5. Робота з кризовими сім'ями як попередження появи "дітей вулиці" і соціально незахищених дітей.

Розглянемо підходи у наданні соціальної допомоги, що орієнтована на причину кризисності сім'ї.

Нижче приведені концептуальні підходи до роботи з деякими катего­ріями сімей, розроблені українськими фахівцями.

Робота з важковиховуваними дітьми і підлітками містить у собі діагностику сімейної і шкільної ситуації, виявлення первинного соціаль­ного оточення дитини, обов'язковий аналіз її медико-соціального й інтелектуально-психологічного статусу. На основі отриманих даних розроб­ляється план роботи із сім'єю дитини, вирішення її шкільних проблем, залучення до більш сприятливого соціального середовища. Разом з тим проводиться соціально-психологічне і соціально-правове консультування сім'ї, що дозволяє їй усвідомити і захистити свої права у взаєминах із соціальним середовищем, із освітньою системою. Дуже часто необхідною є допомога у працевлаштуванні батьків тощо.

У роботі з родинами алкоголіків необхідна діагностика з метою виявлення причин зловживання спиртними напоями і обставинами, що їх супроводжують. Надалі розробляється план роботи з такими сім'ями, їхнім соціальним оточенням. План містить у собі лікувальні заходи, кон­сультації, психотерапію, психокорекцію, іноді соціально-трудову реабіл­ітацію. Звичайно, при цьому необхідно активізувати в людині її волю, особисті сні ресурси, щоб перебороти визначені тенденції.

У цій ситуації важливу роль відіграє мотивація клієнта і його сім'ї. Від цього залежать психокорекційиі заходи, спрямовані на особистість людини як творця своєї долі, введення клієнта в різні об'єднання, клу­би, спрямовані па надання взаємної допомоги людям із алкогольною залежністю тощо.

Робота з конфліктуючою сім'єю може проводитися тільки після заяви однієї з її членів або виявлення стресового стану у дитини. Причо­му соціальна робота з такою родиною починається з досить детального вивчення існуючої сімейної проблеми. Варто помітити, що зовнішні труд­нощі, такі, як матеріальні обмеження, непевність у завтрашньому дні, безробіття тощо, як правило, лише загострюють сімейні конфлікти та прояви істеричності, псикоастенічиості. У процесі трудової зайнятості, самовиховання вони можуть компенсуватися, а під впливом зовнішніх і інших причин можуть актуалізуватися і зумовити постійні конфлікти, що завжди відбиваються па психічному стані дитини.

З такими родинами робота приводиться шляхом індивідуальних бесід, групової чи психотерапії, ігрової терапії, зокрема терапії "скульптурна група", "сімейна угода" і ін.

Особливим об'єктом впливу соціального педагога (чи працівника) є дитина у кризовій сім'ї. Для роботи з нею фахівці використовують три основних функції:

— освітню,

— психологічну,

— посередницьку.

Ці функції передбачають проведення широкої просвітницької роботи з батьками, допомога у вихованні, створення умов для активного змістов­ного життя.

Психологічна функція передбачає соціально-психологічну підтримку (разом з батьками) і корекцію.

Посередницький компонент містить:

— допомогу в організації дозвілля сім'ї;

— координацію діяльності різних відомств у вирішенні проблем кон­кретної сім'ї;

— інформування родини з питань соціального захисту.

Принциповим у підході українських соціальних працівників до надан­ня допомоги сім'ї є визначена пасивна роль самої сім'ї. Соціальний прац­івник "допомагає", "координує", "інформує", тобто керує процесом сім'ї із кризового положення.

У даний час значного поширення у світі набула допомога клієнту, орієнтована на його активну участь у визначенні і реалізації соціальних послуг.

"Допомога для самодопомоги".

Основною метою такої допомоги є вияв­лення ресурсів для подолання кризисності всередині сім'ї, розвиток у її членів навичок позитивного творчого поводження.

Відповідальність за успішність реалізації послуг і застосування нави­чок позитивного поводження несе сама сім'я, оскільки тільки від неї залежить успішність надання допомоги. Підкреслимо цю принципову по­зицію: сім'я несе відповідальність за ефективність надання їй послуг.

Головними принципами такої соціальної роботи із сім'єю є:

— індивідуальний підхід;

— зосередження уваги на клієнті й орієнтація на розвиток наявних резервів;— готовність сім'ї приймати допомогу соціальних працівників, педа­гогів, лікарів і ін;

— системний підхід до вирішення проблем сім'ї.

