48. Необхідність, форми і методи державного регулювання ринкової економіки.

За допомогою форм та методів держава впливає на діяльність субєктів господарювання і ринкову кон’юнктуру з метою створення нормальних умов для функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем суспільства.

Форми ДРЕ – це загальні напрямки регулювання соціально-економічних процесів, що вібуваються в країні.

Основні форми ДРЕ:

-бюджетно-податкове регулювання - пов’язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету і державних витраті спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни.

-грошово-кредитне регулювання – діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки.

-адміністративно-економічне регулювання – передбачає заходи адміністративного та економічного характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринкової системи та реалізації соціальних цілей суспільства.

-державне програмування – сукупність способів, прийомів та засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни.

-цінове регулювання – вплив держави на ринкове ціноутворення за допомогою законодавчих, адміністративних чи судових заходів з метою здійснення кон’юнктурної та структурної політики, приборкання інфляції, стимулювання вир-ва, його модернізації, посилення конкурентоздатності нац.ек-ки, пом’якшення соціальної напруги.

Методи ДРЕ – це сукупність способів, прийомів та засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни.

-прямі – методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси.

Інструменти прямого втручання:

*держконтракт і держзамовлення

*субсидії, субвенції, дотації

*прямі витрати уряду

*встановлення фіксованих цін, валютних курсів

-непрямі – сукупність опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб’єктів економіки (система правових та економічних методів)

-правові – система законів та законодавчих актів,що регламентують діяльність суб’єктів господарювання.

-економічні – пов’язані зі створенням державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів.

-адміністративні – базуються на використанні сили державної влади, це заходи заборони, дозволу або примусу.

36. Сутність і джерела позичкового капіталу. Позичковий процент та його норма.

У суспільному відтворювальному процесі за сучасних умов усе більшу роль відіграє позичковий капітал.

Позичковий капітал – тимчасові вільні грошові кошти, які надаються підприємцям у позику на визначений термін і за плату у формі позичкового відсотка.

Позичені капітали функціонують у підприємців-позичальників разом із їхніми власними капіталами у складі їхніх промислових чи торговельних капіталів.

За його походженням позичковий капітал являє собою відокремлену частину промислового та торговельного капіталу, а саме їх функціональних форм грошового капіталу:

• Відокремлення позичкового капіталу від промислового та торговельного зумовлюється тим, що в процесі обороту цих капіталів у підприємств внаслідок об’єктивних причин закономірно відбувається в одні періоди тимчасові часткові вивільнення грошового капіталу, а в інші – виникає потреба в залученні додаткового грошового капіталу.

• Вивільнення та додаткові потреби у грошовому капіталі виникають у зв’язку із сезонними коливаннями обсягів вир-ва в ряді галузей

• Тимчасово вільний грошовий капітал одних підприємств позичається на визначені терміни іншим підприємствам. Так виникає і безперервно відтворюється позичковий капітал.

Основні джерела утворення позичкового капіталу:

-частина накопиченого прибутку

-амортизаційний фонд

-заощадження населення

-фонди різних установ

-гроші, призначені для закупки сезонної сировини

Дохід позикодавця від наданого у позику капіталу утворюються у формі позичкового процента:

• позичковий процент є часткою прибутку, яку функціонуючий підприємець сплачує позикодавцю за тимчасове користування позиченим у нього капталом

• за таких обставин відбувається розподіл прибутку, одержаного від функціонування позичкового капіталу, між позикодавцем і позичальником з утворенням відповідного процента

• розмір позичкового процента визначається його нормою. Норма процента тісно пов’язана з нормою прибутку

• поділ прибутку істотно залежить також від конкуренції на ринку позичкового капіталу, економічної кон’юнктури.