63. Поняття та види відпусток.

Відпустки — це такі календарні періоди працюючих гро­мадян, протягом яких вони вільні від виконання основних тру­дових обов'язків і мають право використовувати їх на власний розсуд або за призначенням.

Закон України «Про відпустки» встановлює такі види відпус­ток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка;

додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;

додаткова відпустка за особливий характер праці;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

3) творчі відпустки;

4) соціальні відпустки:

відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею триріч­ного віку;

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5) відпустки без збереження заробітної плати.

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Наприклад, Закон України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає відпустки працівникам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. Колективним договором можуть передбачатися додаткові відпустки за тривалий стаж роботи на підприємстві та ін.

64. Щорічна основна і додаткові відпустки, їх тривалість і порядок надання.

А) Щорічна основна відпустка

Щорічна основна відпустка надається всім працівникам зі збереженням місця роботи і середнього заробітку. Для надання щорічної основної відпустки необхідний лише один юридичний факт — перебування з роботодавцем у тру­дових відносинах протягом передбаченого законодавством часу. За цими ознаками, власне, і відрізняється щорічна основна від­пустка від усіх інших видів відпусток.

Щорічна основна відпустка залежно від її тривалості поділя­ється на мінімальну і подовжену.

Стаття 6 Закону України «Про відпустки» встановила міні­мальну тривалість щорічної основної відпустки 24 календарних дні за відпрацьований повний робочий рік. При умові відпрацювання працівником повного робочого року його відпустка не може бути менше за встановлену законом мінімальну відпустку.

Для деяких категорій працівників законом встановлені що­річні основні відпустки подовженої тривалості. Зокрема, для не­повнолітніх передбачено надання відпустки тривалістю 31 ка­лендарний день, інвалідам І і II груп незалежно від причин інва­лідності — 30 календарних днів, інвалідам III групи — 28 кален­дарних днів та ін.

Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам щорічна основна відпустка на­дається тривалістю до 56 календарних днів. Порядок надання відпустки зазначеним категоріям працівників затверджений постановою Кабінету Міністрів України

Б) Щорічні додаткові відпустки

Крім щорічної основної відпустки трудове законодавство України передбачає також надання для певних категорій праців­ників додаткових щорічних відпусток. Такі відпустки згідно із Законом України «Про відпустки», існують двох видів і надаю­ться: за роботу із шкідливими та важкими умовами праці та за особливий характер праці.

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці передбачена для працівників, які зайняті на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів. «Списки виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими Умовами праці та за особливий характер праці» затверджено по­становою Кабінету Міністрів України

Законом встановлена загальна тривалість цієї відпустки до 35 календарних днів. Конкретна тривалість відпустки визначається колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умови праці та часу зайнятості пра­цівника в цих умовах.

Зазначена додаткова відпустка надається працівникам, які працюють у цих умовах не менше половини робочого дня. Три­валість вказаної відпустки встановлюється пропорційно фактич­но відпрацьованому часу в цих умовах і зазначається в колек­тивному договорі.

Ще одним видом щорічних додаткових відпусток, як було за­значено, є відпустки за особливий характер праці. Згідно зі ст. 8 Закону України «Про відпустки» існує два види таких відпус­ток:

1) працівникам, робота яких пов'язана з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особли­вих природних географічних і геологічних умовах та умовах під­вищеного ризику для здоров'я;

2) працівникам з ненормованим робочим днем.

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, ро­бота яких передбачена «Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нерво­во-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на що­річну додаткову відпустку за особливий характер праці», затвер­дженим постановою Кабінету Міністрів України

Тривалість цієї відпустки залежить від часу зайнятості пра­цівника в умовах, що дають на неї право. Право на вказану відпустку мають працівники при умові зайнятості в цих умовах не менше половини тривалості робочого дня.

І нарешті, додаткова відпустка передбачена для працівників, які працюють на умовах ненормованого режиму робочого часу. Вони користуються правом на щорічну додаткову відпустку три­валістю до 7 календарних днів. Конкретна тривалість цієї від­пустки, а також перелік категорій працівників, яким вона нада­ється, встановлюється колективним договором.

Така відпустка надається як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, а також необхідність періодичного виконання службових обо­в'язків в умовах понад норму робочого часу. Щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

Г) Порядок надання і оплати щорічних відпусток

Відпустки надаються працівникам за наявності у них відпо­відного стажу, який дає право на відпустку. До стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються такі періоди:

а) час фактичної роботи працівника на умовах трудового договору (в тому числі на умовах неповного робочого часу);

б) час, коли працівник фактично не працював, якщо за ним згідно із законодавством зберігається місце роботи і заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого виму­шеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або пе­реведенням на іншу роботу). Наприклад, час перебування в оплачуваній відпустці або виконання державних чи громадсь­ких обов'язків, коли згідно з законодавством за працівником зберігається середній заробіток;

в) час, коли працівник фактично не працював, але за ним збе­рігалося місце роботи і йому виплачувалася допомога по держав­ному соціальному страхуванню, крім перебування працівника у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Сюди належить також період тимчасової непрацездатності працівника, перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та по­логами, період догляду за хворою дитиною;

г) час, коли працівник фактично не працював, але за ним збе­рігалося місце роботи і йому не виплачувалася заробітна плата у зв'язку з перебуванням у відпустці без збереження заробітної плати, яка передбачена ст. 25 Закону України «Про відпустки», за винятком відпустки без збереження заробітної плати для до­гляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку.

