Література.

1. Волинець Л.С. Дитинсво в Україні: права, гарантії, захист Український часопис прав людини. — К.: Українська правнича фунда­ція, 1999. - С. 27-29

2. Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 р.): Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківсько­го піклування / Ю.Г.Антіпкін, Л.В.Бадим, Л.С.Волинець та ін. — К.: Український інститут соціальних досліджень, 2000. — 138 с.

3. Збірник пормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей. — К.: Дитячий Фонд ООН (ЮНІСЕФ), 2002. - 318 с.

4. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. - К.: УДЦССМ, 2001. - 228 с.

5. Пеша І.В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (проблеми реформування). К.: Логос, 2000. — 120 с.

6. Соціальна педагогіка / За ред. А.Й.Капської — К.: КДЦССМ, 2000. - 258 с.

Питання для самоперевірки.

1. Охарактеризувати особливість функціонування дитячого будинку сімейного типу.

2. Виявити роль батьків — вихователів ДБСТ та окреслити їхні функції.

3. Чому діагностика особистісного розвитку дітей необхідно для ро­боти соціальних педагогів, і соціальних працівників?

4. Розробити детальний план профорієнтаційної роботи з підлітками ДБСТ і визначити роль і місце у цьому процесі батьків і самих дітей.

6. Превенція насильства у сім'ї як комплексна проблема соціальної педагогіки. Аналіз вітчизняної правової бази захисту від насилства у родині.

В українському законодавстві проблематика насильства у сім'ї зна­ходить відображення у розділі 2 Кон­ституції України "Права, свободи та обов'язки людини й громадянина в Україні"(48), у Кодексі про шлюб та сім'ю, зокрема стаття "Права І обов'язки батьків у вихованні дітей". Стаття 4 цього Кодексу проголо­шує принцип рівності подружжя у родині при розв'язанні різних питань (41). Карний кодекс (КК) містить вичерпний перелік складів злочинів, що посягають на життя, здоров'я та статеву недоторканість будь-якого члена суспільства, незалежно від його статі, національності, соціальної приналежності й т. ін., переслідуючи різні форми фізичного та психоло­гічного насильства. Ні у попередньому, ні у новому Карному кодексі немає спеціальних статей, які передбачали б відповідальність за злочини, скоєні у родині особами, що є ріднею. Більше того, правоохоронні орга­ни вважають, що насильство, скоєне у громадському місці по відношен­ню до незнайомця, являє більшу небезпеку для суспільства, аніж такі ж дії, скоєні за закритими дверима у родині по відношенню до близьких.

Карні справи відразу порушуються тільки у випадку скоєння тяжких злочинів — убивства та нанесення значної шкоди здоров'ю.

