54. Події на Близькому сході 1956. Суедська криза

Урядом Єгипту було заплановано будівництво Асуанської греблі з метою зрошення засушних земель і спо­рудження потужної енергетичної бази для промисловості. В лютому 1956 р. була досягнута угода про надання Єгипту Міжнародним банком реконструкції й розвитку позики в розмірі 200 млн доларів за умови, що 70 млн будуть на­дані у вигляді «допомоги» США й Великобританією. Але вже 9 липня 1956 р. державний секретар США Д. Даллес заявив про відмову про надання позики.Г. А. Насер зая­вив про націоналізацію компанії Суецького каналу, термін концесії якої закінчувався в 1969 р. Уряди Франції, власника значної частини акцій компанії, і Великобри­танії, основного користувача каналом, розпочали воєнні приготування з метою силового тиску на Єгипет. США, заінтересовані в підтриманні добрих відносин з арабськими країнами—експортерами нафти, зайняли більш стриману позицію.Питання Суецького каналу обговорювалося на міжна­родній конференції в Лондоні 1—23 серпня 1956р. за участю 18 країн, що забезпечували 95 % судноплавства каналом. Згідно з прийнятим в липні 1956 р. рішенням Великоїбританія і Франція розгорнули підготовку до інтервенції30 жовтня 1956р. ізраїльські збройні сили під приводом боротьби з палестинськими партизанами задали раптового удару по Єгипту. Великобританія і Франція поставили ультиматум Єгипту й Ізраїлю з вимогою відведення військ на 16 км від Суецького каналу. Єгипет відхилив ультиматум.31 жовтня англо-французькі війська почали воєнні дії.2 листопада 1956 р. на надзвичайній сесії ГА 00Н 64 країни проголосували за припинення вогню, проти висловилися 5 (Франція, Великобританія, Ізраїль, Нова Зеландія та Австралія).Великобританія, Франція та Ізраїль продовжували роз­гортати бойові дії. Англо-французька авіація здійснювала масовані бомбардування Каїра, Александрії та міст у зоні каналу5 листопада Англія і Франція розпочали окупацію зони Суецького каналу, висадивши десант у районі Порт-Саїда.В той же день радянський уряд звернувся до Англії, Франції й Ізраїлю з ультимативною вимогою негайно припинити воєнні дії й попередив про небезпечні на­слідки. Воєнні дії були припинені.6 листопада президент США Д. Ейзенхауер також виступив із вимогою припинення воєнних дій.22 грудня 1956 р. виведення англо-французьких військ завершилося. Ізраїль ще майже три місяці окупував частину єгипетської території, однак під міжнародним тиском у березні 1957 р. мусив вивести свої війська.В ході війни арабські країни підтримали Єгипет. Більшість їх розірвала відносини з Великобританією і Францією.

№55Розрив між СРСР і КНР

в цей час в КНР готувались до найбільшого свята - 10 річного ювілею проголошення Китайської Народної Республіки.

Сполучені Штати були для КНР головним непримиренним ворогом. В період громадянської війни в Китаї вони всіляко допомагали гоміндану, після перемоги китайської революції не визнавали КНР, не допускали, щоб КНР зайняла належне їй місце в ООН, перешкоджали тому, щоб КНР вигнала гомінданівців з Тайваню і Пескадорських островів. 7 травня 1957 р. США уклали з і оміінданівцями угоду, за якою Сполучені Штати розміщували на Тайвані атомні боєголовки. То був відверто ворожий акт проти КНР.