ґ) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних закла­дів освіти при умові, що навчання безпосередньо передувало вступу на роботу на підприємство. Статтею 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» передбачено, що випускни­кам професійно-технічних навчальних закладів денної форми навчання, які навчалися 10 і більше місяців, надається оплачувана відпустка протягом перших трьох місяців роботи. Тим же випускникам, які навчалися на денній формі навчання менше ніж 10 місяців, час навчання зараховується до трудового стажу, що дає право на щорічну основну відпустку;

д) час навчання новим професіям осіб, вивільнених з підпри­ємств у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників.

Крім стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, Закон України «Про відпустки» регулює порядок обчислення ста­жу, який дає право на щорічну додаткову відпустку. Статтею 9 зокрема, передбачено, що до такого стажу зараховується:

а) час фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встанов­леної для даної категорії працівників законодавством, колектив­ним договором або правилами внутрішнього трудового розпоряд­ку.

Щорічні основна і додаткова відпустки повної тривалості за перший рік роботи надаються після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

У тому випадку, коли працівнику щорічні основна та додатко­ва відпустка надається до закінчення шести місяців, їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу. Однак Законом України «Про відпустки» передбачено певні категорії працівників, яким щорічна відпустка повної тривалості надається до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік за їхнім бажанням.

До них належать:

жінки, яким щорічна відпустка надається перед відпусткою по вагітності та пологах або після неї;

жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

інваліди незалежно від причини інвалідності та групи інва­лідності, які визнані такими згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії у встановленому законодавством порядку;

неповнолітні, які до початку відпустки не досягли 18 років;

чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці по вагітнос­ті та пологах;

особи, звільнені після проходження строкової військової служ­би або альтернативної (невійськової) служби, при умові, що вони працевлаштувалися не пізніше трьох місяців після звільнення, не враховуючи часу переїзду до постійного місця проживання;

сумісники, які використовують відпустку на роботі за суміс­ництвом одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;

працівники, які успішно навчаються в закладах освіти та ба­жають приєднати відпустку до відпустки у зв'язку зі складан­ням іспитів, заліків, написанням дипломних, курсових, лабора­торних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

працівники, які звільнилися з попереднього місця роботи у зв'язку з переведенням на іншу роботу або у зв'язку з переходом на виборну посаду і не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну відпустку та не одержали за неї грошової ком­пенсації;

працівники, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного чи амбулаторно-курортного лікування;

батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу.

Щорічні відпустки за наступні роки роботи надаються праців­нику у будь-який час відповідного робочого року згідно з гра­фіком відпусток. Цей графік затверджується роботодавцем за погодженням з профспілковим органом. Якщо профспілкова організація відсутня на підприємстві, то графік погоджується з ін­шим уповноваженим на представництво органом найманих пра­цівників.

Закон також визначає перелік категорій працівників, яким відпустка надається у визначений період часу. Так, керівникам-педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам та спеціалістам закладів освіти, які передбачені Законом України «Про освіту», щорічні відпустки повної тривалості надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Якщо працівник має право на щорічні основну та додаткову відпустки, то вони можуть надаватися як одночасно, так і окре­мо. Загальна тривалість щорічних основної і додаткової відпуст­ки не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівни­ків, які працюють на підземних гірничих роботах, — 69 кален­дарних днів. У тих випадках, коли працівник має право на щорічні додаткові відпустки за декількома підставами, то йому надається лише одна додаткова відпустка, за підставою, яку він сам обирає.

Працівник має право вимагати перенесення відпустки на ін­ший період, ніж це передбачено графіком відпусток, у разі, якщо роботодавець не повідомив працівника про дату її початку не пізніше ніж за два тижні.

Перенесення відпустки на вимогу працівника передбачено також при несвоєчасній виплаті роботодавцем заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки. Відповідно до ч. 3 ст. 115 КЗпП України щорічна відпустка повинна бути оплачена не пізніше ніж за три дні до її початку.

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або її тривалість продовжена у таких випадках, передбачених за­конодавством:

1) тимчасова непрацездатність працівника;

2) виконання працівниками державних або громадських обо­в'язків, якщо на час їх виконання згідно з законодавством він підлягає звільненню від основної роботи зі збереженням заробіт­ної плати;

3) настання строку відпустки по вагітності та пологах;

4) збіг щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчан­ням.

Закон України «Про відпустки» надає право роботодавцю за власною ініціативою переносити відпустку на інший період, як­що надання відпустки у раніше передбачений період може не­сприятливо позначитись на нормальному ході роботи підприємс­тва. При цьому таке перенесення допускається за наявності на це письмової згоди самого працівника, а також воно має бути по­годжене з профспілковим чи іншим уповноваженим на представ­ництво трудовим колективом органом. Перенесення відпустки допускається за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана у поточному робочому році.

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної трива­лості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протя­гом робочого року неповнолітнім і працівникам, що мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важ­кими умовами чи з особливим характером праці.

Закон передбачає право працівника використати щорічну від­пустку повністю або частинами. Поділ щорічної відпустки на час­тини допускається на прохання працівника при наявності згоди роботодавця за умови, щоб основна безперервна її частина стано­вила не менше 14 календарних днів.

Відкликати працівників зі щорічної відпустки допускається за законодавством лише у таких випадках:

1) для запобігання стихійному лиху, виробничій аварії і не­гайного усунення їх наслідків;

2) для запобігання нещасних випадків, простою, загибелі чи зіпсуття майна підприємства.

Відкликання працівника з відпустки, крім того, допускається за наявності згоди самого працівника, а також щоб при цьому надання невикористаної частини щорічної відпустки було не піз­ніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який вона надається. Закон також встановлює, що основна безперервна частина відпустки до відкликання має становити не менше 14 календарних днів.