5. Комунікативна тактика політичного лідера

Приклад організації політичної комунікації в адміністрації Рузвельта та рекомендації Міжнародного Республіканського інституту, що стосуються організації контактів політичного лідера з електоратом, в принципі намічає характеристики такої комунікації.

Політична комунікація, по-перше, включає двох суб'єктів (неважливо, це конкретні співрозмовники, окремі особи або представники різних соціальних інститутів – влади і електорату), взаємно зацікавлених в цьому контакті, по-друге, існує в різних формах, які політик використовує в залежності від багатьох факторів, у тому числі від стадії передвиборної кампанії, по-третє, її змістом є політична проблематика, варіанти соціополітичного розвитку суспільства (незалежно від конкретного утримування – це неодмінно експліцитно присутній); по-четверте, змісту комунікації притаманні як раціональні, так і емоційні компоненти, причому композиційна відповідність останніх залежить від конкретного жанру (теледебати з політичним конкурентом, відповіді на питання журналіста, рекламне повідомлення і т.д.).

Сукупність перерахованих характеристик повинна усвідомлюватися при розрахунку і побудові реальних взаємовідносин політика з іншими учасниками даного політичного простору – своїми послідовниками, політичними конкурентами, членами електорату, коли вони одночасно представляють різні аудиторії (наприклад, інтерв'ю ЗМК або особиста зустріч з виборцями), тобто при створенні конкретних сценаріїв і в особливості тексту виступів політика в різних ситуаціях.

При цьому треба враховувати, що аудиторія, включена в той же самий об'єктивно-соціальний та інформаційний простір, виробляє установки на різні, іноді взаємовиключні форми актуалізації поведінки політичного лідера. Наведемо для ілюстрації конкретний приклад. На одному з предвиборних мітингів лідера польського профспілкового об'єднання «Солідарність» Леха Валенси (Президента Польщі в 1990 – 1995 рр..) Відмовив мікрофон. Валенса, звернувшись до зали, поцікавився, чи не знайдеться у кого-небудь викрутки. Викрутка знайшлася. Зі словами «всім я повинен займатися в Польщі» Валенса на очах у публіки усунув поломку, після чого один з присутніх запитав у Валенси: «Невже ти дійсно думаєш, що електрик може управляти державою?» Негайно була відповідь Валенси: «Хто- же повинен дати світло нашій країні! »Наступного дня та ж сценка була розіграна на іншому мітингу. Але уявімо собі, що цю сценку Валенса розіграв б втретє і вона потрапила б у якості критичної мішені «на зуб» в штаб політичного противника. Адже відстеження «фактологічних» помилок і різного роду нісенітниць, допущених конкурентами, – це одне із завдань передвиборного штабу політичного лідера. До речі, в рекомендаціях для лідера, який здійснює свою публічну діяльність, спеціально обмовляється методика поновлення мовлення, тексту виступу на той випадок, якщо в аудиторії надають ¬ ся «ентузіасти», які прийшли на виступ не в перший раз. Справа в тому, що такі випадки, як дублювання вдалою мізансцени Валенсою, – красномовний приклад маніпулювання аудиторією.

Аналогічно можна інтерпретувати «легенду» з історичної спадщини – про скромність Д. Ейзенхауера. Розповідали, що, вже будучи верховним головнокомандувачем експедиційні ¬ ми військами союзників у Західній Європі, генерал, вітаючись за руку з простими солдатами, представлявся: «Моє прізвище Ейзенхауер». Він чинив так за порадою одного військового кореспондента, вважало, що така форма звернення до підпорядкованих, безсумнівно, буде доброзичливо і навіть захоплено коментуватися на перших сторінках американських газет. Однак про це раді мало хто знав. Знайди даний факт знаменитість, можливо, це обернулося б для Ейзенхауера незліченною кількістю карикатур і втратою популярності. Тут можна провести аналогію з вельми дієвим способом зробити комічний ефект за допомогою реальної дії: коли якийсь жест відомої особистості багаторазово повторюється. Ефект комічного створюється за рахунок цієї нехитрої мультиплікації – перед нами замість реальної людини виникає куклоподібне, механічне істота. Ефект комічного тут обумовлений тільки обманом нашої установки: ми розраховували мати справу з нормальною людиною, а для нього це не норма.

Такого ефекту ніколи не виникне при сприйнятті реклами, яка багаторазово тиражується як у часі, так і в просторі; так, під час передвиборних кампаній можна побачити паркани, всуціль заклеєні портретами політичного лідера, причому одного і того ж виду.