Така позиція у принципі неправильна. Насильство з боку близької людини, в якій той чи інший сім'янин завжди намагається знайти опору і підтримку, порушує головний принцип сім'ї безпечне існування будь-якого її члена. У цьому випадку можна запропонувати посилити карну функцію карного закону (за аналогією, наприклад, із КК США, Франції та інших країн). Доповнити усі статті, в яких ідеться про насильницькі дії, вказівкою на ті ж дії, скоєні по відношенню до того чи іншого члена сім'ї, Із обов'язковими змінами санкції у бік посилення покарання або ввести у КК поняття "залежні члени сім'ї". Саме вони найчастіше ста­ють жертвами домашнього насильства та мають потребу у захисті й підтримці. Тому поняття "залежний член родини" мусить увійти у за­гальну частину КК, щоб насильницькі злочини проти залежних членів родини розглядались як скоєні при обтяжливих умовах. Не всяка на­сильницька поведінка однієї людини по відношенню до іншої є об'єктом карио-правового реагування і, відповідно, є злочином згідно з карним законодавством України. Наприклад, у міжнародно-иравових актах виді­ляються, крім типових видів насильства у родині, такі види насильства, як генітальні каліцтва, примушування зробити аборт, примушування відмо­витись від їжі, примушування до відмови від медичної допомоги, приму­шування (контроль) у репродуктивній сфері — фізичне насильство; об­меження поведінці, приневолений шлюб — психологічне насильство; інцест, зґвалтування у шлюбі — сексуальне насильство. У вітчизняному законо­давстві до насильницьких злочинів у родині належать суспільно небезпечні діяння, передбаченні такими статтями КК: умисне вбивство (ст. 115), убивство матір'ю новонародженої дитини (ст. 117), убивство, скоєне у стані афекту (ст. 116), доведення до самогубства (ст. 120), навмисне нанесення тяжкої шкоди здоров'ю (ст. 122), нанесення тяжкої або серед­ньої тяжкості шкоди здоров'ю у стані афекту (ст. 123), умисне нанесен­ня легкої шкоди здоров'ю (ст. 125), побої (ст. 126), мордування (ст. 127), загроза вбивства або нанесення тяжкої шкоди здоров'ю (ст. 128), ображення (ст. 130), зґвалтування (ст. 152), розбещування неповнолітніх (ст. 155), спонукання до дії сексуального характеру (ст. 154), статеві зносини та інші дії сексуального характеру з особою, що не досягла 16-літнього віку (ст. 155), втягування у заняття проституцією (ст. 303), ненадання допомоги особам, які знаходяться у небезпечному для життя стані (ст. 135, 136), експлуатація дітей (ст. 150), ввезення, виготовлен­ня, збут і розповсюдження предметів порнографії (ст. 301). (73).

Як показує аналіз юридичної літератури, психологічне насильство виражається словосполученням "загроза вживання насильства", під яким розуміють страхання, залякування жертви шляхом вживання фізичного насильства. Крім того, психологічне насильство може включати заподі­яння душевної або психічної травми та обмеження свободи волевиявлен­ня незалежно від реальності настання фізичного ушкодження. Фізичне й психологічне насильство тісно взаємопов'язані між собою. Здійснюючи фізичне насильство над людиною, їй наносять і душевну травму. Вжи­вання ж психологічного насильства, навіть при відсутності явно вираже­ного фізичного порушення, завжди викликає якісь, нехай незначні, але зміни в людському організмі. Варто зауважувати, що при перерахуванні форм насильства (фізичне, психологічне) у вітчизняній карно-правовій доктрині самостійно не виділяється така розповсюджена його форма як сексуальне насильство. Це пояснюється тим, що, наприклад, зґвалтуван­ня, як найпоширеніший статевий злочин посягає не тільки на життя, здоров'я, тілесну недоторканість жінки, наносячи їй тим самим серйозну фізичну шкоду, але й на її честь і гідність, одночасно об'єднуючи у собі риси і фізичного, і психологічного насильства. Тому говорячи про фізичне насильство, карноправова теорія має на увазі як убивства, тілесні по­шкодження, так і зґвалтування та інші види статевих злочинів. Таким чином, під насильницькими злочинами розуміємо будь-які суспільно-не­безпечні та карнопротиправні діяння, здійснювані шляхом нанесення, фізичної шкоди, душевної травми або обмеження свободи волевиявлен­ня людини. У випадку з насильницькими злочинами, які мали місце у сім'ї, можна додати, що перераховані суспільно небезпечні та карно-протиправні діяння скоюються членами родини по відношенню один до одного. Об'єктом домашнього насильства можуть бути будь-які члени сім'ї. Виділяють три пити сімейної жорстокості з боку: батьків по відно­шенню до дітей; одного із подружжя по відношенню до іншого; дітей та онуків по відношенню до літніх рідних людей.

Аналізуючи правове підґрунтя захисту від насильства у родині, важ­ливо знати, хто і як може вживати норми карного права.

