51. Економічне зростання: його сутність, типи та фактори.

Економічне зростання – розвиток національної ек протягом певного періоду, котрий вимірюється абсолютним приростом чи темпами росту ВВП, ВНД, НД або темпами приросту цих показників у розрахунку на душу населення. Типи ек зростання: екстенсивний – досягається завдяки кількісному приросту факторів в-ва за їхнього незмінного технічного рівня. Обсяг НД зростає за рахунок кількісного збільшення обсягів праці, тривалості робочого часу, залучення у в-во нових джерел сировини, використання додаткових земельних площ, ефективне використання засобів праці. Інтенсивний тип характеризується зростання обсягу ВВП за рахунок удосконалення факторів в-ва та ефективного використання їх. Здійснюється на базі технічного і технологічного вдосконалення в-ва, економії природних ресурсів, якісних змін у кваліфікації робочої сили. Реальний – йому притаманне збільшення обсягу ВВП як завдяки залученню більшої кількості факторів в-ва, так і за рахунок удосконалення техніки, технології, організації в-ва. Економічна практика не знає екстенсивного або інтенсивного зростання в чистому вигляді, зазвичай вони співіснують, утворюючи реальний тип. Фактори ек зростання – явища та процеси, які впливають на обсяги реального в-ва і якість продукції. Прямі фактори безпосередньо впливають на ек зростання: удосконалення технології та організації в-ва; збільшення кількості та поліпшення якості природних ресурсів, зростання чисельності й професіоналізму трудових ресурсів; збільшення обсягу і поліпшення якісного складу основного капіталу. Непрямі – впливають на можливість реалізації потенціалу прямих факторів: рівень цін на виробничі ресурси; рівень податків; норма позичкового процента; ступінь монополізації ринку.

55. Сучасні глобальні проблеми: їх природа, види, шляхи вирішення.

Глобальні проблеми – проблеми, пов’язані з природними, природно-антропогенними, суто антропогенними, економічними, соціальними явищами, що виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації і мають загальнопланетарний характер як за масштабами та значенням, так і за способами вирішення, а тому потребують координації зусиль усього світового співтовариства. Природа глобальних проблем – цивілізаційна історична специфіка прояву глобальних проблем. Класифікація глобальних проблем: найбільш «універсальні проблеми» політичного і соц.-ек характеру: недопущення ядерної війни і збереження миру, забезпечення стійкого розвитку світового співтовариства і підвищення рівня організованості управління ним; проблеми природноекономічного х-ру: екологічна, енергетична, сировинна, продовольча, Світового океану; проблеми соц. х-ру: демографічна, зайнятості, міжнародних відносин, дефіциту демократії тощо; проблеми змішаного х-ру, невирішеність яких призводить до загибелі людей: регіональні конфлікти, техногенні аварії, стихійні лиха тощо; проблеми суто наукового х-ру: освоєння космосу, довгострокове прогнозування клімату; нові проблеми: організована злочинність, тероризм, незаконний обіг наркотиків тощо; «малі проблеми», що супроводжують весь розвиток людської цивілізації: бюрократія, егоцентризм тощо. Глобальні проблеми неможливо вирішити на рівні окремих країн. Потрібен єдиний міжнародний механізм їх розв’язання і регулювання. Шляхи вирішення глобальних проблем: поява нових концептуальних підходів до розуміння перспектив розвитку людства. Наприклад, концепція стійкого розвитку (сталого) розвитку, в основу якої покладено ідею збалансованого розвитку тріади ек, природи і суспільства; перегляд і перебудова с-ми міжнародних відносин на засадах загальнолюдських цінностей, пріоритетності творчого потенціалу людини (інтернаціоналізація суспільного життя, міждержавних структур, створення міжнародних неурядових організацій (Римський клуб, Будапештський клуб, лікарі без кордонів, Грінпіс тощо); розроблення стратегій і програм розвитку світового співтовариства, які пропонуються різним країнам, науковими школами тощо; переосмислення суті ек безпеки держав, які реалізують різні моделі демократичного суспільства.