1. Характеристика творчої обдарованості дитини.

Філософські, методологічні й психологічні засади розвитку творчої обдарованості формуються на основі такої ієрархії понять:

— задатки — спадкові анатомо-фізіологічні особливості, які є ос­новою для розвитку здібностей;

— здібності — індивідуальні особливості, що за сприятливих умов дозволяють більш успішно оволодіти тією чи іншою діяльністю, розвуя-зати конкретні завдання;

— обдарованість — специфічне поєднання здібностей високого рівня, а також інтересів і потреб особистості, яке дозволяє виконувати певну діяльність на якісно вищому рівні, що відрізняється від умовного "се­реднього рівня";

— творчо-обдарована дитина — це особистість, яка має яскраво виражену спрямованість на здобуття наукових знань, генерування нових ідей при розвуязанні навчально-творчих і дослідницьких завдань, знає історію й сьогоднішні тенденції розвитку предмета дослідження, володіє значним обсягом інформації, має критичне мислення, відчуття нового, високу допитливість, особистішу установку па сприйняття оригінального, незвичайного, вміє встановлювати причиново-наслідкові звуязки, робити висновки, аналізувати інформацію, будувати гіпотези, є чутливою до су­перечностей, організована, наполеглива в досягненні мети, має інтуїцію, здатна до передбачення, фантазування, відкритого спілкування;

— творча обдарованість — це наявність індивідуального творчого, мотиваційного і соціального потенціалу, що дозволяє отримати високі результати в одній (або більше) із зазначених сфер: інтелектуальній, творчій, соціальній компетентності, художній, психологічній;

— талант — система якостей, особливостей, яка дозволить особис­тості досягти визначних успіхів у здійсненні творчої діяльності оригі­нальним способом;

У цілому ж обдарованість можна уявити як систему, яка вміщує такі компоненти:

1) біофізіологічиі, апатомо-фізіологічні задатки;

2) сенсорно-перцептивиі блоки, що характеризуються підвищеною чутливістю;

3) інтелектуальні й розумові здібності, що дозволяють оцінювати нові ситуації й вирішувати нові проблеми;

4) емоційно-вольові структури, що передбачають тривалі домінантні орієнтації та їхня штучна підтримка;

5) високий рівень продукування нових образів, фантазія, уява тощо.

Більшість дослідників дитячої обдарованості пропонують певну син­тетичну структуру творчої обдарованості, вміщуючи в ній:

1) домінуючу роль пізнавальної мотивації;

2) дослідницьку творчу активність, що виявляється в нових підходах до постановки й вирішення проблем;

3) можливості досягнення оригінальних рішень;

4) можливості прогнозування й передбачення;

5) здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують ви­сокі етичні, моральні й інтелектуальні оцінки.

Аналізуючи дитячу обдарованість, необхідно виділити такі компо­ненти особистісних якостей обдарованої дитини:

1. Психофізіологічні:

— наявність природних задатків до активного й цілісного світосп­рийняття;

— обумовлені природою потреби до розумової праці;

— розвиненість форм буттєвого сприйняття;

— прагнення до власної емоціної незалежності (еманенпації), усві­домлення власної природно-соціальної цінності.

2.Інтелектуальні здібності:

— пізнавальний інтерес;

— інформаційна ерудиція;

— високий рівень інтелектуального розвитку;

— нестандартність мислення;

— здатність до абстрагування;

— діалектичне бачення.

3.Творчий (креативний) потенціал:

— ініціативність;

— цілеспрямованість у виборі професійних видів діяльності;

— неординарність підходів;

— інтенсивність розумової праці.

4.Світоглядні цінності:

— високий рівень свідомості й культури;

— ініціативно-активна відповідальність;

— активність;

— високий рівень морально-естетичної рефлексії, самоаналізу й са­моконтролю;

— розвинені якості (соціальні, державно-правові, економічні, пол­ітичні, екологічні, громадянські, організаційні, гуманістичні, родинні, моральні, естетичні).

Основні функції обдарованості:

— максимальна пристосованість до світу;

— знаходження рішень у всіх випадках створення нових, непередба­чених проблем, які вимагають саме творчого підходу.

Сьогодні більшість учених визнає, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості — це завжди результат взаємодії спад­ковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередковано­го діяльністю дитини.

У постановці й вирішенні проблеми "обдаровані діти" існують дві протилежні точки зору: "Усі діти обдаровані" й "обдаровані діти" зуст­річаються досить нечасто". Указана альтернатива знімається в межах такої позиції: потенційна обдарованість відносно численних видів діяль­ності властива багатьом дітям, тоді як актуальну обдарованість демонст­рує незначна частина дітей.

