33.Закономірності та розвиток номінальної групи у високорозвинену

Існує декілька моделей розвитку малої соціальної групи (саме такою групою є дитячий чи учнівський колектив).

Етапи розвитку групи за Кірпічніковим:

-«піщані розсипи» - мінімальна взаємодія – дифузна група;

-«м’яка глина» - група не здатна до самовідновлення – номінальна група;

-«далекий маяк» - група об’єднана кінцевою метою діяльності – асоціація;

-«пурпурові вітрила» - група об’єднана спільними інтересами, цінностями, творенням спільного простору – автономія;

-«палаючий факел» - емоційна близькість – колектив (найрозвинутіша група).

Модель поетапного розвитку групи за Уманським: Конгломерат – асоціальна група – номінальна група – група-асоціація – група-кооперація – група-автономія – група-корпорація – колектив.

Модель емоційної динаміки у групах за Волковим: Сприймання – зближення – спільні дії – зчеплення.

34. Етапи розвитку дитячої групи у авторській праці педагогічної діяльності

А. Макаренко

Стадії розвитку групи за А.Макаренком:

1) вимогу до групи ставить керівник (ззовні);

2) вимогу до групи ставить актив (офіційні лідери);

3) вимогу до групи ставить група оцінення.

35. Актив як орган управління групою, їх функції і умови ефективної діяльності

Наявність учнівського активу в класі є запорукою його нормального існування як колективу. Актив добровільно делегується уже у групах-асоціаціях, де з’являється можливість виробити внутрішньо групову ієрархію. Для розвитку групи необхідно, що актив обирався із тих учнів, які мають відповідні лідерські та організаторські здібності, та був підзвітний колективу.

Активу учнівський колектив доручає (функції): 1) планувати громадські справи, 2) розподіляти доручення між учнями, 3) перевіряти їх виконання, 4) координувати роботу в колективі, 5) організовувати спільну позакласну діяльність (вечори, екскурсії тощо). Актив класу є сполучною ланкою між учнівським та педагогічним колективом.

Умови ефективної діяльності учнівського активу:він не може бути призначеним штучно; він повинен мати вплив (як інституційний, так і особистісний) на колектив; він повинен уміти: ставити цілі перед групою; організовувати процес вільного інформаційного потоку; створювати прості для розвитку ідей, ініціативи; підсумовувати результати діяльності; розвивати механізми внутрішнього контролю.

Лідери у дитячих та юнацьких групах

Лідерство – феномен колективу. Завдяки його внутрішній будові завжди виділяються певні особи, які впливають на ЖД групи більше, ніж інші. Виділяють лідерів-організаторів, емоційних та абсолютних лідерів (які поєднують риси перших і других).Лідери виявляються уже в номінальних групах. Однак на фоні такої групи найшвидше виділяються т. з. «козакуючи лідери» (за Петровським) – люди, які є достатньо активними для того, щоб діяти в умовах невизначеності, хаосу, та які часто демонстративно акцентують на собі увагу. В умовах, коли ззовні групі задані жорсткі моделі і способи поведінки, сферою діяльності лідерів стають міжособистісні стосунки. У грапах-асоціаціях уже досить чітким є поділ на офіційних та неофіційних лідерів. Якщо зовнішнє середовище призначає емоційного лідера офіційним організатором, то він втрачає свій вплив. Частина із неофіційних лідерів розпочинає боротьбу за офіційне лідерство. Теорії лідерства:-теорія рис особистості («теорія великої людини») – лідер володіє певною сукупністю особистісних якостей, які виділяють його з колективу. Це можуть бути відмінні організаторські здібності, навики з риторики, впевненість в собі, ініціативність;-теорія поведінки – акцентує увагу не на внутрішніх якостях лідера, а на його зовнішній поведінці, у якій ці якості акцентуються. Вчені виділяють два основних спрямування поведінки лідера: на колектив (тобто на забезпечення позитивного клімату) і на результат (тобто на досягнення цілей);-діяльнісна (синтетична) теорія – доцентрова тенденція діяльності. У ході тривалої співпраці – рух до управління найкомпетентніших.