Щодо системного підходу, варто запам'ятати головне: людина розг­лядається як активна особистіша система, залучена до соціальної систе­ми міжособистісних взаємин більш високого порядку. Соціальний праці­вник у цьому випадку стає частиною системи сім'ї. Робота соціального працівника із сім'єю починається із вивчення всієї системи ЇЇ соціальних зв'язків, де діють не тільки сім'я, але і школа, сусіди, родичі та інші.

У роботі із сім'єю має значення конструктивістська перспектива кож­ного з її членів. Це означає, що на поводження людини у конкретній ситуації впливає не тільки поводження партнерів у інтеракції, але і влас­не бачення дійсності (конструкція дійсності).

У ході професійної роботи з родиною застосовуються різні методи.

Важливим є ставлення соціального працівника до сім'ї: повага, емпатія і послідовність у своїх діях.

Приведена нижче класифікація стосується методичних прийомів на різних рівнях системи. Методи роботи не можна розглядати ізольовано один від одного. У залежності від вимог конкретної ситуації може засто­совуватися той або інший метод, або їхня комбінація. Важливою є не­обхідність співробітництва з іншими установами і використання їхніх пропозицій і можливостей.

Системна робота з орієнтацією на родину.

Соціально-педагогічна робота із сім'єю припускає співробітництво з усіма членами родини. При цьому використовуються методи сімейно-терапевтичного мислення і поводжен­ня, що співвідносяться із ситуацією у конк­ретній проблемній сім'ї. Робота проводиться за двома напрямками:

• рішення проблем на соціально-економічному рівні;

• рішенням проблем на рівні відносин.

Це є методами соціальної роботи і сімейної психології. Першочергова увага приділяється проблемам, від яких сім'я страж­дає найбільшою мірою або які вважає головними найближче оточення сім'ї. Причому важливий є усвідомлення цих проблем членами сім'ї.

Як одна з ефективних форм сімейної терапії часто застосовується метод "сімейних конференцій". Сутність його полягає у спільному об­говоренні сімейних ситуацій і проблем. Результатом чого є відновлення контактів між членами сім і, виявлення і нівелювання неконструктивних стереотипів поводження, заміна їх конструктивними і функціональними. Відносини членів сім'ї із соціальним працівником повинні бути, з одного боку, досить довірливими, щоб можна було обговорювати про­блеми, у тому числі і делікатного характеру. З іншого — повинні бути досить діловими для того, щоб соціальний працівник завжди міг висло­вити свою думку, навіть якщо її не розділяють члени сім'ї клієнта.

Індивідуальна та групова робота за конкретними випадками.

Поряд із усіма соціальними й еко­номічними труднощами, властивими сім'ї, яку опікують, вона характери­зується ще й тим, що негативні взає­мини переживає досить часто, а в побудові гармонійних відносин має дуже малий досвід. Дії соціального працівника спрямовані на ініціювання практичних дій, бесід, у результаті яких у членів сім'ї здобувається досвід позитивних відносин, конструк­тивного вирішення кризових ситуацій.

Основні напрямки дій, що формують нові взаємини і навички, це планування витрат, ведення домашнього господарства, організація дозв­ілля, підтримка вирішення шкільних проблем і т.п. Головне, що повинно стати результатом такої роботи — це досвід позитивних відносин і по­чуття самоповаги. Саме самоповага є головним інструментом у соціальній роботі із сім'єю.

Ситуація у кризовій сім'ї часто характеризується соціальною ізоля­цією і низькою самооцінкою. У ході групової роботи члени сім'ї здобу­вають досвід налагодження контактів і спілкування з іншими людьми. Таким чином, можна боротися із соціальною ізоляцією.

Ще один важливий елемент групової роботи полягає в тім, щоб виявити індивідуальні сильні сторони членів групи, підтримати їх і зро­бити очевидними для окремого члена групи і для групи в цілому.

У рамках співробітництва з місцевими державними органами можна проводити різні види групової роботи, наприклад, жіноче свято або ди­тячий день.У цих акціях сім'ї мають можливість побачити соціальних праців­ників в інших умовах, наприклад, як керівників якої-небудь групи, що може внести свіжий струмінь у спільну роботу.

