1. Правова природа неспроможності (банкрутства)

1.1. Поняття і види відносин неспроможності (банкрутства)

Відносини неспроможності — це відносини, що виникають у зв'язку із неплатоспроможністю господарюючого суб'єкта як ре­зультат його господарської діяльності, спрямовані на застосування судових реабілітаційних заходів із метою відновлення його плато­спроможності, а за неможливості — на примусову ліквідацію.

Юридично відносини неспроможності виникають із моменту порушення справи про банкрутство, а не з моменту настання умов неплатоспроможності господарюючого суб'єкта. Саме процесу­альний акт (ухвала) господарського суду є юридичним фактом, що породжує відносини неспроможності. Іншими словами, призупи­нення боржником сплати поточних платежів за фінансовим зо­бов'язанням є тільки передумовою для ініціювання провадження у справі про банкрутство.

Відносини неспроможності можна класифікувати на два основ­них види: майнові і немайнові. Майновим відносинам притаман­ний оплатний елемент, що також надає можливість відмежовувати їх від немайнових, де відносини не мають ознак товарності.

Розглянемо майнові відносини. їх поділяють на два види: ос­новні та забезпечувальні. Основні — це такі відносини, де зосере­джені грошові вимоги кредиторів як об'єкт правового регулюван­ня відносин неспроможності (банкрутства). Грошові вимоги є ос­новою майнових відносин, і головне завдання права неспромож­ності спрямоване на те, щоб такі вимоги були погашені або врегу­льовані. Забезпечувальні відносини спрямовані на створення умов, які сприятимуть реалізації майнових відносин.

Майнові відносини можна класифікувати за встановленням боргу, його врегулюванням та погашенням.

Охарактеризуємо їх докладніше.

Відносини із встановлення боргу складаються із того, що всі грошові вимоги кредиторів, незалежно від того, чи були щодо них рішення юрисдикційних органів, чи визнані вони у претензійному порядку, чи заперечуються боржником чи ні, підлягають встанов­ленню (визнанню) судом. Суть відносин з врегулювання боргу по­лягає в досягненні згоди між кредиторами і боржником щодо по­рядку та строків погашення грошових вимог у рамках справи про банкрутство або по її закінченні. Підсумки домовленостей закріплюються в плані санації або мировій угоді.

Відносини з погашення боргу спрямовані на вирішення голо­вної мети — оплати (погашення) грошових вимог. Ці відносини є вже реалізацією плану санації, мирової угоди або ліквідаційної процедури. Від того, як здійснюються перші два види відносин, за­лежатиме й ефективність відносин з погашення боргу. Закон пе­редбачає цілий арсенал засобів для погашення грошових вимог. Тут практично знімаються всі обмеження по погашенню боргу, в тому числі податкового. У даній ситуації грошові вимоги можуть погашатися згодою сторін: новацією, відступним, обміном боргів на акції, уступкою вимоги, переведенням боргу тощо.

Забезпечувальні майнові відносини поділяють за: введенням мораторію на задоволення грошових вимог кредиторів; реорга­нізацією або ліквідацією боржника; відмовою від невигідних три­ваючих договорів боржника; визнанням недійсними зацікавлених угод боржника.

Як видно з наведеної класифікації, ці відносини виникають у результаті використання традиційних заходів із метою збереження та поповнення ліквідаційної маси, усунення негативних правових наслідків, здійснених боржником, що призвели до процедури бан­крутства.

Введення мораторію та задоволення грошових вимог кредиторів передбачає заборону на самостійне погашення боржником заборго­ваності перед кредиторами. Погашення грошових вимог кредиторів здійснюється у рамках процедури банкрутства. Штрафні санкції на таку заборгованість у період дії мораторію не нараховуються. Реор­ганізація і ліквідація боржника після порушення справи про бан­крутство здійснюється в порядку, встановленому Законом України

«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон). Це можливо шляхом процедури санації, ліквідації та мирової угоди, але ніяким чином не одноосібно органа­ми управління боржника. Відмова від триваючих договорів і виз­нання недійсними зацікавлених договорів боржника здійснюється за спеціальних умов, зазначених виключно в законі. Звичайно, в цьому випадку підривається стабільність, непорушність договорів, але це крайній захід для досягнення головної мети — забезпечення реалізації основних майнових вимог.

