87. Поняття адміністративного процесу

Адміністративний процес є досить складною категорією адміністративного права, чим пояснюється існування в науці адміністративного права різних підходів щодо розуміння. Так, зокрема, у вузькому розумінні адміністративний процес — це юрисдикційна діяльність відповідних органів, тобто діяльність щодо вирішення спорів та застосування до правопорушників заходів адміністративних стягнень чи примусу. Прикладом цього є

розгляд справ про адміністративні правопорушення, розгляд справ громадян, застосування заходів адміністративного впливу на державних службовців та ін. Тобто даний вид юрисдикційної діяльності завершується для однієї зі сторін негативним результатом, зокрема у формі стягнення чи примусу.

У широкому розумінні адміністративний процес — це діяльність органів державного управління та уповноважених на це суб’єктів щодо розгляду і вирішення будь-яких індивідуальних справ, що виникають у сфері державного управління. Це зокрема розгляд та вирішення індивідуальних справ як позитивного характеру, що пов’язані з державною реєстрацією підприємців, видачею ліцензій, квот та патентів, видачею дозволу на зброю, так і негативного характеру, про що говорилось вище.

Таким чином, узагальнюючи вищенаведене, адміністративний процес — це законодавчо закріплений порядок розгляду та вирішення органами державного управління та іншими уповноваженими на це органами індивідуальних справ різного характеру та прийняття ними адміністративно-правових актів.

Адміністративний процес, будучи видом юридичного процесу, характеризується притаманними йому специфічними ознаками. Зокрема, він:

– регламентується адміністративно-процесуальними нормами;

– є різновидом управлінської діяльності в частині, що регулюється процесуальними правовими нормами;

– здійснюється визначеними органами державного управління або уповноваженими на те органами чи їх посадовими особами;

– передбачає обов’язкову участь в ньому органу державного управління або інших уповноважених на це суб’єктів;

– передбачає досягнення відповідних юридичних результатів і вирішення індивідуальних управлінських справ.

Специфічні ознаки адміністративного процесс: юридичних адміністративний процес здійснюється у сфері державного управління, процес пов’язаний не тільки з юрисдикційною діяльністю уповноважених державних органів, але й з позитивною діяльністю суб’єктів державного управління, для адміністративного процесу головним є реалізація конституційних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, адміністративний процесс передбачає можливість великої кількості паралельно здійснюваних проваджень, відмінних за характером індивідуальної управлінської справи, для суб’єктів адміністративного процесу цей вид

діяльності не є основним і єдиним на фоні їх державно-управлінської діяльності.

Принципи адміністративного процесу:

– принцип законності — передбачає реалізацію матеріальних норм адміністративного права у відповідності із установленим законом порядком;

– принцип об’єктивної істини — прийняте уповноваженим органом (посадовою особою) рішення повинно базуватися на своєчасному, об’єктивному, повному і всебічному з’ясуванні всіх обставин справи. Більшою міроюцей принцип адресований державним органам та посадовим особам, які здійснюють провадження у справі;

– принцип правової рівності передбачає реалізацію громадянами конституційних прав і свобод та рівності перед законом та недопущення привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

– принцип гласності — процес здійснюється на основі публічності і доступу громадян щодо рішень по індивідуальних справах, а також правових актів, що приймаються органами державного управління. Виняток становить інформація, що містить відомості, віднесені до державної таємниці, а також відомості про інтимні сторони особистого життя учасників процесу;

– принцип охорони інтересів особи та держави — передбачає охорону інтересів держави через забезпечення охорони інтересів особи взагалі та громадянина країни зокрема шляхом служіння системи державного управління народові та національним інтересам;

– принцип невинуватості — особа, щодо якої ведеться провадження у справі про адміністративне правопорушення, вважається невинуватою, поки її вина не буде доказана в порядку, передбаченому КУпАП, і встановлена законної сили постановою судді, відповідного органу чи посадової особи, яка розглядала справу. У випадку розгляду адміністративного процесу як позитивної діяльності даний принцип втрачає свій зміст;

– принцип оперативності та економічності — здійснення процесу повинно відбуватися в максимально стислі терміни та з мінімальними матеріальними затратами;

– принцип відповідальності за неналежне здійснення процесу передбачає встановлену законом юридичну відповідальність посадових осіб, винних у порушенні процесуальних норм та прийнятті неправомірних рішень по справі;

– принцип державної мови — розгляд конкретних справ ведеться державною мовою, а у випадку, коли громадянин не володіє українською, то він має право користуватися своєю рідною мовою.

Суб’єктами адміністративного процесу виступають громадяни, інші особи, колективи громадян, підприємства, установи й організації в особі їх представників, які реалізують в процесі адміністративно-процесуальної діяльності свій процесуальний статус щодо захисту своїх прав і законних інтересів, або ж прав і законних інтересів осіб, колективів громадян чи організацій, яких вони представляють.

Широкий зміст адміністративного процесу передбачає участь у ньому значної кількості учасників. Серед них варто назвати юридичних та фізичних осіб; виконавчо-розпорядчі органи держави та місцевого самоврядування; адміністрації підприємств, установ й організацій і громадські організації, політичні партії та органи самоорганізації населення; об’єднання громадян, громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства тощо. Варто зупинитися на їх класифікаційній характеристиці, в основі якої є адміністративна правосуб’єктність.

Адміністративний процес виступає складною і не до кінця дослідженою категорією. Серед дослідників адміністративного права немає єдиної думки щодо структури адміністративного процесу, що, на нашу думку, пояснюється складністю адміністративно-процесуальних відносин. Схиляючись до думки вітчизняних науковців, найбільш вдалою конструкцією структури адміністративного процесу є:

– нормотворчі провадження, що передбачають специфічну діяльність уповноважених суб’єктів щодо підготовки, розгляду, затвердження та офіційного оголошення нормативно-правових актів;

– установчі провадження, що передбачають специфічну діяльність уповноважених суб’єктів з реалізаці норм матеріального адміністративного права щодо створення, реорганізації, ліквідації організаційних структур і комплектування їх персоналом;

– правозастосовні провадження, що передбачають специфічну діяльність уповноважених суб’єктів із застосування норм матеріального адміністративного права щодо розгляду та вирішення індивідуальних управлінських справ, серед яких виділяють:

а) дисциплінарні провадження;

б) провадження у справах про адміністративні правопорушення;

в) виконавчі провадження;

г) провадження із вжиття заходів адміністративного примусу до юридичних осіб; – контрольно-наглядові провадження, що передбачають специфічну діяльність уповноважених суб’єктів з реалізації норм матеріального адміністративного права щодо здійснення моніторингу, отримання інформації та перевірки відповідності діяльності органів управління, а також фізичних осіб вимогам нормативних актів і режиму законності1.

Визначальним елементом процесу є адміністративне провадження. Враховуючи це, адміністративний процес визначають як систему проваджень, що співвідносяться з ним як загальне та особливе, або ж родове і видове.