1. БЖД.

БЖД - область наукових знань, що охоплюють теорію і практику захисту людини від небезпечних, шкідливих і уражаючих факторів у всіх сферах людської діяльності, а також збереження її здоров'я і безпеки у середовищі існування. Завдання:

- вивчає методи і способи ідентифікації негативних впливів середовища існування;

- знайомить із принципами захисту від небезпек та попередження впливу тих чи інших негативних факторів;

- розкриває сутність ліквідації негативних наслідків впливу небезпечних, шкідливих і уражаючих факторів;

- пропонує шляхи створення комфортного стану середовища життя і діяльності людини.

Інтегральним показником безпеки життєдіяльності є тривалість життя.

Дисципліна “БЖД” передбачає процес пізнання складних зв'язків людського організму і середовища існування. Вплив людини на середовище, відповідно до законів фізики, викликає відповідні протидії всіх її компонентів. Організм людини безболісно переносить ті чи інші впливи доти, поки вони не перевищують межі адаптації.

Дисципліна розглядає безпеку в побутовій сфері, на вир-ві, у навк природному середовищі, у надзвичайній ситуації мирного та воєнного часів.

----------------------------------------------

2. Аксіома потенційної небезпеки.

Аналіз суспільної практичної діяльності дає підставу для твердження про те, що будь-яка діяльність потенційно небезпечна. Потенц небезпека полягає в схованому, неявному характері прояви небезпек. Наприклад, ми не відчуваємо до визначеного моменту збільшення концентрації СО2 у повітрі. СО2 не має кольору, запаху і наростаня його концентрації проявляється появою утоми, млявості, зниженням працездатності.

Потенційна небезпека як явище – можливість впливу на людину несприятливих чи несумісних з життям факторів. За ступенем і характером дії на організм їх умовно поділяють на шкідливі, небезпечні та уражаючі. До шкідливих належать фактори, що стають причиною захворювань або зниження працездатності. Небезпечними називають фактори, які за деяких умов призводять до травматичних ушкоджень або раптових і різких збуджень організму. Під уражаючими факторами розуміють ті, які обов’язково викликають тяжкі порушення життєдіяльності організму.

Аксіома про потенційну небезпеку передбачає кількісну оцінку негативного впливу, що оцінюється ризиком нанесення того чи іншого збитку здоров'ю і життю. Ризик (R) визначається як відношення тих чи інших небажаних наслідків в одиницю часу до можливого числа подій за той же термін – R = F/N , де F і N – кількість небезпечних та усіх можливих подій відповідно.

---------------------------------------------------

3. Біосфера. Ноосфера.

Біосфера - оболонка планети, в якій розвивається життя різноманітних організмів, що населяють воду, повітря, сушу, грунт. Охоплює нижню частину атмосфери (до озонового шару), всю гідросферу (річки, моря, океани), верхню частину земної кори до глибини 3...5 км і верхні шари літосфери. Термін і поняття біосфери включає в себе живі організми і середовище їх існування. Біосфера може існувати без людини. Людина існувати поза біосферою не може. Компоненти: жива речовина (рослини, тварини і мікроорганізми); нежива (органічні та мінеральні продукти, створені живими організмами – кам‘яне вугілля, торф.); косна (горні породи і вода); біокосна речовина (грунт, мул).

Ноосфера – вища стадія розвитку біосфери, яка хар-зується збереженням усіх природних закономірностей, притаманних біосфері, на високому рівні розвитку госп сил, наукової орг-ції впливу сусп-ва на природу, максимальними можливостями сусп-ва задовольнити матер та культурні потреби людства. Вернадський. Ноосфера – новий стан біосфери, оснований на універсальному зв‘язку природи і сусп-ва.

Перехід біосфери в ноосферу розпочався з появою сусп-ва, розвитку науки і техніки. Зараз ноосфера у стадії становлення. Людина як особлива форма життя та істота, яка має розум, вносить принципово нові елементи у взаємовідносини з природою. Людина виступає як автономна цілісність всередині біосфери. Однією з основних ідей, які лежать в основі теорії про ноосферу, є те, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка живе окремо за своїми законами, вона співіснує всередині природи та є її частиною. Ця єдність зумовлена перш за все функціональною нерозривністю оточуючого середовища та людини.