- •Глава 1. Технології роботи з сім'ями різного типу. 2
- •Глава 2. Технології соціальної роботи з людьми, що мають функціональні обмеження. 101
- •Глава 3. Технології соціальної роботи з військовослужбовцями 134
- •Глава 4. Технології соціальної роботи з дезадаптивними дітьми та молоддю. 156
- •Глава 5. Соціальна робота з дітьми вулиці. 222
- •Глава 6. Технології соціальної роботи з обдарованими дітьми. 252
- •Глава 7. Технології соціальної роботи з клієнтами різного віку. 282
- •Розділ II. Технології соціальної роботи. Глава 1. Технології роботи з сім'ями різного типу.
- •1. Соціально-виховна робота з молоддю як умова підготовки до сімейного виховання.
- •Особливості виховання у батьківській сім'ї як умова підготовки молоді до сімейного життя.
- •Роль і місце матері у вихованні дитини.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •2. Проблема батьків і дітей у сучасній сім'ї.
- •Метод батьківських груп.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •3. Психолого-педагогічна допомога молодій сім'ї.
- •Консультування молодої сім'ї.
- •Профілактична робота з батьками молодого подружжя.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •4. Соціально-педагогічна робота з дітьми, які зазнали сімейного насилля.
- •Особливості психолого-педагогічної роботи з дітьми, які зазнали сімейного насильства.
- •Робота з батьками щодо попередження та подолання насильства над дітьми.
- •Технології соціально-педагогічної роботи з випадками насилля в сім' стосовно дітей.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки/
- •5. Деякі технологічні аспекти соціальної роботи у дитячих будинках сімейного типу.
- •Сфери діяльності людини.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •6. Превенція насильства у сім'ї як комплексна проблема соціальної педагогіки. Аналіз вітчизняної правової бази захисту від насилства у родині.
- •Насильницькі та образливі моделі поведінки і дій.
- •Головні поняття, форми сімейного насильства та типи насильників.
- •Шляхи превенції насильства.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •Глава 2. Технології соціальної роботи з людьми, що мають функціональні обмеження.
- •1. Концептуальний підхід до соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими функціональними можлиовостями.
- •2. Моделі соціальної реабілітації дітей з функціональними обмеженнями.
- •3. Вивчення стану та діагностика дитячої інвалідності.
- •4. Зміст реабілітації дітей з функціональними обмеженнями.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •Глава 3. Технології соціальної роботи з військовослужбовцями
- •1. Соціальна зумовленість роботи з військовослужбовцями.
- •2. Форми соціальної роботи.
- •3. Організація соціальної роботи.
- •4. Етапи соціальної роботи з військовозобов'язаною молоддю.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •Глава 4. Технології соціальної роботи з дезадаптивними дітьми та молоддю.
- •1. Соціальна реабілітація дітей з девіантною поведінкою.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •2. Особливості соціальної роботи з неповнолітніми, які повертаються з місць позбавлення волі
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •3. Соціально-педагогічні заходи протидії вживанню наркогенних засобів молоддю.
- •4. Принципи підбору психокорекцийних методик та методів.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •Глава 5. Соціальна робота з дітьми вулиці.
- •1. "Діти вулиці"... Та їх шлях до вулиці.
- •2. Соціально-правові основи захисту дітей, що потребують соціально-педагогічної допомоги.
- •3. Причини появи соціального явища — "діти вулиці".
- •4. Технології соціальної роботи з "дітьми вулиці" та соціально незахищеними дітьми та підлітками.
- •5. Робота з кризовими сім'ями як попередження появи "дітей вулиці" і соціально незахищених дітей.
- •6. Вулична соціальна робота.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •Глава 6. Технології соціальної роботи з обдарованими дітьми.
- •1. Характеристика творчої обдарованості дитини.
- •2. Типологія обдарованості.
- •3. Особливості творчої обдарованості та її проблеми у дитини.
- •4. Соціально-педагогічна робота з обдарованими дітьми і їх батьками.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •Глава 7. Технології соціальної роботи з клієнтами різного віку.
