправового характеру), які здійснює держава з метою виконання своїх завдань і функцій. Метод переконання застосовується за умов, коли правопорушення:

– не являє великої суспільної небезпеки;

– вчинене вперше, причому особою, що не є злісним порушником громадського порядку;

– вчинене особою, яка піддається виховному впливу.

Варто зауважити, що недооцінка методу переконання органами державного управління, зокрема правоохоронцями, як методу виховного впливу не сприяє зростанню авторитету та формуванню їх іміджу у свідомості пересічних громадян.

Державний примус слід розглядати як зовнішній вплив на поведінку людей, що базується на організованій силі держави і гарантує безумовне утвердження волі держави.

Загальновизнаними є такі види державного примусу, в основі яких знаходиться відповідна форма державного управління:

– адміністративний;

– дисциплінарний;

– кримінальний;

– цивільно-правовий.

У сфері державного управління найбільшого застосування набув адміністративний примус як метод психічного або фізичного впливу на свідомість, поведінку людей, що застосовується у сфері державного управління, з метою залучення винних осіб до адміністративної відповідальності, припинення і попередження адміністративних правопорушень. Під змістом примусу варто розуміти систему заходів, в яких виявляється керуючий вплив держави з метою забезпечення бажаної і необхідної для неї поведінки об’єктів управління.

Адміністративний примус містить у собі такі загальні ознаки, як наказовий і виховний характер, разом з тим адміністративний примус характеризується переліком специфічних ознак, а саме:

– примусовий захід застосовується щодо більшості громадян, що вчиняють адміністративні правопорушення;

– адміністративний примус застосовується переважно органами державного управління;

– адміністративний примус здійснюється на основі позаслужбового підпорядкування;

– адміністративний примус не має на меті заподіяти людині фізичні страждання або принизити її;

– підставою адміністративного примусу є адміністративна провина, однак не в усіх випадках.

Власне, саме ці загальні та специфічні ознаки дають підстави провести таку класифікацію примусових заходів:

– заходи адміністративного попередження (запобігання), зокрема, вимога припинення певних дій; перевірка документів; огляд речей та особистий огляд; закриття ділянок державного кордону; введення карантину при епідеміях та епізоотіях та ін.;

– заходи припинення правопорушень у формі активних дій щодо примусового зупинення протиправних дій, що носять ознаки адміністративного (часто кримінального) порушення. Дана категорія заходів, залежно від активності управлінського впливу та обставин, включає в себе:

а) заходи припинення загального призначення, що включають адміністративне затримання; примусове лікування; тимчасове відсторонення від керування транспортними засобами тощо;

б) заходи припинення спеціального призначення, що включають заходи фізичного впливу; спеціальні засоби, використання вогнепальної зброї та ін.

– адміністративні стягнення, що спрямовуються на забезпечення принципів законності та невідворотності у праві, а також здійснення профілактичних заходів шляхом примусового позбавлення правопорушника відповідних прав, благ і покладання на нього спеціальних (штрафних) обов’язків з метою його виховання;

– заходи процесуального забезпечення, що спрямовані на виявлення правопорушення, встановлення особистості порушника, виявлення і дослідження доказів, необхідних для встановлення істини по справі, створення інших необхідних умов для забезпечення розгляду справи, забезпечення своєчасного і точного виконання адміністративного стягнення.

Існує ряд принципових відмінностей адміністративного примусу від переконання, зокрема:

– адміністративний примус застосовується тільки уповноваженими органами;

– окремі адміністративні правопорушення можуть розглядатися судами;

– підставою примусу може бути як вчинення адміністративної провини, так і її відсутність;

– адміністративний примус містить у собі фізичний примус.

Як бачимо, роль адміністративного примусу дуже важлива у зміцненні громадського порядку, охорони права власності, прав і законних інтересів громадян та організацій. Заходами адміністративного примусу охороняється широке коло суспільних відносин, врегульованих нормами адміністративного, земельного, фінансового, трудового, цивільного й інших галузей права.

Адміністративний примус значною мірою має профілактичне значення, що обумовлено кількістю суб’єктів, які застосовують адміністративний примус (митні органи, дорожні інспекції, що систематично здійснюють контроль за виконанням адміністративних норм). Усе це сприяє профілактиці злочинності, оскільки в багатьох випадках адміністративні заходи застосовуються до осіб, у свідомості яких ще не зміцнилися антигромадські звички (люди вперше і випадково стали на шлях правопорушення). Більше того, як свідчить практика, несвоєчасне застосування заходів адміністративного примусу розкріпачує свідомість правопорушника і сприяє здійсненню нових правопорушень.