При скоєнні у сім'ї таких злочинів, як убивство та нанесення тяжкої та середньої тяжкості шкоди здоров'ю, карні справи порушуються з ініціативи правоохоронних органів, які можуть отримати свідчення про скоєний злочин із різних джерел. Складнішою є ситуація із загрозами та образами. Як уже зазначалось, порушення та розслідування таких кар­них справ має свої особливості, пов'язані з особливим порядком пору­шення справи (за заявою потерпілого) та з об'єктивними труднощами, що виникають при збиранні, перевірці та аналізі доказів, необхідних для слідства. Відомо, що більшість таких злочинів відбувається за закрити­ми дверима, при відсутності будь-яких свідків. Ситуація ускладнюється і тим, що у конфлікті беруть участь рідні . У цьому випадку особливо важливо дотримуватись усіх вказівок, поданих у КПК, що стосуються, перш за все, порядку подачі заяви у міліцію та порядку оскарження неправомірних дій (якщо такі мали місце) працівників правоохоронних органів. Заяву про злочин слід подати у відділок міліції, на території якого скоєно злочин. Форма заяви довільна і залежить від вікового та освітнього рівня особи, що її подає. Заява оформляється у двох примірни­ках. На одному із них мусить бути поставлена відмітка про її прийом із зазначенням дати та номера за книгою обліку злочинів, що підтверджує її реєстрацію. Заяви приймаються не завжди. Підстави для відмови можуть бути законні та незаконні. Законні — якщо злочин скоєнийла території іншого відділку міліції або якщо заява подається малолітньою чи не­дієздатною особою. Незаконні —коли співробітники міліції під будь-яким приводом намагаються вмовити потерпілу відмовитись від подання заяви.

Незаконна відмова у реєстрації заяви — це найгрубіше порушення законності, спосіб приховування злочинів, ухилення від їх розслідуван­ня. У випадку насильства у сім'ї такі дії міліції є, на жаль, не винятком, а нормою, і вони виступають безумовною підставою звернення до проку­рора. В свою чергу, на прокурора покладено обов'язок розглянути звер­нення, яке надійшло, перевірити його обґрунтованість і при встановленні фактів порушення закону вжити заходи до їх усунення, до поновлення порушених справ.

Потім, якщо заяву прийнято, особа, що проводить дізнання, або слідчий вирішують питання про порушення карної справи або про відмо­ву про її порушення. У цьому випадку дії працівників правоохоронних органів, пов'язаних із незаконною відмовою, також можуть бути оскар­жені у прокуратурі.

Крім цього, особа, потерпіла від насильства у родині, має право подати заяву до суду у порядку приватного звинувачення. Зараз це технічно та психологічно складна процедура, що вимагає певного освіт­нього рівня особи, що подає заяву. У перспективі — створення спеціаль­них сімейних судів, яке планується у ході судової реформи, допоможе вирішити роблему та спростити процедуру звернення до суду у порядку приватного звинувачення. Велике значення у розслідуванні злочинів, скоєних у родині, мають різного роду експертизи, що проводяться відпо­відними спеціалістами (судовими медиками у спеціалізованих лаборатор­іях) тільки після порушення карної справи на підставі мотивованої по­станови слідчого чи прокурора. До них належать: судово-медична, судо­во-біологічна, хімічна, исихолого-психіатрична та ін. (у залежності від обставин справи). Часто саме дані експертизи й будуть складати докази у тій чи іншій справі.

Велике значення у боротьбі із насильством має попереджувальна та профілактична діяльність органів соціального обслуговування населення.

Карне законодавство виконує каральну функцію, воно орієнтоване більшою мірою на покарання, а не на виховання. Але щоб подолати насильство у родині, одних карних заходів не вистачає; потрібна серйоз­на робота у сфері профілактики та виховання, яку й покликані викону­вати інститути надання соціальної допомоги родині.

Короткий огляд діючого законодавства, спрямованого на подолання насильства у сім'ї, доводить, що воно дуже різносторонньо регулює ці правові відносини. Проблема полягає у недоліках практики застосування діючого законодавства, у прогалинах, пов'язаних із діяльністю право­охоронних органів, у недостатньому усвідомленні громадянами своїх прав та невмінні відстоювати їх у судочинстві.