- •1. Соціальна робота з клієнтами зрілого віку.
- •2. Соціальна робота з клієнтами похилого віку.
- •Соціальний захист літніх і старих людей.
- •Література.
- •Питання для сапоперевірки.
- •Глава 8. Технології соцально-правового захисту клієнтів.
- •1. Основні напрямки соціально-педагогічної діяльності фахівців.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •2. Зміст і організаційно-правові форми роботи з дітьми та молоддю шкільного віку.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
2. Соціально-правові основи захисту дітей, що потребують соціально-педагогічної допомоги.
Професійна діяльність соціального працівника базується на певних законодавчих документах: законах, указах, постановах, актах.
Міжнародна декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, яка прийнята на Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей, що відбулася в Організації Об'єднаних Націй у м. Нью-Йорку ЗО вересня 1990 року, проголошує пріоритетність проблем дитини у суспільстві. Таке рішейня представників усього світу — керівників 190 держав, у тому числі й України, зобов'язало "...полегшити скрутний стан мільйонів дітей, які проживають в особливо важких умовах, таких, як ... сироти та бездоглядні діти, діти робітників-мігрантів і жертви стихійних лих та катастроф, викликаних діяльністю людини, діти-інваліди та діти, які піддалися жорстокому поводженню, що проживають у несприятливих соціальних умовах і підлягають експлуатації..." [15] .
Конвенція про права дитини, яка прийнята та відкрита для підписання, ратифікації й приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, в Україні набрала чинності 27 вересня 1991 року, логічно й адекватно розвиває ці положення.
Базуючись на ідеї першочерговості загальнолюдських цінностей та всебічного розвитку особистості, Конвенція визнає пріоритет інтересів дитини в суспільстві, наголошує на неприпустимості її дискримінації за будь-яких ознак чи мотивів і, насамперед, — на необхідності прояву державою і суспільством особливої турботи про соціально-депривованих дітей: сиріт, інвалідів, біженців, правопорушників.
У цьому документі акцентується увага па тому, що дитина, яка тимчасово або на постійно позбавляється сімейного оточення не повинна залишатися у такому оточенні, має право па особливий захист та допомогу з боку держави (стаття 20).
Визнання Україною Конвенції ООН про права дитини, її основних вимог у національному законодавстві України зумовило посилення уваги громадськості до дітей, які тимчасово або па постійно позбавлені сімейного оточення.
Сьогодні у нашій державі законодавче вирішення захисту прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, базується па положеннях статті 52 Конституції України: "...утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, покладається па державу" [8].
Базові положення щодо влаштування дітей, котрі з певних причин не можуть виховуватися у власній родині (смерть батьків, позбавлення батьківських прав чи засудженім батьків, асоціальні умови виховання в рідній родині і т.п.), викладені в Сімейному кодексі України.
Законодавчим документом, що містить основні положення щодо захисту прав дітей, є Закон України "Про охорону дитинства" [7] від 26 квітня 2001 р. № 2402-Ш. Законом визначені основні положення щодо створення і забезпечення оптимальних умов для розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Зокрема, безпритульні діти влаштовуються тимчасово до притулків для неповнолітніх, у яких створюються умови для соціальної адаптації, ведеться підготовка до повернення у рідиі сім'ї або до передачі під опіку (піклування). Контроль за умовами виховання і проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у родинах опікунів (піклувальників), усиновителів, у дитячих будинках сімейного типу, у прийомних сім'ях покладається на органи опіки і піклування чи інші спеціально уповноважені органи.
На подолання негативних явищ, зокрема попередження дитячої бездоглядності і безпритульності, профілактики правопорушень серед дітей спрямовані Укази Президента України "Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності і правопорушень серед дітей, їхньої соціальної реабілітації в суспільстві" (від 18 березня 1998 року № 200/98) і "Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності" (від 28 січня 2000 року № 113/2000).