23 серпня 1958 р. кораблі КНР обстріляли острови Кемой і Мацу /Пескадорські острови/. В США на це бурно реагували.Хрущов був незадоволений діями уряду КНР. Роздмухування китайсько-американського конфлікту суперечило інтересам СРСР.. Отже, СРСР був другом і союзникомКитаю. В 1958 р. між СРСР і КНР були підписані договори проГоргівлю і мореплавство /23 квітня/, про технічну допомогу Китаю у будівництві та розширенні 47 китайських промисловихПідприємств /8 серпня/.Слід разом з тим відзначити, що на цей час у відносинах між СРСР і КНР з'явились певні негаразди. Москва завжди твердо відстоювала принцип "і гаршого брата" стосовно як радянських республік, так і "братніх" іоціалістичних держав. А от після смерті Сталіна Мао Цзедун, "друга" колись в комуністичному світі особа, тепер відчував себе першою особою..Розвінчання Хрущовим Сталіна на XX з'їзді КПРС 6у/Ш сприйняте Мао Цзедуном негативно - адже він був китайським Сталіним! З березня по вересень 1959 р. між КНР та ІпдІІЯ роздмухувався конфлікт через події в Тибеті. Туди з 1950 р увійшли війська КНР і там була встановлена жорстка комуністи чин влада, Далай-лама втік до Індії. звинуватив КНР у порушенні індокитайської угоди про Тибеї і їй китайсько-індійському кордоні розпочались збройні сутички.

В цій критичній ситуації СРСР рішуче став на бік Індії. Білмім» того, 12 вересня 1959 р. СРСР уклав з Індією угоду, за якою м!і| надавав Індії для здійснення п'ятої індійської п'ятирічки кредит у 1,5

млрд. рублів. Такої великої суми КНР від СРСР ніколи не отримувала. Хрущов на цей час знаходився у Вашигтоні і привіз з собою нового радянського посла в КНР - Степана Червоненка на замінуЧервсіененко був для Мао Цзедуна простим периферійним партійним чиновником, який,ще ніколи ніде послом Не був². Це була ще одщ. еі "неповага" Хрущова до "великого Мао"...І коли Хрущов, зііщщовши з трапа літака і широко розкинувши руки рушив до Мао Цзедуна /той особисто зустрічав Хрущова, як було встановлено протоколом/, щоб обійняти китайського лідера, То... наштовхнувся на вю ставлений вперед кулак Мао.

Обійми не відбулись. Ворожий жест Мао Цзедуна красномовно свідчив, що розрив між КНР і СРСР фактично вже ііідбувся. Хоч телекамери цей жест не вхопили. І світ про цей розрив ще офіційно не дізнався.

головним боув персональний фактор: невизнання радянським керівництвам "величі" Мао Цзедуна, його претензій на групи китайців переходили радянсько-китайський кордон, самочинно захоплювали пустуючі сибірські землі і оселялися там.

В 1964 р. Мао Цзедун заявив, що "СРСР вступив у змову зі США у боротьбі за світове панування". СРСР був разом із США зведений до ворогів КНР, був висунутий лозунг: "Завдавати удари двома руками" - проти СРСР і США. Мали місце віисловлення китайських військових, що війна проти СРСР розпочнеться раніше, ніж війна КНР і США.В 1966 р. в КНР розпочалась так звана "культурна революція9вересня 1976 року вмер Мао Цзедун. Ще раніше, у січні того ж року вмер його соратник, друга людина в КНР, Чжоу Еньлай. їх наступники . президент КНР Хуа Гофен та віце-президент Ден Сяопін повели боротьбу проти "авантюризму" - не називавсь "великий Мао, а мались на увазі його тодішні найближчі живі прибічники, у тому числі ж і дружина Мао Цзедуна. Серед ворогів №1 США і СРСР

