17. Структура процесу виховання

І етап – оволодіння знаннями, нормами та правилами поведінки. Воно може відбуватися шляхом вербального або невербального мовлення або шляхом життєдіяльності.

ІІ етап – формування почуттів – стійких емоційних відносин до явищ дійсності.

ІІІ етап – формування переконань – ставлення до знання як до істинного або не істинного. Проходить на внутрішньому рівні і виражається у само ініціативі людини.

ІІІІ етап – формування умінь і звичок поведінки.

Ще одна структура процесу виховання:

1. виховуючи середовище – місце, де вона може діяти і відкрити нові сенси.

2. виховуючи діяльність – безпосередні дії і створені нею ідеї, речей, стосунків, де вона може спробувати сенс.

3. рефлективний аналіз – осмислення світу і себе у ньому.

Існує 2 критерії оцінки рівня вихованості будь-якої якості людини:

І рівень – поведінка, здійснюється у результаті боротьби між мотивами бажаного і необхідного;

ІІ рівень – рівень безпосередніх потреб поведінки, здійснюється як результат внутрішньої потреби, незалежно від того як її на даний момент оцінять.

18.Психічні механізми процесу виховання – соціалізації, індивідуалізації, персоналізації

Механізми виховання: статева легалізація, наслідування, навіювання (свідоме та несвідоме), соціальна фасилідація, гальмування соціальної індивіції, імпрітинг, комфортності, рефлексії.

Індивідуалізація – відокремлення себе і свого від іншого – чужого. Це є етап усвідомлення своїх потреб, мотивів і бажань і їх виокремлення шляхом дистанціювання від ,,не своїх,, інертних бажань, потреб.

Персоналізація відбувається тоді, коли людина адаптуючись у соціумі забарвлює його у свої кольори (доцільності, мотивів, сенсу). Механізм усвідомлення людиною власних потреб. Масово розпочинається із 3-х років. Паралельно із ним розпочинається процес аранжування власних потреб – це є визначення ситуативно або ж принципово, яка з потреб є вагомішою. Маслов виділяє 2 рівні вищих потреб (потреби фізіологічні, потреба безпеки) і 3 рівні нижчих (потреба у спілкуванні, потреба в оцінці і повазі, самовдосконаленні, в знаннях, естетичні потреби) Якщо нижчі домінують, то вищі не проявляються.

20. Моделювання поведінки. Програми внутрішнього і зовнішнього підкріплення

Модель поведінки «батіг-медяник» - батьки ставлять за мету регулювання виховання дитини, використовують заохочення і покарання, при цьому вони мають 2 позиції:

1. вважаючи, що вони самі модифікують поведінку дитини;

2. дитина здатна модифікувати свою поведінку сама.

Батьки прагнуть виробити у дитини власний досвід саморегуляції і тоді покарання виступає втратою заохочення.

Переваги та недоліки моделі:

+ діти, які так виховані є соціально адаптовані, оскільки зовнішня регуляція знімає із них проблему тривожності, власного вибору;

- у них найважче виробляється досвід саморегуляції поведінки, оскільки виховані в умовах авторитаризму і регуляції, не відчувають потреби у саморегуляції.

Програми поведінки зовнішнього підкріплення:

1. видача житонів, які обмінюються на бажану для тебе нагороду;

2. іграшки;

3. їжа;

4. соціальне підкріплення (думка оточення);

5. візуальні та тактичні підкріплення (поцілунки, обійми);

6. «неочікувана премія» - викликання психологічного шоку від незаслуженої нагороди.

Програма внутрішнього підкріплення: на певний період, особливо під час активного розвитку критичного мислення більш ефективними є ці програми, коли виховні дії і організація виховної діяльності будуються таким чином, щоб дитина могла відчути успіх, власні досягнення, радість, задоволення, виробити внутрішні стимули.