З метою забезпечення тимчасового влаштування безпритульних дітей, а також визначення їхнього статусу і подальшого місця проживання службами у справах неповнолітніх створюються притулки для неповнолітніх, діяльність яких регулюється Постановою Кабінету Міністрів України "Про Типове положення про притулок для неповнолітні служби в справах неповнолітніх" від 9 червня 1997 р. № 565.
На вирішення проблем дитячої бездоглядності, створення належних умов для соціальпо-психологічпої реабілітації дітей, їх фізичного і розумового розвитку спрямована Державна програма запобігання дитячій бездоглядності па 2003-2005 роки, яка затверджена Указом Президента України від 21 лютого 2003 року № 154/2003.
Основними завданнями програми є:
— підвищення ефективності роботи щодо запобігання дитячій бездоглядності шляхом удосконалення нормативно-правової бази;
— поліпшення існуючих та пошук нових форм соціальної підтримки дітей, які перебувають у складних життєвих ситуаціях;
— виявлення неблагополучних сімей і забезпечення захисту прав дітей, які виховуються в них;
— удосконалення системи і підвищення ефективності діяльності установ соціального захисту дітей (із поліпшенням побутових умов);
— розробка науково-методичних основ запобіганню дитячій бездоглядності;
— забезпечення підготовки і перепідготовки фахівців соціального захисту дітей.
Аналіз документів про роботу окремих міністерств і відомств із даною категорією молоді, як "діти вулиці", дозволив вичленити окремі аспекти діяльності державних структур щодо соціальної допомоги дітям та підліткам.
Управління гуманітарної освіти і виховної роботи Міністерства освіти і науки України виконує певні функції щодо профілактики бездоглядності:
виявлення дітей, які залишилися без опіки батьків, та їх розміщення у навчально-виховних закладах,
здійснення контролю за відвідуванням такими дітьми навчально-виховних закладів, загальноосвітніх шкіл.
Міністерство освіти розробило систему інформування про сім'ї потенційних усиновителів, опікунів і піклувальників.
Крім того, міністерство постійно працює над механізмом повернення дітей шкільного віку до навчання, які з різних причин покинули школу.
Головне управління медичної допомоги дітям і матерям (Міністерство охорони здоров'я України) в основному надає медичну допомогу дітям, у тому числі "дітям вулиці".
Це стосується саме тих дітей, які вилучені з вуличного середовища нравозахисними органами. Перш, ніж потрапити до навчально-виховного закладу, вони направляються у стаціонарні відділення лікарень з метою повного медичного обстеження, де, при потребі, отримують необхідну медичну допомогу.
Державний комітет у справах сім'ї та молоді:
виявляє можливості та створює умови для розвитку альтернативних форм сімейної опіки: фостерних сімей, дитячих будинків сімейного типу;
здійснює профілактиктичпі заходи щодо попередження безпритульності та правопорушень серед дітей, їхню соціальну реабілітацію;
розробляє документи, що складають основу державних Концепцій, законів.
Державний центр соціальних служб для молоді взяв на себе функцію координатора роботи обласних, міських та районних центрів соціальних служб для молоді (ЦССМ) щодо надання юридичної, психологічної і соціальної допомоги "дітям вулиці".
Основна увага приділяється створенню центрів по роботі з дітьми вулиці, дітьми-сиротами, "Телефонів Довіри", консультативних пунктів. У цьому домінуючу роль відіграють обласні і районні центри ССМ.
Кримінальна міліція у справах неповнолітніх Міністерства внутрішніх справ України основним своїм завданням щодо захисту прав неповнолітніх бачить налагодження тісної взаємодії із зацікавленими міністерствами та відомствами з питань проведення заходів щодо профілактики бездоглядності дітей та підлітків. Районними відділеннями кримінальної міліції у справах неповнолітніх проводиться практична робота з "дітьми вулиці".
Зокрема, це:
пошук і повернення до постійного місця проживання неповнолітніх, які залишили сім'ю (у випадку можливості повернення туди);
виявлення дорослих осіб, які "втягують" неповнолітніх у злочинні дії, проституцію, наркоманію, пияцтво, жебрацтво;
притягнення до відповідальності батьків за невиконання своєї соціально-виховної функції стосовно дітей.