Майнові відносини також поділяються на: реабілітаційні (відновлювальні) і ліквідаційні.

Реабілітаційні (відновлювальні) — це такі відносини, які регу­люють процес відновлення платоспроможності боржника із вико­ристанням спеціальних заходів, метою яких є збереження госпо­дарюючого суб'єкта і повне або часткове погашення вимог креди­торів. Основною метою реабілітаційних відносин є відновлення платоспроможності боржника. Вони усувають усі перешкоди, що стоять на заваді повноцінній платоспроможності, обирають спеціальні заходи для їх реалізації.

У законі переважає пріоритет реабілітаційних відносин над ліквідаційними у разі можливості відновлення платоспроможності боржника, в тому числі за рахунок господарської діяльності під­приємства. Якщо реабілітаційні відносини не дали бажаного ре­зультату, то виникають ліквідаційні, спрямовані на ліквідацію гос­подарюючого суб'єкта, припинення його господарської діяльності й реалізацію (розпродаж) майнових активів із метою організовано­го погашення вимог кредиторів. Ліквідаційні відносини виника­ють як крайній захід, якщо інші можливості погашення (врегулю­вання) боргу кредиторами вже вичерпані. Ліквідаційними відно­синами регулюється порядок та наслідки визнання боржника бан­крутом, формування та реалізація ліквідаційної маси, проведення розрахунків з кредиторами. Ліквідаційні відносини закінчуються, як правило, ліквідацією господарюючого суб'єкта як юридичної особи.

Майнові відносини залежно від виникнення грошових зо­бов'язань поділяються на: цивільно-правові, трудові та фінансові.

В основі цивільно-правових майнових відносин лежить зо­бов'язання боржника сплатити кредитору грошову суму відпо­відно до цивільно-правового договору та за інших підстав, передбачених цивільним законодавством. У трудових майнових відно­синах основою є заборгованість із заробітної плати і компенсація за її затримку. Фінансові майнові відносини містять зобов'язання щодо сплати податків і зборів.

У праві неспроможності мають місце немайнові відносини, що виникають при управлінні (керівництві) майновими відносинами. Такі відносини можна назвати організаційними.

Організаційні відносини у праві неспроможності бувають: са­моуправлінню, контрольні та процедурні.

Самоуправлінські відносини складаються в результаті виник­нення представницького органу кредиторів — загальних зборів (комітету) кредиторів. Право неспроможності характеризується наявністю великої кількості кредиторів, всі інтереси яких повинен представляти спеціальний уповноважений орган. Законом визна­чені два таких органи — загальні збори і комітет кредиторів. За­гальні збори формують чисельний і персональний склад комітету кредиторів. Інші питання, пов'язані із реалізацією правосуб'єктності кредиторів, вирішує комітет кредиторів. Через комітет кре­диторів приватний інтерес окремого індивіда (кредитора) стає за­гальним (публічним) інтересом. Шляхом різного механізму прий­няття рішень комітет кредиторів вирішує конфлікт інтересів серед самих кредиторів, і, як наслідок, спільність кредиторів має тільки одну думку. Іншими словами, комітет кредиторів управляє (керує) кредиторами на основі закону. Всі кредитори, навіть якщо вони не погоджуються із думкою більшості, зобов'язані підкоритися рішенню комітету кредиторів.

Сам комітет кредиторів наділений певними власними функ­ціями у відносинах неспроможності. Насамперед комітет креди­торів дає згоду арбітражному керуючому на здійснення суттєвих угод або зацікавлених угод на зміну порядку реалізації майна в ліквідаційній процедурі. Саме комітет кредиторів шляхом обов'яз­кових для суду клопотань пропонує кандидатури арбітражних ке­руючих. Вибір конкретної судової процедури — санації, ліквідації або мирової угоди — здійснюється комітетом кредиторів. Іншими словами, комітет кредиторів частково виконує функції власника господарюючого суб'єкта і боржника. Усі ці функції закріплені в законі.