№56 Розпад СРСР та сворення СНД

Зникнення Радянського Союзу з політичної карти світу — одна з найважливіших подій другої по­ловини XX ст. Розпад СРСР був зумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами.Зовнішні чинники:На міжнародній арені посилився накал «холодної війни». Захід намагався послабити СРСР, насамперед економічно.Війна в Афганістані. Втрутившись до справ суверенної дер­жави, розв'язавши на її території справжню бійню, СРСР був підданий широкому міжнародному осудові. Не користувалася ця агресія популярністю й усередині країни.Корінним чином підривала радянську економіку гонка озброєнь. Намагаючись весь час триматися на висоті ста­новища у цій сфері, СРСР виснажував свою й без того слабку, нестабільну, застійну господарську систему.Всередині країни діяльно заявляли про себе нові лідери та еліти неросійських республік. Центральна влада втрачала позицію за позицією. Навесні 1990 р. вибори у республіках Балтії принесли перемогу політичним рухам, які виступали за повний суверенітет поза межами СРСР. Зміцнили свої позиції національно-демократичні сили в парламентах України, Молдови, Білорусі, інших республік. Знаменним стало явище, котре отримало назву «парад суверенітетів». Піонером у ньому стала Литва, Верховна Рада якої 11 березня 1990 р. проголосила віднов­лення повного державного суверенітету. А потім упродовж 1990 р. майже всі республіки, серед яких однією з перших була РРФСР (12 червня), ухвалили декларації про державний суверенітет.Такий основоположний документ 16 липня 1990 р. прий­няла й Верховна Рада Української РСР.СПРОБИ ВІДВЕРНЕННЯ КРАХУ СРСР :Горбачов та його найближче оточення вирішили вдатися до найвагомішого аргументу — проведення всена­родного референдуму 17 березня 1991 р. Однак підсумки референдуму не зупинили процес роз­паду СРСР.Тоді М. Горбачов зробив інший тактичний крок. 23 квітня 1991 р. він зумів підписати у підмосковній резиденції Ново-Огарьово угоду з керівництвом дев'яти союзних республік — Азербайджану, Білорусі,Казахстану,Киргизстану, Росії, Таджикистану, Туркменистану, Узбе­кистану, України. У цій угоді, відомій як «Заява 9 + 1», декларувалися принципи нового союзного договору.Горбачов прагнув створення Союзу Суверенних Держав (ССД) як федераціїПровал спроби державного перевороту різко прискорив розпад СРСР. М. Горбачов швидко втрачав свій вплив та владу. Скасовується більшість центральних державних ор­ганів. Відразу ж після провалу путчу вісім республік заявили про свою незалежність. Зокрема, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності Украї­ни, за яким колишня союзна республіка стала суверенною державою.8 грудня 1991 р. в Біловезькій Пущі в Білорусі лідери Ро­сійської Федерації, України та Білорусі Б. Єльцин, Л. Крав­чук та С. Шушкевич таємно від Президента М. Горбачова прийняли рішення про припинення існування СРСР і ство­рення Співдружності Незалежних Держав

№ 58 Карибська криза 1962

Найбільш серйозний конфлікт часів “холодної війни” був пов'язаний з Кубою. У 1959 році на Кубі сталася революція, був повалений проамериканський режим, до влади прийшов уряд на чолі з Фіделем Кастро. Оскільки він відразу зайняв антиамериканську позицію, США підтримали противників Кастро і допомогли їм організувати висадку на Кубі (квітень 1961 р.). США підтримали висадку контрреволюційних груп на територію Куби в 1961 році. Проте режим Кастро, що встиг отримати від СРСР сучасні танки і артилерію, відбив напад. Для того, щоб забезпечити Кубу від американської інтервенції, вирішено було таємно розмістити там ракети середньої дальності з ядерними боєголовками. Оскільки Куба була розташована в 90 милях від побережжя США, велика частина їх території виявилася б у сфері досяжності ракет. США дізналися про це лише з даних військової розвідки, коли ракети вже були встановлені, і цього разу діяли вельми жорстко. Президент Кенеді оголосив про встановлення морської блокади Куби, Американським військовим кораблям був дан наказ додивлятися всі радянські судна, що йдуть на Кубу, щоб виключити підвезення нових ракет. Виникла загроза зіткнення американських кораблів з радянськими, які продовжували перекидання ракет на Кубу (Карібська криза). Війська НАТО і країн Варшавського Договору були приведені в стан підвищеної готовності У міру просування цих судів в зоні блокади напруга наростала. Зіткнення військових кораблів могло стати прологом на початок великомасштабної війни. 24 жовтня 1962 року п'ять радянських кора6лей підійшли до зони блокади і зупинилися. Через два дні Хрущев направив Кенеді посланняДоговір 1963 роки. Карібська криза змусила наддержави прийняти заходи для того, щоб зробити гонку ракетно-ядерних озброєнь більш керованою і, отже, безпечнішою для них. 15 серпня 1963 року був підписаний договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі і під водою. Проте суперництво не припинилося. Воно лише набуло форми регіонального конфлікту у В'етнаме.