Оскільки обдарованість у дитячому віці можна розглядати в якості потенціалу психологічного розвитку відносно наступних етапів життєво­го шляху особистості, слід ураховувати складність самої проблеми "об­дарована дитина". Обдарованість конкретної дитини — значною мірою умовна характеристика. Найбільш значні здібності дитини не є прямим і достатнім показником досягнень у майбутньому. Не можна закривати очі на те, що ознаки обдарованості, які виявилися в шкільні роки, навіть за найбільш, здавалося б сприятливих умов, можуть або поступово, або досить швидко зникнути.

Врахувати такі обставини особливо важливо при організації практич­ної роботи з обдарованими дітьми. Не слід вживати словосполучення "обдарована дитина" в плані констатації (грубої фіксації) статусу даної дитини. Це повуязано з тим, що досить очевидним є психологічний дра­матизм ситуації, коли дитина, що звикла до того, що вона — "обдарова­на", на наступних етапах раптом об'єктивно втрачає ознаки своєї обда­рованості.

Виходячи з цього, у практичній роботі з обдарованими дітьми замість поняття "обдарована дитина" можна вживати поняття "ознаки обдарова­ності" дитини (або поняття "дитина з ознаками обдарованості").

Ознаки обдарованості — це ті особливості обдарованої дитини, які проявляються в її реальній діяльності й можуть бути оцінені під час спостережень за її діями. Ознаки явної обдарованості зафіксовані у виз­наченні й змісті компонентів і пов'язані з високим рівнем виконання діяльності. Разом з тим про обдарованість дитини доцільно судити в єдності категорій "хочу" й "можу", тобто ознаки обдарованості охоплю­ють два аспекти поведінки обдарованої дитини — інструментальний, що характеризує ставлення дитини до дійсності й до своєї діяльності, а також мотиваційний.

Ознаки обдарованості:

І. Інструментальний аспект поведінки обдарованої дитини може бути окреслений таким ознаками:

1. Наявність специфічних стратегій діяльності.

Способи діяльності обдарованої дитини забезпечують її особливу, якісно своєрідну продуктивність. При цьому виділяють три основних рівні успішної діяльності, кожен з яких пов'язаний зі специфічною стра­тегією її здійснення: а)швидке засвоєння діяльності й висока успішність її виконання; б) використання й винайдення нових способів діяльності в умовах пошуку рішень у заданій ситуації; в) постановка нових цілей діяльності за рахунок глибокого оволодіння предметом, що приведе до нового бачення ситуації й пояснює появу раптових ідей і рішень; г) багатство ідей, навіть фантастичних.

Для поведінки обдарованої дитини характерний останній рівень успі­шності: новаторство як вихід за межі вимог виконання завдання.

2. Формування якісно своєрідного стилю діяльності, що виражаєть­ся в схильності "все робити по-своєму" й пов'язаного з властивою обда­рованій дитині самодостатністю системи саморегуляції. Індивідуалізація способів діяльності виражається в елементах унікальності її продукту.

3. Висока структурованість знань, уміння бачити предмет, що вив­чається в системі, здатність бачити складне в простому, а в складному — просте.

4. Особливий тип освіченості може виявитися як у високій швид­кості й легкості навчання, так і в повільному темпі навчання, але з наступним швидким застосуванням структури знань, уявлень, умінь.

5. Яскраво виражена працелюбність.

II. Мотиваційний аспект поведінки обдарованої дитини може бути охарактеризований такими ознаками:

1. Підвищена, вибіркова чутливість до певних сторін предметної діяль­ності (знакам, звукам, кольору, технічним складникам і т.ін.) або до певних форм власної активності (фізичної, пізнавальної, художньо-ви­разної), що супроводжується, як правило, переживаннями почуття задо­волення.

2. Яскраво виражений інтерес до тих чи інших занять або сфер діяльності, надзвичайно високе захоплення будь-яким предметом, заг­либлення в ту чи іншу справу.

Наявність такої інтенсивності у певному виді діяльності має своїм наслідком вражаючу наполегливість і працелюбство, підвищену пізнавальну потребу, яка виявляється в ненаситній допитливості, а також готовності за власною ініціативою виходити за межі вихідних вимог діяльності.

3. Переваги парадоксальної, суперечливої й невизначеної інформації, неприйняття стандартних, типових завдань і готових порад.

4. Висока критичність до результатів власної праці, схильність стави­ти зверхважкі цілі, прагнення до досконалості.

Слід відзначити, що поведінка обдарованої дитини зовсім не обо-вуязково повинна відповідати одночасно усім вище перерахованим озна­кам. Тим більше, наявність лише однієї з цих ознак повинна привернути увагу вчителів, соціальних педагогів і мотивувати їх на ретельний і тривалий за часом аналіз кожного конкретного випадку.