Контрольні відносини як різновид організаційних мають свою особливість. У процедурі розпорядження майном контроль і нагляд за майновими діями боржника здійснює розпорядник майна. Він здійснює нагляд за майновим, фінансовим станом боржника і доводить це до відома комітету кредиторів та господарського суду У процедурах санації та ліквідації арбітражний керуючий вже не виконує контрольних функцій, позаяк сам виступає органом уп­равління боржника. Комітет кредиторів здійснює контроль за майном боржника та арбітражним керуючим. Так, керуючий са­нацією щоквартально звітує перед комітетом кредиторів (ч. 7 ст. 18 Закону), а в подальшому надає на схвалення представницького ор­гану кредиторів письмовий звіт (ст. 21 Закону).

Державний орган з питань банкрутства також здійснює кон­трольні функції. Так, ліквідатор зобов'язаний за вимогою дер­жавного органу з питань банкрутства надавати необхідні відомості щодо проведення ліквідаційної процедури (ч. 12 ст. 13 Закону). Якщо арбітражний керуючий у результаті невиконання або нена­лежного виконання своїх повноважень завдає збитків боржнику або кредиторам і цей факт буде встановлений господарським су­дом, то державний орган з питань банкрутства може позбавити та­ку особу ліцензії (ст. 31 Закону).

Контрольні відносини виникають і в господарського суду Ним здійснюється контроль за дотриманням законодавства всіма учас­никами права неспроможності. Контроль суду здійснюється шля­хом встановлення (визнання) грошових вимог кредиторів, при­значення на посаду арбітражного керуючого, затвердження плану санації, звітів керуючого санацією і ліквідатора, мирової угоди. Якщо процесуальні документи учасників права неспроможності не відповідають вимогам законодавства, суд їх не затверджує.

Процедурні відносини являють собою порядок розгляду справи про банкрутство в суді. Такі відносини несуть процесуально-пра­вове навантаження. До процедурних слід віднести відносини, що визначають порядок ініціювання справи про банкрутство, призна­чення арбітражних керуючих, порядок пред'явлення та визнання грошових вимог кредиторів, введення судових процедур (розпоря­дження майном, санації, ліквідації, мирової угоди), порядок пога­шення грошових вимог кредиторів і оскаржень судових актів та ін. Процедурні відносини закріплюють порядок реалізації майнових відносин неспроможності. Через процедурні відносини виника­ють, змінюються та припиняються майнові відносини. Якщо про­цедурні відносини виникають з моменту подання заяви кредитором або боржником про порушення справи про банкрутство, то майнові відносини є наслідком (настають) винесення господарсь­ким судом ухвали про порушення справи про банкрутство. Саме процесуальний акт «дає життя» майновим відносинам.

За суб'єктним складом відносини неспроможності кваліфіку­ються на горизонтальні та вертикальні. Горизонтальні відносини виникають між кредитором і боржником. Якщо кредитором може бути будь-яка фізична чи юридична особа, то боржником — тільки суб'єкт підприємницької діяльності. Відносини між кредитором та боржником будуються удвох площинах.

В основі першої групи відносин лежить основне (неспроможне) зобов'язання. У таких відносинах кредитор обмежується у правах. Його вимоги підлягають задоволенню в порядку, визначеному За­коном. На весь час процедури банкрутства на вимоги кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня) і збитки. Триваючі до­говори кредиторів можуть бути в односторонньому порядку розірвані, а угоди, де є зацікавленість, — визнані недійсними. Крім того, боржник не має права самостійно погашати грошові вимоги кредиторів, укладати угоди. Однак боржник менше обме­жується у своїх майнових правах, ніж кредитори. Тому в горизон­тальних відносинах за основним (неспроможним) зобов'язанням відсутня рівність сторін: кредитора і боржника.

У другий групі відносин лежить поточне зобов'язання між кре­дитором і боржником, яке виникло після порушення справи про банкрутство. Слід мати на увазі, що в період провадження у справі про банкрутство боржнику дозволяється здійснювати господарсь­ку діяльність до визнання його банкрутом.