Важливим аспектом для сім'ї, якою опікуються, залишається її інтег­рація у безпосереднє соціальне оточення, так що в рамках роботи з місцевими органами влади починається спроба залучення сімей у заходи, уже проведені місцевою владою, чи ж виявлення якихось нових можли­востей у співробітництві з іншими установами й організаціями.

Організація соціально-педагогічної допомоги сім'ї.

Розглянемо фази надання допомоги.

Співробітництво із сім'єю у рамках соціально-педагогічної допомоги можна розділити на п'ять фаз, що переходять одна в одну й у залежності від особливостей сім'ї вимагають різної кількості часу.

1. Фаза встановлення контакту і знайомства.

На початковому етапі роботи із сім'єю важливим є знайомство сім'ї й соціального працівника. У цей час з'ясовуються взаємні очікування і визначаються цілі роботи. Метою цієї фази є створення довірливих взає­мин із сім'єю, що складають основу для успішного співробітництва.

2. Фаза психо-соціальної діагностики.

На етапі психо-социальної діагностики вивчаються проблеми сім'ї, ресурси їхнього вирішення усередині сім'ї й у найближчому оточенні.

3. Фаза інтервенції.

Фаза інтервенції є головною робочою фазою надання допомоги. У цей час проводиться робота з досягнення мети щодо всієї сім'ї й окремих її членів. У ході роботи можуть коректуватися і мінятися не тільки погоджені спочатку методи, але і мета.

4. Фаза згортання роботи.

На цій фазі необхідно підготувати сім'ю до завершення надання допомоги. Якщо сімейна система є досить стабільною, то можна поступо­во скорочувати обсяг допомоги.

5. Фаза додаткового курирування.

У проблемних ситуаціях сім'я повинна мати можливість звернутися до соціальної служби і після надання соціально-педагогічної допомоги. Крім того, члени сім'ї можуть у рамках додаткової допомоги брати участь у проведених групових заходах, в організації дозвілля і сімейних свят.

Тимчасові і просторові рамки надання допомоги сім'ї.

Соціально-педагогічна допомога сім'ї планується як процес і орієн­тується на проблеми конкретної сім'ї й індивідуальні можливості її членів. Якщо сім'я досягла запланованих цілей чи якщо подальша робота з нею безперспективна, ставиться питан­ня про завершення співробітництва.

Це принципова позиція для українських соціальних працівників: до­помога надається клієнту в тому випадку, якщо він усвідомлює її не­обхідність і робить усе, що потрібно від нього для досягнення резуль­татів. У іншому випадку робота з клієнтом ( чи індивідуумом, сім'єю) припиняється.

Як правило, на соціально-педагогічну роботу з сім'єю приділяється два-три роки.

Соціально-педагогічна допомога сім'ям здійснюється головним чи­ном удома. Крім того, з педагогічної точки зору доцільним є необхідність переносити роботу з окремими членами сім'ї, субсистемами чи з усією сім'єю в офісні приміщення служби. Це дає можливість зробити зовнішні рамки роботи досить гнучкими.

Забезпечення якості послуг, що надаються.

Для забезпечення якості соціальної допо­моги необхідне обговорення ходу і резуль­татів соціальної допомоги членами сім'ї й оці­нка роботи. Під час спільних обговорень із сім'єю перевіряються і встановлюються за­гальні і приватні цілі, а також необхідні кроки для їхнього досягнення.

Робота окремих фахівців із сім'ями вимагає регулярних обговорень у колективі з метою обміну професійними знаннями і безупинної супервізії. Це дає можливість критично сприймати власну роботу, а також оцінювати процеси, що відбуваються у сім'ї.

Через складність соціально-педагогічної роботи із сім'ями і постійни­ми змінами умов роботи необхідно постійне підвищешія кваліфікації співро­бітників.

Забезпеченню якості роботи служать:

— складання планів роботи із сім'єю (планів допомоги) кожні півроку;

— регулярні поточні і підсумкові звіти;

— щоквартальні координаційні й оцінні бесіди з працівниками відділів у справах сім'ї і молоді.

Крім того, до видів робіт, що виходять за межі сім'ї, відносяться також організація канікул, дозвілля і спільні заходи для всієї сім'ї. Спільно пережиті позитивні емоції зменшують почуття соціальної ізольо­ваності, властиве кризовій сім'ї, і позитивно впливають на формування почуття власної гідності.