№60Створення держави Ізраїль

Практичний результат мала інша ідея - створення єврейської^ держави на ґрунті прабатьківщини євреїв - Палестини. В 1945 р~вТ Палестині поряд 1 млн. 240 тис. арабів-палестинців мешкало 553 тис. палестинських євреїв.

Процес вирішення цього питання був тривалим, складним та досить заплутаним, як більшість близькосхідних проблем. Не вдаючись в його нескінчені нетрі, можна сказати, що за створення держави Ізраїль активно виступали впливові єврейські кола Америки та Західної Європи, а з урядів цю ідею активно підтримували США, а на заключному етапі і... Радянський Союз.

У серпні 1945 р. президент Трумен звернувся до прем'єр-міністра Великобританії К. Еттлі з пропозицією допустити у Палестину 100 тис. євреїв з Європи, які стали жертвами нацизму. У відповідь британський уряд створив британсько-американський комітет для вивчення "палестинського питання". Наприкінці квітня 1946 р. комітет представив свої рекомендації: погодились на переселення до Палестини 100 тис. європейських євреїв, при цьому зберігши за Британією мандат на Палестину "до закінчення ворожнечі між євреями та арабами". Але конференція арабських держав, що зібралась після цього у Лондоні, рішуче висловилась проти збереження британського мандату і вимагала незалежності Палестини.

Британському уряду дуже не хотілося позбавлятись мандату на Палестину, який давав Британії можливість мати вплив в центрі арабського світу. Проте традиційна британська розумна стриманість спонукала лейбористський уряд Еттлі передати питання на розгляд ООН. Скликана за проханням Великобританії у травні 1947 р. спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН в свою" чергу створила комітет з питань Палестини (ЮНСКОП) з \ представників 11 держав¹, якому доручила вивчити питання і винести свої пропозиції, 3 вересня 1947 р. пропозиції комітету були представлені Генеральній Асамблеї. Більшість членів комітету] рекомендувала створити на території Палестини дві окремі держави - арабську та єврейську, а місто Єрусалим виділити в окрему зону під наглядом ООН.¹ Після нелегкого тривалого обговорення, під час якого СРСР та УРСР завзято виступали за створення самостійної єврейської держави Ізраїль, Генеральна Асамблея прийняла резолюцією № 181: рішення, що відповідало рекомендації иільшості міжнародного комітету: Великобританія мала підмовитись від мандату на Палестину; Палестина ділилася на дві держави: арабську, яка складала 46% площі Палестини /11,1 тис кв. км./ і населенням 25 тис. арабів та 10 тис. євреїв і єврейську - державу Ізраїль, яка складала 54% території Палестини /14,1 тис. кв. км./ з населенням 489 тис. євреїв та 407 тис. арабів. Місто Єрусалим мало мати міжнародний статус.

14 травня 1948 р. британські збройні сили були виведені з території Палестини. В ніч з 14 на 15 травня 1948 р. було проголошено створення держави Ізраїль. Президентом Ізраїлю став Хайм Вейцман, прем'єр-міністром Бен Гуріон.

Ізраїль негайно визнали США та СРСР.