Вертикальні відносини виникають між учасниками справи про банкрутство і сторонами у справі. Це власник майна боржника (орган, уповноважений керувати майном), інвестор, трудовий ко­лектив, арбітражний керуючий, спеціальний центральний орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, комітет кре­диторів, господарський суд. Відносини по вертикалі характеризу­ються багатовекторністю та багатоступеневістю. Через відносини по вертикалі проходить перерозподіл повноважень боржника, власника і кредитора. Так, одна частина повноважень власника і боржника зосереджена в руках арбітражного керуючого, а інша — комітету кредиторів. Обмежуючи кредитора в майнових правах у відносинах по горизонталі, законодавець компенсує йому права по вертикалі, опосередковано через комітет кредиторів впливаючи на хід і рух судових процедур. Горизонтальні відносини підпоряд­ковані вертикальним, що приймають обов'язкові рішення у ви­гляді клопотань, узгоджень, ухвал суду. Тут поєднуються три види інтересів: приватний (індивідуальний), загальний і державний. За­вдяки вертикальним відносинам досягається баланс інтересів: індивіда, співтовариства і держави.

Відносини неспроможності не мають на меті отримання при­бутку. Вони спрямовані на відновлення платоспроможності госпо­дарюючого суб'єкта шляхом застосування спеціальних ре­абілітаційних процедур і примусової ліквідації його майна за не­можливості зберегти підприємство з метою повного або частково­го задоволення грошових вимог кредиторів. Відносини неспро­можності, виникаючи з моменту порушення справи про банкрут­ство господарюючого суб'єкта і до припинення процедури бан­крутства, мають тимчасовий характер. Такі відносини випливають з господарської діяльності, тобто професійної діяльності по ви­робництву товарів (робіт, послуг) для ринку. Іншими словами, відносини неспроможності тісно пов'язані із господарськими. Без відносин неспроможності не можуть розвиватися господарські відносини. Через відносини неспроможності проходить «оздоров­лення» фінансово неплатоспроможних господарюючих суб'єктів, що опинились у такому становищі внаслідок незадовільної госпо­дарської діяльності по виробництву товарів (робіт, послуг).

Водночас відносини неспроможності мають відносну са­мостійність, власні ознаки, що дає змогу відмежовувати їх від за­гальних відносин суміжних галузей права: цивільного, адміністра­тивного, трудового, фінансового, господарського і цивільного процесу, виконавчого провадження.

Від майнових відносин, що становлять предмет цивільного пра­ва, відносини неспроможності відрізняються тим, що в них від­сутня рівність у правах учасників відносин. Відносини неспро­можності виникають внаслідок підприємницької діяльності гос­подарюючого суб'єкта, а цивільно-правові — зі споживчого обо­роту. Якщо цивільне право спрямоване на приватний майновий інтерес індивіда, то відносини неспроможності регулюють загаль­ний інтерес співтовариства індивідів. Водночас ряд положень цивільного права використовуються у праві неспроможності: уго­ди, неустойки, збитки, припинення зобов'язань та інше.

Від адміністративно-правових відносин відносини неспромож­ності відрізняються тим, що органи держави беруть у них участь не на підставі виконавчо-розпорядчої діяльності, а як учасники про­вадження у справі про банкрутство, на основі компетенції, вста­новленої Законом.

Від трудових відносин відносини неспроможності відрізняють­ся тим, що вони впливають не. на окремих осіб, які найнялися .на роботу із підпорядкуванням правилам трудового розпорядку, ре­жиму роботи, а на трудовий колектив, коли йдеться про це в за­коні: про пріоритетне право трудового колективу на передачу йо­му в оренду державного підприємства-боржника; про черговість задоволення вимог по заробітній платі та інше. На жаль, правосуб'єктність трудових колективів господарюючих суб'єктів-боржників у відносинах неспроможності Законом не регламентована.

Від фінансового права відносини неспроможності відрізняють­ся тим, що врегулювання із бюджетом (держави або органу місце­вого самоврядування) заборгованості здійснюється за спеціальни­ми правилами, встановленими Законом. Це укладення мирової угоди, припинення зобов'язань за згодою сторін та інше.

Відносини неспроможності мають спільні риси із господарсько-процесуальними відносинами. Це пояснюється тим, що спра­ви про банкрутство розглядаються в господарському суді. Госпо­дарсько-процесуальні відносини виникають між господарським судом, іншими учасниками процесу при розгляді та вирішенні господарських спорів та справ про банкрутство, у процесі перегля­ду рішень суду та їх виконання. Такі відносини є передумовою ви­никнення відносин неспроможності. У подальшому відносини не­спроможності існують самостійно, а господарсько-процесуальні норми застосовуються субсидіарно (додатково), тобто за відсут­ності таких норм у Законі.

Від господарського процесу відносини неспроможності, незва­жаючи на те, що в ряді відносин застосовуються норми Госпо­дарського процесуального кодексу (судові витрати, відвід судді, представництво, оскарження судових актів та ін.), відрізняються тим, що завдання суду полягає не у вирішенні спору по суті - а у простому здійсненні контролю над учасниками провадження у справі про банкрутство. Шляхом визнання грошових вимог креди­торів, задоволення клопотань, призначення арбітражного керую­чого, затвердження звітів господарський суд тільки оцінює дії його учасників на предмет відповідності законодавству. Всі питання, пов'язані із врегулюванням проблем погашення грошових вимог кредиторів, у тому числі шляхом реабілітаційних або ліквідаційних заходів, здійснюються учасниками відносин самостійно.

Відмінності між цивільно-процесуальними відносинами і від­носинами неспроможності побудовані на принципі загальності. Саме принцип загальності кредиторів і майна боржника є голо­вною відмітною ознакою не тільки цивільно-процесуальних, а й господарсько-процесуальних відносин порівняно з відносинами неспроможності. Тут єдине судове провадження всіх кредиторів, єдине майно (ліквідаційна маса), спеціальний порядок розгляду та задоволення вимог кредиторів.

Виконавче провадження має певні особливості у процедурі банкрутства: це контроль суду у вигляді організаційно-методично­го керівництва, примусова реалізація майна боржника, погашення (оплата) грошових вимог кредиторів (стягувачів) та ін.

Від виконавчого провадження відносини неспроможності в ча­стині ліквідаційної процедури відрізняються тим, що:

• об'єктом ліквідаційної процедури є не окреме майно або йо­го частина, а все майно банкрута, іменоване як ліквідаційна маса;

• задоволенню підлягають грошові вимоги не тільки креди­торів, що мають судові рішення, а й вимоги, які визнані госпо­дарським судом у провадженні у справі про банкрутство;

• у ліквідаційній процедурі ліквідатор здійснює заходи щодо формування ліквідаційної маси: пошук, виявлення, повернення майна банкрута, яке знаходиться у третіх осіб та інше. Такі дії ліквідатора не належать до компетенції виконавчого проваджен­ня.

У виконавчому провадженні розглядаються майнові права тільки тих кредиторів (стягувачів), стосовно яких є на виконанні рішення юридичних органів. Що ж до відносин неспроможності, то вони охоплюють грошові зобов'язання всіх кредиторів боржни­ка, а також тих, хто не звернувся до суду.

Таким чином, відносини неспроможності мають такі ознаки:

• за своїм змістом є економічними, а за формою — вольовими;

• складаються внаслідок неплатоспроможності господарюю­чого суб'єкта через незадовільні результати господарської діяль­ності:

• виникають або припиняються на основі судового акта;

— за характером відносин вони майнові и організаційні за суб'єктивним складом — горизонтальні та вертикальні;

- спрямовані на відновлення платоспроможності господарюю­чого суб'єкта із застосуванням реабілітаційних заходів через судові процедури, а за неможливості — із застосуванням ліквідації майна з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів;

• передбачають спеціальний порядок погашення грошових зо­бов'язань;

- припинення відносин неспроможності зумовлює звільнення боржника від боргів кредиторів;

• тісно пов'язані із господарськими відносинами і належать до предмета господарського права;

• володіють відносною самостійністю і можуть відмежовувати­ся від відносин суміжних галузей права: цивільного, адміністра­тивного, фінансового, трудового, господарсько-процесуального, виконавчого провадження.